Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №20, 2017-05-14
Аксманичі, Верхрата, Гребенне, Диниска, Журавці, Люблинець-Новий, Люблинець-Старий, Вербиця, Ульгівок і десятки інших сіл назвав під час панахиди за жертв злочинної Операції «Вісла» парох ольштинської греко-католицької церкви о. Іван Галушка.
У храмі 23 квітня відправлялося Богослужіння, присвячене 70-річчю трагедії українських сіл, з яких силоміць усунуто їх одвічних мешканців. На території ольштинської парафії живуть нині вигнанці або їх нащадки майже з 80 сіл, починаючи від Бескидів і аж до Підляшшя.
Після молитовних вшанувань українці зустрілися, щоб пригадати всім про депортацію, запроторювання до тюрем і концтабору в Явожні, перші, повні терору роки і десятиріччя на вигнанні, а також про осиротілі прабатьківські землі, цвинтарі, які нині зникають, як і зруйновані храми. Сумна урочистість розпочалася внесенням почесною вартою прапора України, який майорів під час релігійних заходів. Місцевий хор заспівав гімн «Ще не вмерла України», «Червону калину» та декілька інших пісень. Спогади про Операцію «Вісла» розпочала Дарія Четирба віршем депортованої на Вармію і Мазури Мілі Лучак «Чому могилами стали села?».
Ярослава Хруник – журналістка українських передач «Радіо Ольштин» розповіла про перші трагічні роки на переселенні, клопітку боротьбу за фізичне й духовне виживання здаля від Отчини, формування українського шкільництва і переконування до себе сусідів-поляків, яких влада «зазомбувала» проти українців. Вона, уродженка Бань-Мазурських, донині пам’ятає розповідь мами, яка від сусідки почула, що «українці насправді не мають рогів, а їх же попереджали, що вони їх мають і тому небезпечні». Олена Костишин, яка відповідала за цілісну організацію заходу, чи не найбільше уваги присвятила особливій установі, що допомогла українцям зберегти на вигнанні свою мову, культуру і традиції. Це українські класи бартошицького педліцею, де й сама навчалася. Ця школа дала українській освіті в Польщі багато талановитих учителів-патріотів, які чи долучилися до розбудови українського шкільництва на вигнанні.
Проф. Марко Мельник з Вармінсько-Мазурського університету розповів про жалюгідний стан осиротілих українських цвинтарів, поруйнованих храмів на прабатьківських землях. Безсумнівно, новим господарям не залежить на цих німих свідках української присутності. Науковець підкреслив, що тільки нащадки можуть ще спробувати врятувати те, чого ще не зруйнували людські руки або плин часу. Прекрасним прикладом для наслідування може бути цвинтар у Вербиці, про який не без героїчних зусиль дбають нащадки, які живуть на Вармії та Мазурах.
Під час зустрічі в парафіяльній світлиці жінки з О. Костишин спекли булочки за рецептом села Верхрати і почастували численну громаду. Володимир Крет заспівав пісні, які ще з дому пам’ятала його мати. Ольштинянин Юрій Ринковський, нащадок підляшуків, зберіг по батьках безцінні вишивки, фотографії і документи, деякі ще з початку ХХ сторіччя. Вони становили основу улаштованої в парафіяльній світлиці виставки.
Зустріч була не лише повчальною, але й зворушливою. Парох о. І. Галушка закликав засвітити 28 квітня у вікнах українських домів скорбну свічу. Це полум’я повинно було нагадати, що саме 28 квітня 1947 р. перші транспорти з нещасними українськими сім’ями в товарних вагонах і під жорстоким наглядом вирушили у безвість. ОУП на Вармії та Мазурах разом з церквою 13 травня організував в Ольштині реґіональні заходи для вшанування пам’яті жертв злочинної Операції «Вісла». ■
[/timed]
