Іван Бакунович ■ ПОДІЇ ■ 2011-08-12
{mosimage}
“Як поляки мають свого Міцкевича, українці – Шевченка, так Мала Дубровиця має свого Василя Альбічука”, – зазначив владика Авель, предстоятель Люблинсько-Холмської єпархії ПАПЦ під час урочистостей, присвячених до роковин смерті народного митця, художника, поета. На його могилі 23 липня відправлено заупокійний молебень.
– Кожне суспільство, кожний народ має своїх провісників, – говорив у проповіді на могилі В. Альбічука владика Авель. – Для нас, а передусім для мешканців Малої Дубровиці та навколишніх сіл Піщацької ґміни і ґміни Тучна, святої пам’яті В. Альбічук був людиною особливою. Завдяки своєму специфічному артизмові він став провісником цієї малої батьківщини.
Як доказ визнання і пам’яті, перед кожною черговою річницею його смерті проявляється потреба духу – єднатися в молитві без огляду на віросповідання чи національні переконання, щоб кільканадцять хвилин присвятити цій особливій людині. Так було і цього року на маленькому православному цвинтарі, де покоїться прах В. Альбічука.
– Художник залишив за собою великий доробок усього свого життя, – вів думку владика Авель. – Сьогодні багато з нас приходить до нього як до провісника свого народу, щоб згадати його любов до Первотворіння, любов до краси, яка дає на Землі своєрідну гармонію життя. Бо В. Альбічук був шанувальником природи, але Бог обдарував його ще й іншими талантами.
В. Альбічук, окрім того, що малював картини, зокрема пейзажі навколишніх околиць та свій власний сад, грав на скрипці, писав вірші – також рідною українською мовою. Уже п’ять років у Малій Дубровиці мешканці вшановують пам’ять свого непересічного односельчанина. На стіні сільської світлиці поміщено пропам’ятну дошку, а на сцені на площі біля світлиці відбувається “Василівка” – концерти, співи, танці просто неба.
Однак цього року було інакше. Свято мало набагато скромніший характер. Чому? Як говорять організатори з українського боку, на перешкоді став солтис Дубровиці. За словами ініціаторів “Василівки”, не до вподоби йому було те, що в селі відбувається захід, на якому присутні українські елементи. Слід додати, що крім представлення українських пісень і танців, тут щороку виступали польські ансамблі зі суто польським репертуаром, а участь у заході брали не тільки мешканці Дубровиці та навколишніх сіл, але й представники ґмінної самоуправи, староства, навіть депутати парламенту.
– Людині не завжди все вдається. Є тенденції, які можуть бути перепоною. Так буває в сімейному, суспільному житті – адже не все є просте. Віримо, що Дух Святий у безсмертній душі В. Альбічука присутній, зокрема, сьогодні на нашій молитві, – натякнув владика Авель.
Цього року можна було оглянути лише три фільми, які розповідають про життя і творчість В. Альбічука. У них головним героєм виступає сам митець і його односельчани, які у своїх спогадах пригадують постать свого сусіда, часто товариша, який своїми зацікавленнями значно відрізнявся від решти мешканців. Позитивно відрізнявся.
Пригадаймо: В. Альбічук народився в Малій Дубровиці 31 липня 1909 р. Закінчив чотири класи початкової школи, але два семестри вчився у школі прикладного мистецтва в Києві. Однак В. Альбічук відчував себе завжди справжнім художником, линув до вільного мистецтва і коли проголошено набір до Війська польського – він до нього вступив та залишив Радянську Україну. З фронтом дійшов до західного кордону, де був поранений і демобілізований. Завдяки цьому міг повернутися на рідні землі, але тут чекала його зовсім інша дійсність. Село було депортоване в рамках акції “Вісла”. В. Альбічук – як воєнний ветеран – залишився. Намагався жити творчістю, хоч не завжди займався чистим мистецтвом.
Найбільшу вартість мають його картини, які представляють сад, що його заклав сам художник біля своєї майстерні. Найбільше його праць зберігається в Музеї Південного Підляшшя в Білій-Підляській.
В. Альбічук помер 22 липня 1995 р. Покоїться на маленькому сільському кладовищі неподалік рідного села. Поряд знаходиться могила його сестри.
№33, 14 серпня 2011 року {moscomment}
