Людмила Лабович ■ КУЛЬТУРА ■ №15, 2015-04-12
Великдень – головне християнське свято і водночас один із барвистіших празників у традиції україномовних мешканців міжріччя Нарви та Бугу. Багато з його архаїчних елементів збереглося й сьогодні, інші відроджуються, завдяки ініціативам пунктів навчання української мови, осередків культури, Союзу українців Підляшшя та любителів підляської культури.
У святкуванні Великодніх свят на Північному Підляшші дуже виразно поєднуються релігійні та народні, дохристиянські за походженням традиції. Насамперед слід згадати про Вербну неділю, яку жителі Підляшшя називають по-різному: Вербниця, Вербніця, Вербна недєля. Невід’ємним її елементом до сьогодні є звичай свячення в церкві вербових гілок.
У минулому приготування верби, котра має глибоку, дохристиянську символіку, – це був свого роду ритуал. Її вирізували вже першого тижня Великого посту і ставили у спеціальну посудину, звану гладункою. Воду з-під верби не можна було будь-де виливати: «тую воду треба било іті виліваті у хліев, там де стоялі корови, бо то молока ніхто потом не «забере», – каже Ніна Григорук з Курашева.
У деяких селах вербу несли неприкрашену, в інших – гарно приоздоблювали. Завдяки численним ініціативам удалося відродити підляський звичай виготовлення квіточок з паперу, якими до 1950-х рр. прикрашали і вербу, і хати перед Великоднем. Тепер це приносить результати – вже кілька років у Вербну неділю щораз більше людей, зокрема дітей, приносять до свячення вербочки, гарно прикрашені власноручно зробленими з паперу квітами.
Звичаєм, який в обмеженій формі зберігається донині, є символічне «биття» освяченими вербовими гілками людей, передусім дітей, та худоби. Це символізує передання міцного здоров’я, благополуччя, життєдайної сили, а навіть багатства. Збереглося багато формул магічного характеру, що мають форму побажань, напр.:
Верба б’є, не я б’ю
Великдень за тиждень,
Не будь лінива,
До роботи справліва,
Будь здорова, як вода,
Будь весьола, як весна
(Софія Кірдилевич, Даші).
На Підляшші люди в різний спосіб використовували освячену вербу: садили, несли на могили близьких, залишали на покуті, щоб оберігала. «Кажут, як паску печи, то вкінуті вербу, як сухая, в піеч, то паска удасться. Вербою виганяют корови, коб не хворіелі» – пояснює Марія Максим’юк зі Збуча. Ще донині люди зберігають освячену вербу за образами.
Після Вербної неділі починається Страсний тиждень. Особливо важливими є його останні три дні – Великий четвер, який на Підляшші звуть Жильнік, Жильник, а так само п’ятниця і субота. «На Жильніка вже свічкі палілі в церкві і з тею свіечкою ідут аж додому, і кругом будинкув обходят, коб то вже щастє било, коб шиховало», – згадує М. Максим’юк. Жильником називали також суворий піст без їжі і пиття, який починався того дня після пісної вечері. «Як буде тиждень остатні – то жильниковалі котори. Моя мама наварит, то вже вечера богата. Поїмо вже перед Жильніком, а хто постит, то вже не їесть. Такіє билі, што не їелі три дніе до Велікодня, пока Христос не воскрес», – поринає у спомини Гелена Сахарчук зі Суховільців.
У п’ятницю люди завершували господарські роботи і приготовляли хати до Великодня. У деяких селах уже того дня пекли паску, яка є символом достатку і багатства. На Підляшші весняний обрядовий хліб звуть по-різному, найчастіше паскою, але також мазурком та бабкою. Традиція його випікання і прикрашання орнаментами з тіста, зокрема літерами ХВ (Христос воскрес) добре зберігається на підляських селах, оскільки паска – це обов’язковий елемент у кошичку, який люди несуть святити.
Паску на Підляшші святять у суботу вдень. люди по кілька сімей збираються у визначених місцях у селі: перед хатами, коло придорожніх хрестів або капличок, колись і в більших хатах, а в деяких місцевостях у виняткових ситуаціях та по містах – у церкві.
Паскою до сьогодні називають не тільки обрядовий хліб, але і всі страви в кошику: паска, яйця, м’ясо, хліб, сіль, хрін, масло, сир. Сьогодні освячують лише невеликий кошичок, хоча ще в середині ХХ ст. святили всі страви, які люди будуть споживати під час Великодня.
Крім випікання паски, невід’ємним елементом Великодня є розмальовування яєць – писанок і крашанок, який пов’язується з прадавнім народним звичаєм зустрічі весни. На Підляшші святкові яйця готували по-різному – останнього тижня Великого посту, часом у Велику суботу, а в деяких селах фарбували крашанки навіть у Великодній понеділок.
Традиція писання писанок збереглася передусім у південній частині реґіону, де надалі багато жінок займається писанням писанок. Вони також ведуть щораз численніші в реґіоні майстер-класи, завдяки яким відроджується і поширюється ця традиція.
Крашанки красили переважно в лушпинні з цибулі, тобто в цибульнику, використовували для цього так само жито, омелу, котики, навіть латаття.
Кольорове яйце відігравало велику роль у народній обрядовості. Його символіку пояснює Валентина Климович з Добриводи: «Од пожару ніби їце сохраняє. І говорат, як тоє їце перекінути через хату і взяти розрізати і в штирох кутках у хати в уграх позакопувати, то тоже од пожару. Як укінувши їце свєнцоне в огонь, то не буде розходитись по других будинках».
Найбільше християнське свято звуть на Підляшші Велікдень, Вилікдень, рідше Паска або Пасха. Великодні торжества починаються з участі в урочистому богослужінні, під час якого опівночі люди поздоровляють одне одного словами «Христос Воскрес!» та відповіддю «Воістину Воскрес!». Також такими словами вітаються на Підляшші, хоч останнім часом щораз популярнішим стає церковний варіант «Христос Воскресє!».
Святковий сніданок починається від освяченої їжі. У багатьох підляських селах зберігся звичай називати споживання страв з великоднього кошика розговлянням. пов’язані з цим численні ритуали. залишків пасхальної їжі не можна викидати. Колись їх переважно спалювали або закопували в землю, часто шкаралупини яєць палили в печі, давали курям або виносили за клуню, бо вірили, що завдяки тому, – як говорить М. Максим’юк зі Збуча, – «кури не будут порога триматіся».
Оскільки перший день Великодня був і залишається донині часом сімейних зустрічей, то понеділок пов’язаний з ходінням у гості, іграми і танцями. Особливо тепло старші мешканці Підляшшя згадують волочебне, тобто звичай дарування яєць дітям їхніми хресними батьками, а також великодні забави з використанням яєць. Останніми роками звичай дарування яєць трансформувався в дарування дітям подарунків, проте їх надалі звуть волочебним.
Після Великодня на Підляшші співали весняні пісні: веснянки, веснушки, огульки, рогульки, зельман, весновиє. У деяких селах рогульки співали тільки протягом одного тижня – від Великодня до Проводів, а веснянки – від Проводів до Зелених свят. В інших селах слова веснянка і рогулька були синонімами.
Весняні пісні – це архаїчний жанр обрядового фольклору. Їх виконували, щоб закликати весну, до якої зверталися наче до живої істоти, і підкорити сили природи. Прикладом дуже цікавої весняної пісні є твір «Святий Юре, Ригоре» з Добриводи, в якому з’являється дохристиянський мотив відмикання ключами землі й випускання трави. Завдяки праці над збереженням цього старовинного жанру, вдалося реконструювати багато колишніх весняних пісень, які увійшли до репертуару підляських молодіжних колективів, як-от «Ранок» з Більська та «Гілочка» з Черемхи.
З циклом Великодніх свят, а зокрема з Проводами, пов’язаний звичай поминання померлих. Надалі жива у реґіоні традиція залишання свяченого яйця на могилах найближчих. Колись залишали і шматок паски.
На підляських цвинтарях моляться по-різному: в деяких селах – третього дня на Великдень, в інших – у Провідну неділю, ще в інших – у Провідний понеділок. Цікавим звичаєм, який зберігався ще у 1980-ті рр. та навіть пізніше, було спільне, сімейне споживання страв біля могил своїх близьких.
У багатьох селах з Провідним понеділком пов’язаний був звичай споживання яєчні, обливання водою і ритуальний біг: «На дорогу виходілі і біегалі, хто швидши буде», – спогадом ділиться М. Максим’юк зі Збуча. З біганням пов’язане було також качання по житі, що мало забезпечити гарний урожай.
Багато звичаїв, пов’язаних з циклом Великодніх свят, формувалося на ґрунті хліборобської культури, тому й вони почали занепадати. Найдовше, звичайно, тримаються ті елементи народної традиції, які поєднуються з релігійними обрядами, хоч вони вже мають переважно звичаєвий, а не магічний характер. Багато звичаїв удалося прищепити міській культурі, як-от: освячування вербочок, писання писанок і навіть виконування веснянок. Завдяки цьому великодні звичаї, як і різдвяні, збереглися на Підляшші доволі добре. ■
