Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2010-09-16
{mosimage}
Кілька років тому з огляду на брак коштів та організаційні проблеми припинено проводити “Прикордонні зустрічі” в Ґлембоцьку. Вони залишили по собі порожнечу, яку хотілося чимось заповнити. Минулого року, використовуючи організаційний капітал попереднього заходу, проведено “Презентації української культури” в Браневі, а нині 20-22 серпня в цьому місті й Ґлембоцьку відбулися заходи під назвою “Ватра – Зустрічі пограниччя”. Їх організували на кошти з європейських фондів туристичне міжповітове товариство “Вармінський дім”, Ельблонзький відділ та браневська і лельківська ланки ОУП.
У рамках “Ватри” в Ґлембоцьку в греко- католицькій каплиці правилася Служба Божа за Незалежність України, відбувся міні-концерт вокальних колективів, були представлені роботи художника Андрія Зелінського та українська вишивка. Можна було там побачити такі скарби, як принесена Анною Ожеховською сорочка, вишита її мамою 85 років тому.
У Браневі на початок розпалили традиційну ватру. Зробили це представники місцевої влади (серед них староста і голова товариства “Вармінський дім” Лешек Дзьонґ та депутат Польського сейму Мирон Сич). Відтак організатори пригостили браневських “ватрян” і відправили в кількагодинну мандрівку шляхом української музики. Але не тільки української: бо в репертуарі “Тенчи Вармії” звучав теж польський фольклор, а сім’я Ластов’яків своє українське музичне меню збагатила народними творами литовців, на батьківщині яких довелося їм жити. Музику від “Кадарки”, “Т-4”, “Білого берега” та “Вересу” переплетено сатиричним словом про українців у Польщі авторства ельблонзького кабаре “Горпинка”, яке – хоч не видно цього по теперішніх молодих артистах – відзначає вже 25-ліття свого існування, про що нагадувала зі сцени Мирослава Шульган, яка вела концерт.
– У нас люди, коли почують слово “ватра”, мають перед очима захід у Ґлембоцьку, а я зразу говорив, що буде трохи інакше, – відзначає голова ланки ОУП у Браневі Ярослав Келлер і додає: – Хай буде менше, але зроблене з місцевим смаком, бо Браневу також потрібний циклічний український захід.
Разом з цим Я. Келлер, як і багато місцевих українців, є прихильником відродження заходу в Ґлембоцьку: хоч би тому, що там не лише сплітаються українська історія та традиція, але це також “відповідне місце для заходів на природі, яке створила і дала нам сама природа”. Із його словами перегукуються думки старости Л. Дзьонґа, який ґлембоцькі зустрічі називає одним із небагатьох місцевих заходів, що прославляв реґіон по всій Польщі.
– На ці землі прибули люди з різних сторін, і сьогодні це становить вартість. Цього не можна приховувати або соромитися, тільки треба хвалитись, – говорить Л. Дзьонґ і додає, що цьогорічна “Ватра” має вже ґарантовані кошти на наступний рік. Він звертає також увагу, що товариство “Вармінський дім” та повіт змістовне наповнення заходу залишатимуть за українським партнером з ОУП, бо, популяризуючи в реґіоні українську культуру, не хотіли б випадково попасти у формат, який не будуть сприймати місцеві українці.
Я. Келлер звертає увагу, що цьогорічна “Ватра” відбувалася на кошти європейських ґрантів, для обслуговування яких потрібні відповідні кадри: “Ми не маємо молоді, яка могла б відповідати цим вимогам, а якщо її не буде в Браневі, Лелькові чи Пенєнжні, то не будемо мати “Ватр” і подібних заходів. Наші діячі часто говорять про потребу організування семінарів – у нас у Браневі завдяки староству така можливість існує. Усе безкоштовно і мов на тарілці подано, однак охочих брати участь у нашому середовищі так і немає”.
Пригадаймо, що “Прикордонні зустрічі” в Ґлембоцьку організовувалися на початку 1990-х рр. як захід, присвячений Дню Незалежності України, утриманий у сімейній атмосфері, що згодом розрісся, мав кількатисячну публіку і відомих артистів на сцені. Потім з’явилися фінансові та інфраструктурні проблеми, а багатолітній організатор Андрій Ожеховський не один раз відзначав, що потребує молодшого заступника. Такі проблеми – не новина в нашому середовищі (хоч, скажу задля справедливості, також і не стандарт). Отож, коли закінчиться літо і затихнуть “українські сцени”, варто буде задуматися, яких заходів, скільки й де ми потребуємо, а також – хто особисто за них повинен відповідати. Історія Ґлембоцька й тамтешніх заходів повинні стати матеріалом для аналізу.
“Наше слово” №38, 19 вересня 2010 року{moscomment}
