Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ №45, 2012-11-04
Прогнози щодо важкої та брудної виборчої кампанії до парламенту, які лунали протягом останніх кількох місяців, абсолютно підтвердилися. І хоча вибори 2010 року (у яких переміг президент Янукович), міжнародна спільнота визнала демократичними, цьогорічна кампанія вже принесла численні порушення.
Парламентські вибори 2012 р. відрізняються від попередніх новим виборчим законодавством. Головна зміна стосується переходу на змішану систему: половина депутатів обираються за партійними списками, а решта – у мажоритарних округах. Останні вибори за цією системою відбулися в Україні ще 2002 р. Тоді спостерігачі відзначили чимало випадків використання чорного піару, насамперед під час боротьби в одномандатних округах. Цим разом в одномандатних округах розігралася справжня «кривава бійня».
Як завжди, в українських виборах шокують кошти кампанії. Експерти оцінюють, що витрати на рекламу всіх політичних сил і кандидатів становлять близько 2,5 млрд. доларів. Значна частина коштів пішла на телевізійну рекламу. Якщо до цього додати безкоштовний час у телеефірі (інформаційні програми, ток-шоу), то лідерами є владні сили (Партія реґіонів і Комуністична партія України). Реґіонали робили тиск насамперед на «стабільність» і «добробут». Натомість комуністи аґітували за допомогою гасел у стилі «Повернемо країну народові!». Звісно, з огляду на роль, яку відіграють комуністи в парламенті, це може викликати ряд запитань.
Чималі гроші на телевізійний продукт видала «Україна вперед!» Наталії Королевської. Її рекламні ролики можна було побачити ще до початку офіційної кампанії. Головним гаслом «Батьківщини» стала фраза «Ми їх зупинимо!». А відеоролики демонстрували ув’язнених Юлію Тимошенко та Юрія Луценка. Віталій Кличко з голубих екранів переконував, що «Настав час Удару!». Натомість ПР та «Нашу Україну» під кінець кампанії єднають відео, у яких йде атака на «Удар» Кличка. Складається враження, що в обох випадках реклами були створені та проплачені одним замовником.
Крім телебачення, вибори «присутні» усюди в Україні. Білборди з рекламою партій і кандидатів – у кожному населеному пункті. При цьому в окремих реґіонах опозиція мала проблеми з розміщенням своїх аґіток. Офіційно аґенції, які володіють рекламною площею, стверджували, що місця на рекламу фізично немає – воно або зайняте, або зарезервоване. Неофіційно представники аґенцій говорили про утиски з боку місцевої влади та побоювання щодо майбутнього.
Про небезпідставність побоювань переконував правовласник та кандидат з Дніпродзержинська Віталій Купрій. У серпні в Дніпродзержинську хтось зрізав 15 рекламних конструкцій, що належали Купрію. На них на замовлення «Свободи» розміщували антирекламу дотеперішньої влади. Водночас місцева влада скасувала Купрієві дозвіл на розміщення зовнішньої реклами. Сам він став відомим з приводу іншої антиреклами авторства його товариша – із зображенням бабусі з котом і написом: «Взнала, що внук голосував за «реґіони», переписала хату на кота». Хоч білборд із «бабцею та котом» знищили, а рекламу заборонили, інтернет вибух від різних пародій; навіть утворено неофіційну Партію котів. Купрій тепер переховується, адже, за його твердженням, за ним слідкують.
Оскільки найскладніша боротьба відбувалася в одномандатних округах, там теж рясніло від «креативних» кандидатів та їхніх штабів. Провладні кандидати традиційно використовували адмінресурс. Звідти й масові подарунки для виборців за бюджетні гроші. Кандидати відкривали дороги, школи, лікарні, ігрові майданчики для дітей тощо. На білбордах хвалилися відремонтованими 120 дахами, 70 під’їздами тощо. Місцеві газети були заповнені статтями про досягнення кандидатів, при цьому часто без відповідного маркування рекламної продукції. За кандидатів влади аґітували місцеві керівники. Наприклад, у Дніпропетровську мер виступав за кандидата Анатолія Крупського (заступника мера) під гаслом «Я вірю Крупському!». На всі закиди щодо порушення виборчого законодавства представники виборчого штабу твердили, що мер підтримує кандидата як приватна особа.
Однак найбільш простий та розповсюджений спосіб боротьби за електорат в округах – це підкуп. На початку кампанії переважали продукти, згодом перевагу віддали готівці. Цьому сприяла поведінка самих виборців. За даними Комітету виборців України, на старті кампанії майже 30% виборців були готові продати свої голоси. Під кінець кампанії ця цифра зменшилася до 10%, оскільки опозиція та організації аґітували за непродавання голосів.
Крім згадуваних методів, у хід пішов «чорний піар». Наприклад, публікувалися замовні статті (часто у вигляді листів до редакції), метою яких була дискредитація кандидатів. Підробляли цілі газети (партійні, але також популярні видання, як наприклад російську газету «Совершенно секретно»).
Використовували й більш брудні технології. В Одесі оприлюднено цінник «чорних» виборчих послуг: розсилка спаму – 300 USD за розсилку на 150 тисяч адрес; DDoS атака (блокування інтернет-сторінок) – 200 євро за день; шквал дзвінків на телефон – 1000 євро за день. І це не беручи до уваги банальних речей, таких, як коментарі на інтернет-форумах або на блоґах.
На жаль, складається враження, що деякі «виборчі міни» були закладені ще у виборчому законодавстві. Наприклад, під час формування складу виборчих комісій не було «технічних правил», які б упорядковували процедуру. Тим самим з’являлися сумніви щодо процедури формування комісій. При цьому повсюдно використовували технічні партії та кандидатів (найчастіше пов’язаних з владою або кандидатами від влади). Таких партій в одному окрузі мало бути понад 40! Вистачило, що дана партія реєструвала одного кандидата у виборах і отримувала право брати участь у процесі формування комісій у всіх виборчих округах.
Кампанія ПР та її кандидатів асоціюється передусім з використанням адмінресурсу. У випадку опозиції можна говорити про змарновані шанси. Здивування викликає добір окремих кандидатів в одномандатних округах. Наприклад, у Коломиї зареєстрований як самовисуванець Олесь Доній, для якого не знайшлося місця в Об’єднаній опозиції. А деякі з округів відверто «здали», як наприклад у Дніпропетровську, де в результаті «порозуміння» «Батьківщини» та «Удару» у 24 окрузі знято кандидатів обох опозиційних сил. Однак і в лавах влади не все проходило добре. У згадуваному 24 окрузі боролися два представники реґіоналів: згадуваний заступник мера А. Крупський та Яків Безбах, за яким стоїть олігарх Віктор Пінчук. При нагоді в кампанію неочікувано втрутився екс-президент Польші Александер Квасневський, який зауважив, що кандидат Крупський використовує адмінресурс. Слушна увага, якби не те, що de facto він висловився від імені Безбаха, адже президент Квасневський є у близьких відносинах з олігархом Пінчуком. ■
