Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №36, 2016-09-04
Продовження
Створювання Лемківщини
Цього року «Лемківська ватра» зібрала кільканадцять осіб, народжених перед 1935 р. Вони пам’ятали стару Лемківщину та їхали до Ждині для її «ватряної» еманації. Імпреза, не знати коли, подолала поколінний поріг. Присутність на ній уже не вказує на Лемківщину як місце народження лемка, не випливає з його автентичної пам’яті. «Ватра» стала простим місцем зустрічі сімей, друзів, гуртів. Хтозна, чи не більшість із них їде туди, щоб зустрітися один з одним, замість з Лемківщиною.
Так чи сяк, «ждинська мобілізація» стає явищем дедалі молодшим. Це чи не найкраще з того, що могло трапитися, але учасники віком нижче як 20 років вимагають зміни стратегії формування змісту цього культурного заходу. Якщо ностальгія старих годувалася живою пам’яттю, то молодим треба Лемківщину відновлювати, творити чи не від основ. «Ватра» повинна бути запрошенням, яке кожного року оновлюється.
Адже на тлі уцілілого цивілізаційного краєвиду Лемківщини для молодих ОЛ може готувати власний концептуальний матеріал: колекції історичних фотографій з реґіональним укладом (Шляхтівщина, Сяніччина), сільським (Фльоринка, Височани іт.п.) чи зв’я-заним з подіями (руснаки за океаном, в Україні, Талергоф), тематичні виставки (освіта, священичі роди, визначні постаті), фільми та практичні заняття, на яких можна говорити про одяг, сільське знаряддя, їжу. Чому невикористані лишаються зібрання музею в Зиндрановій? Можливо, що і Юрій Стажинський знайшов би охочих вивчати старі танці (і мати нові кадри для «Кичери»)? А чому б не показувати молоді, якими захопливими є генеалогічні пошуки?
Цілими днями стоять автобуси з Ук-раїни, а вони могли б возити приїжджих по Лемківщині у «ватряний» час. Маршрути можна укласти й оголосити заздалегідь, щоб охочі взяти в них участь реєструвалися раніше. Кожному – вручити міні-путівник за даним маршрутом, але в кожній машині фахово підготований лемкознавець розповідав би молоді про країну їхніх предків. Зі Ждині до Конечної, Смереківця, Гладишева чи Волівця можна доїхати навіть велосипедом, та на «ватрі» їх нема…
Нова структура «ватряного» поля
На мою думку, «ватряне» поле слід перебудувати так, щоб зняти опозицію сцена – пиво й нудотні прогулянки асфальтом на «Лемко-стріт». Чи не підготувати б нової, вигідної і дуже приємної невеликої сцени, – дослівно 3–4 метри, не більше як для 10 чоловік, – у верхній частині поля? Обов’язково під дахом. Там міг би відбутися вечірній міні-концерт джазу, огляд фільму, а вдень – виставка амбітного малярства чи зустріч з психологом, який розповів би, що таке травма вигнання та чим платимо за «життя» в чужому середовищі.
Було б непогано, якби додатково облаштувати кілька місць лавками і столом, хоча б з міні-дахом створити комунікаційні міні-простори. Їх радо використали б для зустрічей невеликі групи вихідців з якогось села, учасники тематичних зустрічей. Хтозна, чи саме там не формувалися б нові ідеї, корисні для їх авторів, ОЛ, «ватри», лемків. Сьогодні це поле має нецікаву структуру розміщення людей, котра спрощує між ними комунікацію. Що як що, але багата змістом і легка комунікація між учасниками та організатором (напр., шляхом ремонту туалетів соціалістичного рівня гігієни й естетики!) – це один з фундаментів вдалої імпрези.
Джаз і кава еспресо
Одна-одніська сцена одноманітного фольклору – це замало. Цим не привабити еліти, яка прагне до міських форм виповнення вільного часу, розваги чи задуми. «Ватра» може це дати, але в її просторі мали б появитися «елітні» елементи.
Я почну від найпростішого: дати людям можливість напитися кави з експресу (замість заливної браги, як тепер). З чашкою пахучого еспресо прихильник історії в іншому настрої міг би сісти до дискусії з друзями, авторами публікацій, діячами, митцями чи вивчати документи на довгому ряді дерев’яних стендів перед хижею (кілька років організатор показує ті ж самі), узяти книжку з полиці.
«Ватряна» хижа 90% часу пустує. «Ватряний» ресторан? Так! Якесь елеґантне місце десь таки мало б постати: як противага пивному барові біля брами (у якому тобі можуть дати запіканку з консервою та постійний гамір) і як прощання з імітаціями літературно-дискусійного простору в шатрі на «Лемко-стріт» (де можна впасти з лавки чи наштовхнутися на вихідців з пивного бару). Отож, «ватряна» хижа: в одному залі ресторан, у другому – від 9.00 ранку до 24.00 фільми, виставки, дискусії. Цей простір міг би працювати так гарно й інтенсивно, що дехто не виходив би звідси й 8–10 годин.
Діти і підлітки
Діти й підлітки – це ж майбутні «ватряни». Поки що організатор їх виховує собі не на прихильників, а на байдужих. Вони мали б входити на «ватру», як у казку. Сьогодні замість розмальованих веселими лемківськими орнаментами зустрічають їх сумні бурячаного (?) кольору стовпи пивного бару. Що заважає змінити сіруватий вигляд «Лемко-стріт»? На розмальованій площі малюки могли б пізнавати давню руснацьку естетику.
Діти – з престижем для батьків – могли би брати участь у навчаннях, напр., з математики, інформатики, зі спецами від фільму чи мистецтва. Могли б мати власне не принагідно облаштоване місце для фільму чи казок, які читає жива людина, а не комп’ютер. Там же для них могли б працювати лікарі, надаючи безкоштовну консультацію.
Не на 3, а на 365 днів
Особливість і перевага «Лемківської ватри» триває 3 дні. Але дехто радий був би провести у Ждині й 1–2 тижні. Людську схильність залишатися на «ватряному» полі можна використати шляхом відкриття його спершу на тиждень, потім на місяць, відтак на 3 місяці…. Цей об’єкт міг би працювати й давати зиск. Приміром, за тиждень до «ватри» чи після неї примістити там краєзнавчі табори, улаштовуючи чищення цвинтарів, пішохідні мандрівки, з часом і повні туристичні маршрути. ОЛ має немалі шанси розгорнутися як туристична фірма, яка як єдина пропонує унікальний продукт. Опрацювати маршрути, навчити екскурсоводів, узяти на роботу господаря «ватряного» поля, водія. Лемківщина – це реґіон, привабливий не лише для лемків. На польських шукачах «кресової Аркадії» ОЛ могло б і заробити, і залучити їх до друзів свого розуміння культури цього краю.
Об’єднанню нелегко буде долати бар’єр між «ватряним» полем, заповненим 3 дні й 3 місяці на рік. Я виходжу тут з мовчання про саму «Лемківську ватру» у період між цими подіями (не менше як 360 днів на рік). ОЛ працює так, наче б не мало потреби втримувати увагу лемків на Лемківщині протягом усього року. Це результат, між іншим, того, що воно не дбає про збирання документації з «ватри». Крім фотографій одного автора, не залишається в архіві ОЛ матеріалу, хоч так барвисте дійство мали б безперервно фільмувати 2–3 камери й стільки ж фотографів. Варто б збирати соціологічні матеріали, записувати спогади про минулі ці культурні заходи, аналізи поведінки й потреб учасників, сімей, глядацьких реакцій на пропозиції зі сцени. На цій основі потім можна було б увесь рік відновлювати позитивні «ватряні» емоції та спрямувати їх в інформаційний простір, щоб утримати в людях на чужині бажання приїхати знову. Адже кожний учасник щорік розглядає питання: їхати чи ні? Часом йому нелегко сказати «так», якщо він не може привезти додому ориґінальних, з відповідними підписами, пам’яткових знаків, сувенірів, ґаджетів, показати їх знайомим і родині (реклама).
Це зайвий раз доказує: велику частину ефекту власної праці над організуванням «Лемківської ватри» ОЛ реально втрачає, тому що не збирає її довготермінових плодів. Обмежується 3 днями культурного дійства, яке могла б стати ключем до спільноти лемків. Це справи стратегії, бо ж виникає питання: чи довго ОЛ вдасться витрачати власні засоби, працю волонтерів та прихильність присутніх? Потрібні прориви у нинішніх сценаріях, бо вони, так чи інакше, вичерпуються (позитивний знак: коли у квітні краківські лемки створили «передватряний» фільмовий спот, то в інфопростір пішли дуже позитивні сиґнали й він набрав велику кількість переглядів).
Узагальнення
Справжнім краєвидом «ватри» є Лемківщина. Доки цей стан утримується, доти є бажання їхати до Ждині. Але зв’язок молодих лемків з Лемківщиною та кількість сиґналів, які звідти йдуть, буде зменшуватися. «Ватра» повинна бути найсильнішим з-поміж них, стати воротами до цього краю. Організатор не повинен обмежуватися цією імпрезою, а мати на увазі цілість – усю Лемківщину та всю чужину. І тому «Лемківську ватру» слід збагачувати й збагачувати, не покладаючись на оману повторювання минулого року, щоб вона не стала повістю минулих літ. ■
