Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ 2009-10-22
Проведений 10-11 жовтня 2009 р. в Перемишлі в готелі “Громада” з’їзд був шостим від 1990 р., коли у Варшаві відбулися перші засновницькі збори колишніх членів УСКТ та тих, хто до них приєднався в надії на можливість співпраці для кращого майбутнього українства в Польщі. Передостанній з’їзд відбувся в Ольштині у квітні 2005 р., отож період між з’їздами охопив час від 2005 до 2009 р. Понад 120 людей взяли участь у праці форуму, серед них – 68 делеґатів ОУП.
З’їзд прийняв звіти виконавських органів, обрав нову Головну раду ОУП, голову організації, Ревізійну комісію і Товариський суд та схвалив склад Головної управи. Прийняв також кілька звернень і постанов. Праця з’їзду відбувалася спокійно, у добрій атмосфері, на яку вирішальний вплив мало зрушення з місця процесу передання ОУП будинку “Народного дому” в Перемишлі.
Початок праці з’їзду
Ведучий першого дня з’їзду, Андрій Філь з Білого Бору, спочатку привітав гостей. Потім, після молитви та хвилини мовчання в пам’ять про, зокрема, Степана Біласа, Мирона Кертичака та Павла Кремінського, слово узяв посол Олександр Моцик, оголосивши привітання організаторам, учасникам та гостям з’їзду від президента України Віктора Ющенка. Автор назвав ОУП “однією з найвпливовіших організацій української меншини”, а зустріч у Перемишлі – символічною, оскільки саме тут знаходиться Народний дім, щодо якого нещодавно прийнято рішення про передачу його українській громаді. Українців у Польщі він назвав “польськими українцями”.
Відтак широкі фраґменти зі звіту про діяльність ОУП у період між з’їздами, тобто від квітня 2005 р. до жовтня 2009 р., прочитав голова організації Петро Тима.
Іван Васюник, заступник прем’єр-міністра України з гуманітарних питань, який напередодні з’їзду здійснював робочий візит у Польщу та мав низку переговорів, присвячених, зокрема, Народному домові та увіковіченню пам’яті, повідомив про те, що до кінця року уряд України в рамках 47-мільйонної допомоги українцям за кордоном надасть 100 тис. доларів США на підготовку технічної документації майбутньої реконструкції Народного дому. При цьому він висловив сподівання, сперте на розмови з керівництвом воєвідства і владою Перемишля, що до кінця року процес передачі Народного дому українській громаді буде завершений.
Наступним проявом поваги України до українців у Польщі були офіційні подячні грамоти від посольства. Посол О. Моцик, нагороджуючи грамотою проф. Степана Заброварного, спершу привітав його з 80-річчям, після чого вручив грамоти ще таким “гідним представникам української громади”: Юліанові Баку, Андрієві Чорному, Володимирові Пайташу, Марії Матейко, Ользі Попович, Павлові Любовичу, Мажені Онишканич, Маріанні Ярій, Володимирові Лазорку та заступникові голови Перемиської міськради Янушеві Запотоцькому. О. Моцик вручив також посвідчення закордонного українця Стефанії Яворницькій, Едвардові Яворницькому та Андрієві Чорному.
Депутат Сейму РП М. Сич, – заступник голови Сеймової комісії національних та етнічних меншин, – відзначив, що чи не вперше український захід у Перемишлі проходить у “добрій атмосфері”. М. Сич передав привіт від прем’єр-міністра Польщі Д. Туска, який, за його посередництвом, просив звернути увагу учасників з’їзду на те, що справжнього “Східного партнерства” між державами та поєднання між націями не буде без участі українців Польщі.
Привітання від польського сенату передав Л. Абґарович. Важливість української меншини в контексті міжнародних відносин та злагодженість у співпраці між польськими й українськими установами зазначив підкарпатський воєвода М. Карапита. “Візит президента Ющенка показав, що нема місця для екстремістського підходу в польсько-українських відносинах, а є місце лиш для будування справжньої приязні”, – сказав він. Президент СКУ Є. Чолій серед питань, які ще треба вирішити, назвав такі, як: усунення наслідків акції “Вісла”; догляд за церквами та цвинтарями; вшанування пам’яті українських воїнів, полеглих на території Польщі; боротьба з антиукраїнськими проявами в польській пресі, “зокрема боротьба з тенденцією до паплюження історії УПА”; “захист людських і національних прав українців у Польщі, які в більшості є автохтонним населенням і повинні користуватися такими ж правами, як і інші корінні жителі країн світу, згідно з міжнародними актами, підписаними Польщею”.
Ю. Ружанський з Міністерства внутрішніх справ і адміністрації прочитав лист від державного секретаря Т. Семоняка, адресований до учасників з’їзду, у якому відзначено корисні культурні ініціативи ОУП та їх позитивний вплив на міжнародні відносини, а також привітав організацію з близьким закінченням заходів за передання НД. Ю. Ружанський подякував П. Тимі та М. Сичеві за плідну співпрацю.
Е. Хмельова з Федерації польських організацій в Україні, – єдина представниця поляків з України, – висловила свою радість з нагоди отримання у власність українцями в Польщі НД в Перемишлі. На її погляд, проблеми поляків в Україні та українців у Польщі мають “дуже багато спільного”: поляки Львівщини також прикладають зусиль на здобуття будинку для себе, завдяки чому не будуть соромитися за свою державу. “Поки що цей об’єкт не має своєї адреси”, – сказала Е. Хмельова. Про недалеке вирішення польських проблем у Львові повідомив присутніх Б. Панкевич, представник міського голови Львова А. Садового.
Від імені майже 540 тис. українців, депортованих з Польщі в УРСР, виступив В. Середа зі Львова. Він нагадав, як важко в Польщі увіковічувати пам’ять убитих українців, які перешкоди чиняться спорудженню пам’ятників, напр. у Горайці чи Терці, а буває, що заперечується українська національна символіка. Про спробу відродити національну свідомість і пам’ять на Холмщині розповів Г. Купріянович, голова Українського товариства в Люблині.
Звіт Ревізійної комісії ОУП
У перерві між виступами гостей був зачитаний звіт голови РК Ярослава Келлера. У ньому доповідач зізнався в неповноті виконаної праці. Він зокрема, сказав, що “з огляду на специфіку діяльності ОУП, до якої включається відносно розбудована структура у вигляді місцевих одиниць (відділів і гуртків) та широкий масштаб діяльності (…), комісія змогла проконтролювати лише вибрані елементи статутної діяльності, а особливо її економічно фінансові ефекти”. Варто вказати також на окремі оприлюднені дані, напр. те, що дотації МВСіА 2005 р. становили 44,4 % всіх прибутків ОУП, 2006 – 49,4%, 2007 – 46,7%, а в 2008 – 40,1%. Натомість членські внески – це за період 2005-2008 рр. 0,61,2% всіх прибутків. Келлер відзначив високу ефективність здобування дотацій, а також звернув увагу на те, що жодна з поданих заяв не була відкинута комісіями з формальної причини. Він нагадав також про те, що саме в 20052009 рр. ОУП була піддана найжорсткішим контролям, здійсненим органами держави – і ці контролі закінчилися успіхом ОУП.
Звіт Ревізійної комісії та звіт Товариського суду, закінчені пропозиціями схвалити діяльність ОУП, з’їзд схвалив.
Песимістичний Юрій Рейт
Дискусію почав колишній голова ОУП Ю. Рейт. Провідними мотивами його оцінки ситуації організації були виклики, які несе зміна поколінь, брак професіоналізації в кадрах, перервані зв’язки між об’єднанням та українцями-професіоналами, що нині активні поза ним, а могли б працювати в його рамках. На погляд Рейта, ОУП відійшло від власного низового членства, його провід прямує вперед, не отримавши від членів власної організації відповіді, чи обраний напрямок добрий, оскільки не поставив йому такого питання. Зміна поколінь, практика відносин з польськими державними установами та Україною, яка так чи інакше буде надавати ґранти для українських організацій у Польщі, ставить неухильну передумову успіху: потребу професіоналізувати працю об’єднання. Крім цього, керівництво ОУП з метою краще орієнтуватися в ситуації організації, мало б замовити зовнішній контроль своєї діяльності.
Голова Кошалінського відділу Роман Білас пропонував повернутися до проекту створення українського бізнес-клубу. М. Яра міркувала, як оживити територію на схід від Сянока та організувати там “Бойківську ватру”, вказавши на потребу встановити пам’ятну дошку на шкільному будинку в Сяноці, де вчився майбутній поет Б.-І. Антонич. Марко Сирник зосередився на проблемах освіти й стані рідної мови. Він представив статистику кількості шкіл та методистів за воєвідствами, констатував проблеми в початковій освіті та відносно кращу ситуацію – на рівні гімназії та ліцею. Вчительство жде на державного координатора українського шкільництва.
Оптимістичний Мирослав Чех
М. Чех відзначив те, що на кожному з’їзді бачить незмінно ті ж самі обличчя. Підтримав Ю. Рейта в заклику інституціоналізації нашого життя, зокрема у сфері культури, де великим викликом є концепція влаштування Народного дому, що повинен стати нашою центральною культурною установою. Чех зізнався в тому, що критиковане Рейтом необґрунтоване підпорядкування ОУП Міністерству внутрішніх справ – це значна його “заслуга”. Промовець як велику небезпеку висунув перший за останні 20 років рішучий наступ зсередини громади проти власного представника, М. Сича та проти всіх наших надбань. Атака була всезагальна і не щадила ані Сича, ані всіх наших здобутків. Вона фінансувалася тими середовищами, які найбільше шкодять нашим справам і які найбільше не хочуть примирення чи нашої співпраці з поляками в Україні. “Елементарною вимогою самозбереження є підтримка Мирона Сича”, – сказав Чех.
Інші голоси
Роман Дрозд, голова Українського історичного товариства в Польщі, представив свою діяльність та план видання власного часопису, організування конференцій та видання історичних досліджень. Аркадій Путько, представник “Пласту” та Союзу української незалежної молоді, критикував П. Тиму за ті місця у звіті, де він вказав на брак діяльності молоді, а це заперечує активність “Пласту” та СУНМ. Михайло Пульковський, голова Товариства “Український народний дім”, наголосив на потребі в період перед наступним з’їздом розглянути можливість перетворення ОУП з централізованої організації на організацію-координатора для всіх українських організацій у Польщі. Генрик Колодій, почесний консул України в Щецині, розповів про працю свого консульства. Андрій Комар з Перемишля зосередився на НД. Він застеріг перед обмежуванням дії чи впливу НД до самого Перемишля, м.ін., запросив усіх делеґатів на наступний з’їзд ОУП до Перемишля, але вже в стінах Народного дому, відновленого після великої спільної роботи.
Аналогом до нинішньої ситуації А. Філь назвав недавню допомогу всього світового українства в будові гуртожитку для школи в Білому Борі. Ігор Саламон із Вроцлава відзначив, що гурток ОУП у цьому місті не отримує дотацій з центру і фактично функціонує поза структурою ОУП, отож не бачить потреби посилати туди фінансові звіти з власних грошей, витрачених хоча б на домівку (браком відповідних звітів докоряв вроцлав’янам Я. Келлер з РК).
Олег Романко з Лемборка розповів про дитячий бум у Лемборку (коло 30 дітей на заняттях у домівці ОУП).
Підсумовуючи дискусію, П. Тима сказав, що вона є проявом збірної мудрості об’єднання і свідчить як про всю можливість, так і важливість. Останньою частиною першого дня з’їзду були вибори. Вибрано 30-особову Головну раду та голову ОУП, яким став П. Тима. Новообраний голова запропонував 8 осіб у склад Головної управи (при одному вакантному місці, заповнення якого може дати 9-особовий склад ГУ).
Другий день з’їзду
Другий день з’їзду почався для мене від спроби інтерв’ю з Е. Хмельовою. Під час розмови виявилося, що пані Хмельова не чула про поставу радника Майґера на засіданні міської ради Перемишля 3 вересня 2009 р., отож розмову з нею я припинив. Важко було говорити далі з людиною так слабо поінформованою про обставини як українських, так і польських прохань у справі будинків для своїх меншин у Перемишлі та Львові.
Офіційна робота з’їзду почалася промовою митрополита Перемисько- Варшавського УГКЦ, владики Івана Мартиняка. “Будуйте на фундаменті, а не на піску. Кожна організація, яка не побудована на християнській етиці, на правді, справедливості, вірі, – кожна така організація впаде, наче будинок з карт під подувом вітру. Подивіться на життя політичних партій, на поділи, на корупцію, на гниль і сморід: один одного шпигує, а каже, що пильнує. Будуйте на вірі, на Богові, на Церкві, на добрих людях, на совісті. Остерігайтеся всього, що хоча б тільки пригадувало зло. У суспільній організації не може бути образ за якесь слово, має бути взаємне примирення, вибачливість і згода. Для суспільного добра треба мати широке серце, шанувати і любити один одного”, – сказав владика. Він у контексті подій з Народним домом нагадав про те, як кілька років тому міська влада старалася отримати в нього у власність площу, де спершу мала стояти статуя Пілсудського, а коли він запропонував М. Грушевського та передачу Народного дому українцям, то подумали про кращу кандидатуру – нині там стоїть пам’ятник Іванові-Павлові ІІ, а обіцянка про НД узята була міською владою назад. Владика підтримав піклування поляків у Львові, щоб отримати будинок для своїх культурних потреб. Поінформував, м.ін., про заяви до суду проти організаторів протесту на кордоні під час недавнього сподіваного в’їзду в Польщу кількох велосипедистів з України, оскільки на банерах був напис, що владика Мартиняк підтримує бандерівців. Скритикував також антинаукові погляди В. Поліщука, на якого спирається С. Жулкевич у захисті погляду про нього як про прихильника бандерівців. “Я Поліщука не знаю”, – сказав владика.
Після цього концепцію “Як нам влаштувати Народний дім” представив проф. Степан Заброварний. Він почав від образу минулого, а закінчив наступними висновками щодо нової концепції функціонування НД в Перемишлі:
1) “НД не може бути виключно установою для українців Перемишля, ані тим більше установою членів Товариства “Український народний дім” у Перемишлі. Право до нього мають мати всі українці в Польщі, в тому примусово депортовані на Західні землі;
2) НД не може бути кооперативним підприємством чи “заробково господарським” товариством, основаним на старому законодавстві;
3) НД у нових правно-економічних умовах повинен стати благодійною культурно-освітньою організацією зі статусом громадського пожитку, відкритою для всіх українців у Польщі, створеною Об’єднанням українців
у Польщі, але формально незалежною від ОУП самостійною організацією під назвою “Осередок української культури й освіти “Народний дім” у Перемишлі”.
Постанови
З’їзд прийняв кілька резолюцій різного типу. Дискусію викликало “Звернення З’їзду ОУП до міської влади Львова у справі надання польській громаді будинку”. Більшість діячів ОУП з Перемишля виступила проти прийняття цього звернення, посилаючись на скандальний спосіб вирішення цього питання владою Перемишля, як і факт незавершення самого процесу передачі будинку
в Перемишлі. Нарешті, після голосів, зокрема М. Чеха. М. Сича, П. Тими та М. Пульковського, звернення прийнято, але зі зміненим початком 5 параграфу, де замість привітання факту вже здійсненої дії написано ствердження про те, що маємо справу з розблокуванням процесу передання українцям НД.
Обговорювався також один з параграфів “Постанови З’їзду ОУП у справі історичного примирення” – ішлося про те, чи у відповідь на антиукраїнські дії в Польщі мають бути антипольські дії в Україні. Були також прийняті постанови “У справі Народного дому в Перемишлі”, про роль діаспори, “Україна в житті нашої громади” та “Українці – 20 років у демократичній Польщі” (остання, як доводилося чути, мала б замінити не проведену дискусію). З’їзд також подякував М. Сичеві за “…велику працю у відстоюванні прав нашої громади” та висловив свою підтримку його дотеперішньої і майбутньої діяльності як депутата Сейму Польщі.
З’їзд закінчився гімном “Ще не вмерла Україна”. У Народному домі ввечері відбулася пресконференція з участю П. Тими, М. Купича та А. Дрозд при аналогічній кількості журналістів.
Гості
Гостями з’їзду були митрополит Перемисько -Варшавський УГКЦ Іван Мартиняк (прибув другого дня), заступник прем’єр-міністра України з гуманітарних питань Іван Васюник, секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Святослав Шеремета, надзвичайний і повноважний посол України в Польщі Олександр Моцик, радник Кабінету Міністрів України Орест Чебеняк, депутати Сейму РП Марек Жонса, Пйотр Томанський, Мирон Сич, радник Посольства України в Польщі Мирон Янків, генеральний консул України в Люблині Олег Горбенко, директор Департаменту віросповідань та національних і етнічних меншин Міністерства внутрішніх справ і адміністрації Юзеф Ружанський, сенатор Лукаш Абґарович, підкарпатський воєвода Мирослав Карапита, уповноважений підкарпатського воєводи у справах національних та етнічних меншин Влодзимеж Малицький, віце-мер Перемишля Веслав Юркевич, радники Міської ради Перемишля Олександра Цікуй та Ян Бартмінський, заступник міського голови міста Львова з гуманітарних питань Василь Косів, віце-голова Міської ради Перемишля Януш Запотоцький, радник міського голови міста Львова Богдан Панкевич, виконувач обов’язків начальника Управління міжнародного співробітництва та євроінтеґрації державної адміністрації Львівської області Лев Захарчишин, президент Світового конґресу українців Євген Чолій, начальник відділу міжнародних відносин Львівської обласної ради Тарас Возняк, заступник голови Волинської обласної ради Володимир Парада, заступник голови Львівської обласної ради Петро Колодій, почесні консули України: Станіслав Адам’як у Холмі, Єжи Кшановський у Ряшеві, Генрик Колодій у Щецині, голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, священики Юрій Мокрауз, Павло Поточний, Іван Тарапацький, голова Центру культурних ініціатив “Митуса” в Перемишлі Ольга Попович, голова Українського лікарського товариства в Польщі Петро Стабішевський, голова Федерації депортованих українців Закерзоння Володимир Середа, директор Ансамблю загальноосвітніх шкіл ім. о. Маркіяна Шашкевича в Перемишлі Петро Піпка, головний редактор “Нашого слова” Ярослав Присташ, голова перемиської ланки Спілки політв’язнів і репресованих Іван Вархіл, директор Південно-східного наукового інституту в Перемишлі Станіслав Стемпень, голова управи Фонду ім. Ярослави Поповської в Перемишлі Андрій Чорний, голова Українського товариства в Люблині Григорій Купріянович, голова Союзу українців Підляшшя Андрій Артемюк, голова Об’єднання лемків Степан Гладик.
“Наше слово” №43, 25 жовтня 2009 року {moscomment}
Коментарі
Щоб не вдаватися в подробиці – українці діаспор більше українські ніж ми, які живемо в Україні. Так сталося, що в битві за здобування необхідного для життя, пепестали перейматися українською культурою і всим тим чим би хотілося жити.