Це село є символом нашого становлення, і я не боюся сказати, що від нього почався розвал найстрашнішої тоталітарної системи у світі – СРСР. Це святе місце, де світ побачила перша книга українською мовою”.

Отже за два три тижні до врочистості побудували й гарну дорогу. За три місяці поставили музейний комплекс “Святиня”… Село, яке нараховує нині лише 139 мешканців, уже відчуло користі від цього. Непомірно зросли потреби, ціни також, на будівельні ділянки, відкриваються нові крамниці, гастрономічні заклади (більшість поки що – сезонні), майстерні. У село на постійно завітало чимало вагомих культурних заходів.
– Тут тепер велелюдно, особливо влітку: як у Рівному на базарі, – говорить бабуся біля крамниці. – Це добре, що люди йдуть і їдуть до святого місця. Це паломництво може врятувати наше село від занепаду. Тут лишилися тільки самі літні люди… та вже бачу, що й молодь хоче залишатися, а рівненські купують землю, щоб на ній поставити хату.
Ще недавно про нинішню Пересопницю чули хіба що історики й люди, закохані в українську історію та лише нечисленні мешканці. Ця назва з’являлася й під час присяг останніх президентів України: вони кладуть руки на Пересопницьке євангеліє. Для багатьох українців це село – святиня, місце, визначене історією. У далеке Середньовіччя Пересопниця була столицею одного з князівств Київської Русі, званого Пересопницькою Руссю, а відтак – входила до складу Галицько-Волинського князівства. Уперше Пересопниця, нині село в Рівненському районі, у самоврядних структурах Верхівської сільської ради, згадується в літописах під 1149 р. як одне з важливих міст Київської Русі. Лише в Київському та Галицько-Волинському літописах про неї згадують 18 разів. Майже століття, до 1246 р., Пересопницьким князівством правили князі з роду Рюриковичів: В’ячеслав Володимирович, Гліб, Мстислав і Андрій (сини Юрія Долгорукого), Ізяслав Мстиславович, Володимир Андрійович, Володимир Мстиславович, Мстислав Ярославович, званий Німим, Василько Романович…, довідуємося з історії цих земель. Потім місто спалив ординський хан Едигей. З православним монастирем у Пересопниці (одним з небагатьох, що вцілів після монголо-татарських набігів), пов’язана історія постання Пересопницького євангелія. У 1556-1561 рр. в монастирі створено шедевр українського, а навіть світового ренесансу. Цей шедевр – це перший переклад з церковнослов’янської на українську мову Святого Письма. Як мистецьку пам’ятку, Пересопницьке євангеліє оздоблювали тодішні неперевершені майстри – художники, графіки (серед них – Михайло Василевич із Сянока). Це був перший відомий такий переклад Святого Письма на тодішню писемну староукраїнську мову. Євангеліє переписали на 482 пергаментних аркушах і мистецько оздобили зображеннями чотирьох євангелистів, заставками та рослинним орнаментом, що відомо з численних описів книги. Нині ориґінал Пересопницького євангелія зберігається в Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського. На місці колишнього монастиря Різдва Пресвятої Богородиці сьогодні стоїть кам’яний хрест.
З ініціативи письменника Євгена Шморгуна в селі силами інтеліґенції 1989 р. відкрито пам’ятний знак Пересопницькому євангелію. Тепер щороку 22 травня, у день перепоховання Тараса Шевченка в Україні, в Пересопниці проводять обласне свято української мови, культури та духовності.
На відкриття пам’ятного знаку, як згадує директор М. Федоришин, добровільно прибули тисячі людей. На святі не прозвучала жодна російська пісня, в якій прославляли б Леніна чи партію, що по всьому СРСР тоді ще навіть було обов’язковим.
– Отже, справедливо було б сказати, що найстрашніша тоталітарна система однозначно відчула наближення свого кінця в Пересопниці, де не було вже нічого радянського. Ця першокнига дала поштовх до цього, щоб скинути з себе ярмо і прямувати до національного самовизначення й незалежності України. Це для нас дуже важливо, що з 1989 р. почалася така вагома подія, як національне відродження України, а Пересопницьке євангеліє стало його зачином і символом. Недарма ж президенти України складають присягу саме на це Євангеліє, – особливо підкреслює М. Федоришин.
Протягом минулого літнього сезону цю місцевість відвідало понад 40 тисяч осіб. Село, до якого навідався президент В. Янукович, “буде розвиватися”. Принаймні президент так пообіцяв.
У Пересопниці 9 серпня м.р. відбулося всеукраїнське святкування 450-річчя Пересопницького євангелія. Влада ще до цієї події пообіцяла побудувати музейний комплекс “Святиня”, присвячений усім аспектам виникнення рукопису, прокласти до села якісну автодорогу, газогін, зробити освітлення вулиць, що майже здійснила. На черзі – культурно-археологічний центр “Пересопниця”, реставрація Свято-Миколаївської церкви, будівництво музейного комплексу “Княже місто” просто неба.
– Культурно-археологічний центр задумано не як музейний заклад, який лише демонструватиме експозиції, але також як осередок, що проводитиме і вже презентує різні культурні заходи високого рівня, – розкриває ідею М. Федоришин. – Це будуть фестивалі традиційної культури, огляди жанрового, скажімо, хорового мистецтва, бо в нас дуже сильна акустика в залі під куполом. За останні півроку в нас відбувся слов’янський культурний фестиваль “Коляда”, вже чотирнадцятий з черги. Розраховую в майбутньому й на українських виконавців з Польщі.
М. Федоришин добре відомий українцям на Підляшші та на Вармії і Мазурах, куди на зламі ХХ і ХХІ ст. привозив артистів з України. Тепер хотів би вітати українців з польських реґіонів у себе.

“Наше слово” №16, 15 квітня 2012 року {moscomment}