Анастасія Канарська ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2010-08-25
{mosimage}
Молитвою біля усипальниці родини Шептицьких розпочалася 28 липня о 23.30 у Прилбичах Яворівського р-ну Львівщини архієпархіальна проща монашества з нагоди 145-ліття від дня народження великої людини – митрополита Андрея Шептицького. Відтак розпочалася піша хода зі свічками до собору Пресвятої Богородиці, де священики відслужили вечірню, утреню, акафіст та молебень до Богородиці. 29 липня о 6:00 ранку відбулося освячення води з читанням молитов за оздоровлення. Потім із благословення львівського архієпископа Ігоря Возняка (УГКЦ) відбулася Служба Божа, на якій було близько тисячі вірних, що молилися, зокрема, за єдність нашого народу – за те, чого прагнув славетний митрополит.
“Усі, скільки нас є, мусимо зробити все, що можемо, щоб помиритися і в собі самих побороти духа розколу і ворожнечі супроти братів”, – говорив митрополит А. Шептицький. Під час Другої світової війни він ставив питання про об’єднання всіх християн України навколо Київського патріархату в єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів Церкви та української інтеліґенції. Ми й досі не можемо подолати цей світоглядний розкол у країні. Як підтвердження – Верховна Рада України не затвердила проект постанови про відзначення 145-іччя з дня народження митрополита А. Шептицького. На жаль, радянські міфи ще й досі не втратили сили і, незважаючи на те, що в першій сотні телевізійного проекту “Великі українці” митрополит Андрей займає 19-ту позицію, єврейська громада України визнала його Праведником світу, пам’ятник йому стоїть в Ізраїлі, а в Ватикані триває його беатифікація, на високому рівні цю дату відзначали тільки на заході України, насамперед, на Львівщині.
Власне, Львівська міська рада ухвалила розпорядження, згідно з яким від 29 липня 2010 р. до 29 липня 2011 р. у Львові відзначатимуть Рік митрополита А. Шептицького. Протягом року відбуватимуться різні заходи, присвячені діяльності цієї історичної постаті. 30 липня в рамках святкувань вже відбувся прем’єрний показ документального фільму “Спадщина А. Шептицького”, створеного спільно з архієпархією УГКЦ і приуроченого до 20-ї річниці виходу УГКЦ з підпілля. Показ відбувався на пл. Ринок у Львові, що дало змогу досить широкій аудиторії побачити цей фільм, який розповідає про митрополита Андрея як мецената. Автори фільму ставили собі за мету привернути увагу глядачів до постаті Шептицького й до Львова, де він був фундатором закладів освіти, музеїв. Адже саме А. Шептицький заснував у Львові Український національний музей, купив у 1905 р. приміщення для нього і завдяки піклуванню Шептицького в музеї зібрано одну з найбільших у Європі колекцій іконопису. На кошти митрополита придбано будівлю, у якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, а також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Шептицький заснував Львівську богословську академію (1928 р. це був єдиний український вищий навчальний заклад у Польщі). Він надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти в найкращих навчальних закладах Європи.
Також спільною справою митців і духовенства у вшануванні постаті митрополита Андрея має стати спорудження пам’ятника на пл. св. Юра у парку перед Національним університетом “Львівська політехніка”. Досі з майже двадцяти запропонованих проектів пам’ятників, які можна було побачити в Національному музеї імені А. Шептицького у Львові, конкурсне журі шляхом таємного голосування визначило шість, які перейшли в наступний тур. До 6 вересня автори цих робіт повинні доопрацювати свої ідеї і до 16 вересня знову їх експонуватимуть у музеї. Попередньо планувалося обрати до наступного туру п’ять проектів, але дві пропозиції набрали однакову кількість голосів, тому маємо шість. Наразі всі члени журі майже одноголосно підтримали проект пам’ятника Андрія Коверка (на фото), який став немовби “опозиційним” до решти фіналістів, імена яких наразі не розголошуються (усі роботи ідентифікуються за цифровим кодом). Львівський скульптор А. Коверко створив пам’ятник в 30-х рр. минулого століття, тобто ще за життя митрополита Андрея. Уже довший час його можуть бачити відвідувачі Національного музею у Львові, де він неначе зустрічає їх. На думку членів журі й фахівців, ця скульптура відрізняється своєю простотою, адже в інших проектах забагато патетики й театральності. Хотілося б, щоб цей пам’ятник не став пам’ятником нашій пошані митрополитові, а хоча б на якусь соту долю передавав світло цієї великої особистості, велета духу.
Хочеться сподіватись, що протягом Року Шептицького, який почався 29 липня, інші міста України також відізвуться низками заходів і підтримають Львів у вшануванні великого митрополита. А. Шептицький у своєму посланні до духовенства писав так: “…На чому ж опреться єдність хати? На національній єдності. Український народ є одним народом, дехто хоче навіть сказати – одним організмом, тому й належить йому стати і суцільним національним витвором”. Наразі можемо тільки сподіватися, що мистецьке об’єднання “Театр у кошику” зіграє ще раз свою виставу “Я йду, Христе” (за твором Григора Лужницького “Дванадцять листів до матері митрополита Андрея Шептицького”), наприклад, у Києві, і хтось, хто її ще не бачив, пізнає завдяки ній образ митрополита, відмінний від насадженого радянською ідеологією – а це, у свою чергу, стане ще одним маленьким кроком до об’єднання нації.
“Наше слово” №35, 29 серпня 2010 року{moscomment}
