Вальдемар Балда ■ ПОДІЇ ■ №45, 2012-11-04
Достоту, чудовою ідеєю було визначення на півдні Польщі Шляхів дерев’яної архітектури. Чудовою також і з такого погляду, що вибираючи об’єкти, які мали б опинитися на трасі котрогось із багатьох варіантів загальної ідеї, не керувалися жодним почуттям політичної псевдо-коректності, а тільки й виключно суттю справи. На жаль, хвалячи авторів, не можна не зітхнути, з приводу того, що не уникнули вони своєрідного занедбання, внаслідок якого рекомендовано пам’ятки архітектури, які вимагають необхідних поправок. Поправок, яких не введено.
Таким прикладом є надзвичайної вроди церква в Хотилюбі Любачівського повіту, вписана на трасу №VI Шляху дерев’яної архітектури Підкарпатського воєвідства. Споруджена на пагорбі над долинкою річки Брусенки, ця святиня, правдоподібно, є третім домом Божим в історії села, в якому перед вибухом ІІ Світової війни проживало приблизно порівну поляків та українців. Перша церква тут була споруджена чи не в середині XVII ст., друга – 1693 р., а цю, що існує дотепер, будували у 1886–1888 рр.; історики не виключають, що в її конструкції знаходяться елементи попередниці.
Святиня, можна сказати, мала щастя, оскільки після виселення з цієї території законних господарів не була зруйнована. Перейняла її латинська парафія з поблизького Цешанова, а храм отримав статус філіального костелу. Нові користувачі дбали про неї: на зламі шостої та сьомої декади минулого століття провели ґрунтовний ремонт. Перестали нею користуватися щойно 2001 р., коли в сусідстві до вжитку віддано новий, великий, мурований костел.
Хазяйнування вірних західного обряду мало однак і неґативний аспект: як зросла кількість прихожан, а в тісному приміщенні не містилися всі учасники богослужінь, хтось видумав, щоб колишню церкву збільшити, додаючи притвор. На жаль, реалізаторам ідеї забракло вміння і звичайнісінького почуття смаку: те, що появилося 1986 р. біля бабинця, нагадує яку-небудь повітку чи комірчину, відомі з будівельних майданчиків періоду ПНР, чи навіть незграбний курник. І аж ніяк не компонується з гармонійними пропорціями тридільного силуету зрубної конструкції, накритої двома тамбурними банями…
Церква Покрови Пресвятої Богородиці вже давно внесена до списку пам’яток архітектури, які охороняє закон – отож, є вона оздобою VI Шляху дерев’яної архітектури Підкарпатського воєвідства. Однак кожному, хто захоче її побачити, безперечно, прийде на думку не дуже приємний висновок: післявоєнні користувачі не проявили такого почуття краси й гармонії, як її зодчі, якщо вони не помітили недоречності у своєму прагненні збільшити корисну площу
Але з такого негарного факту виникає ще одне ствердження: тож коли вписували церкву на трасу VI шляху, можна було виправити стару помилку й усунути з-перед бабинця бридкий і невдалий додаток. Не в ім’я якихось видуманих ідей, а тільки елементарної реставраторської докладності – в ім’я повернення прекрасній будівлі ориґінальної форми.
Проте так не сталося. Дуже шкода! ■
