(пл/гс) ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2011-01-27
Цим текстом виходимо назустріч сотням е-мейлів та листів, які безупинно надходили на адресу “НС” після публікації минулого року на наших шпальтах першого алфавіту. У тій кореспонденції було безліч питань і гарячих прохань про повторення. А так насправді, то хочемо лише пригадати, кому вже “стукнуло” 20, чим є безголів’я, що може трапитися після виходу від нотаріуса тощо. Альфа-тур вважається відкритим!
Акт вандалізму. Цим разом стався у Вроцлаві, де розлитою фарбою спаплюжено пропам’ятну таблицю жертвам акції “Вісла”, вмонтовану в стіну єпархіального собору УГКЦ. Однак такі акти (як й у випадку пошкодження пам’ятника і хреста чи спалених вінків та розбитих лампадок два роки тому в Пикуличах під Перемишлем) для одних є грубим порушенням їхніх громадянських прав, а для інших – звичайним актом вандалізму, одним з багатьох. Отож, нічого дивного, що за таких умов черговий раз не вдалося знайти власника фарби чи сірників.
Безголів’я. Словники подають, що це те саме, що й безталання, біда, лихо, горе, нещастя, недоля. Нам здається, що в Запоріжжі, коли в новорічну ніч хтось підірвав пам’ятник Сталіну, трапилося те, що термін “безголів’я” передає найкраще.
Вулиці. Відкрито дві нові вулиці з українськими назвами: у Ярославі (імені Станіслава Людкевича, відомого композитора, уродженця цього міста) та у Венґожеві (імені о. митрата Мирослава Ріпецького, який після 1947 р. був одним із тих, хто закладав основи організованого релігійного життя греко-католиків на північних землях Польщі). Українці на постійно вписалися вже й в історію західного Помор’я: у Валчі один зі скверів носить ім’я о. Теодора Маркова – першого пароха місцевої греко-католицької парафії. На жаль, інші відомі українські особи (скажімо, Шашкевич, який був пов’язаний із Перемишлем) діждатися вулиці свого імені не можуть.
Гроші. Існує в бюджеті така графа, яка називається “державні дотації на діяльність національних та етнічних меншин”. Характеризується вона, зокрема, постійно замалим розміром, порівнюючи з потребами, хоч якраз цього року бюджет збільшено. Проте цілком вірогідно, що невдовзі ця постійна ознака дотацій повернеться, адже той самий торт прийдеться ділити на більшу кількість частин. Бо ж відомо, що вже довший час триває процес надання сілезькій мові статусу реґіональної. Погодьтеся: важко відмовити цього громаді, з якою ідентифікуються (за переписом населення з 2002 р.) понад 170 тис. осіб.
Ґрюнвальд. 600 років тому на полі поблизу цієї місцевості відбулася історична битва Речі Посполитої з Орденом хрестоносців. Війська польського короля Володислава Яґайла мали 51 хоругву, з яких 7 походило з західноукраїнських (а тоді – руських) земель, а щонайменше половина військ королівського союзника князя Вітовта була з Русі. Проте тепер цього, звичайно, ніхто в Польщі не рахує… так само, як і в Україні. Однак через 600 років уперше на цьому історичному місці під час реконструкції битви з’явилася Україна з галицьким прапором.
Депозит. До нього потрапляли сорочки, які могли спричинитися до “загострення конфлікту” на “Ватрі” в Ждині. Два роки тому після цього лемківського заходу кс. Т. Ісакович-Залеський повідомив прокуратуру про скоєння злочину, який, за його словами, полягав у популяризації під час заходу фашистських ідеалів Степана Бандери та УПА. Проте Окружна прокуратура м. Нового Санча за браком доказів припинила справу. На останній “Ватрі” організатори вирішили взяти справу у свої руки – і всі виявлені “козаки” чи тризуби на сорочках потрапляли в депозит. Ці “підозрілі” символи мали бути заборонені, бо нібито вони “загострюють конфлікт”.
Експансія по-бойківськи. До бою! Живуть ще в Польщі бойки – і вперше відбувся, можна сказати, їхній з’їзд. У с. Бандрові організовано нове дійство – “Бойківське літо”, яке, можливо, впишеться в цикл українських культурних заходів у Польщі. Точна назва місцевості – це Бандрів-Народний (біля Устриків-Долішніх), де до 1951 р. більшість жителів була українцями. Після зміни кордону всіх їх виселили до УРСР. Сьогодні про колишніх жителів свідчать кам’яні цоколі без металевих хрестів на них, кілька предовгих бойківських “хиж”, греко-католицька церква (сьогодні діє як костел) чи цвинтар з кількома хрестами.
Колишнім жителям цієї території, які живуть у Польщі, здоров’я, певно, вже не дозволяє побачити ще раз своєї Батьківщини-Бойківщини – бо дорога далека, бо “бойпаси” на серці… Але “Бойківське літо” для молодшого покоління, можливо, стане нагодою, щоб відвідати землю своїх дідів-прадідів. Отже, до бою!
Європа оцінила рівень захисту меншин у Польщі, а консультативний комітет Ради Європи з виконання Рамкової конвенції про захист національних меншин помістив чимало рекомендацій, які стосуються й нас. В одній з них говориться, що Польща повинна докласти більше зусиль для того, щоб повернути нацменшинам їхні культурні центри, що були конфісковані комуністичним режимом. Проте, як прозвучала відповідь польської сторони, у Польщі існує можливість вимагати повернення майна в приватних судових процесах. Отже, хто відважний – то спис у руки і гайда на вітряки!
Ждали. Ждали-чекали на Східноєвропейський університет у Люблині, та дотепер ще “ся не діждали”. Уже кілька років ведуться спроби відкрити цей польсько-український виш. Улітку говорилося, що ідея його створення мусить-таки “перечекати зиму”. Після зими надходить потепління, а пізніше буде чергове літо, під час якого ідея, так би мовити, знову поїде собі на “канікули”.
ЗМІ. Особливо телебачення, яке має найбільше місця в ефірі, розпещувало польського глядача інформацією про “банди УПА”, про львівських професорів, проти яких скоїли злочин українці-солдати батальйонів “Rolland” і “Nachtigal”, не кажучи вже про відомий образ дітей, що їх прив’язала дротом до дерева збожеволіла мати-циганка, який нібито мав показувати жорстокість українців. Не бракувало й інших міфів, пов’язаних із 1940-ми роками… А журналістам, редакторам програм вистачило б сягнути до даних, перевірених уже польськими істориками – Ришардом Тожецьким, Ґжеґожем Грицюком чи Ґжеґожем Мотикою – й інформація була б уже правдивою.
Щоб почути щось на цю тему, не треба навіть дивитися новини чи публіцистичні програми, вистачило розважитися, наприклад, при 1565-ій серії “Плебанії”, де можна було побачити одягнутого в старі військові чоботи й штани, у зношений піджак та вишиту сорочку, шапку з тризубом і обов’язково з неголеним лицем українця Максима Воробця, який дивним чином нагадує “вбивців з УПА” зі сумнозвісного фільму “Артилерист Калень”, трансльованого на “TVP Kultura”. Але як взагалі можна довіряти такому Максимові, якщо він входить до церкви у фільмовому Грубелеві, а коли виходить, то виявляється, що він був у зовсім реальному греко-католицькому храмі на вулиці Медовій у Варшаві? Відомо, що комуністичної Польщі вже немає. Проте витвір антиукраїнської пропаґанди, – якою була зацікавлена польська комуністична влада, – триває не (ЗМІ)нно.
Ищи лемки не сказали свого останнього слова щодо лісів. Ще не все “тото”, що Державні ліси мали віддати колишнім власникам, віддали, проте існує альтернатива для довготривалих і дорогих судових процесів: можливість видавати колишнім власникам замінні ділянки відповідної вартості (тобто, яку вони мали в момент втрати власниками майна). Таким чином, “і лемко цілий, і вовк ситий”. А ситість державного лісогосподарства досягається тим, що в його розпорядженні залишаються цілісні лісові комплекси, бо воно не мусить розмежовувати ділянок і повертати затрати, здійснені Державними лісами.
Ідентичність. На цвинтарі у с. Горайці Любачівського повіту відкрито пам’ятник українцям, зокрема 174-м мешканцям цього села, убитим 1945 р. Тим, хто пережив це лихоліття, та їхнім нащадкам після десятирічних старань вдалося врешті леґальним шляхом спорудити меморіал. І тут, як й у випадку інших місць пам’яті, може з’являтися питання: чому все тривало так довго?
А перед нами ще Сагринь – з цим селом виняток і далі підтверджує правило, що за власною ідентичністю треба вистояти в черзі.
Їхали козаки… із дому до Польщі. Приїхали, поселилися, тут навчаються, прибирають, збирають яблука, та… в декого термін візи закінчився. Отже кілька місяців тому вони спільно з іншими провели акцію у Варшаві, бо хочуть платити податки, мати право вільно переміщатися, не кажучи вже про лікування та освіту для їхніх дітей. Вони цілком слушно відзначають, що “ніхто не буває нелеґальним”.
Влада їх почула і, згідно з її номенклатурною термінологією, пішов процес “процедування” над аболіцією, яка ці проблеми мала б розв’язати. Однак, якщо все й далі так затягуватиметься, то прийдуть осінні парламентські вибори, а з ними, можливо, якийсь політичний заколот – і все триватиме якщо не до 2013-го, то напевно до 2012 р.
Йокогама – це не Київ, але підозрюємо, що там теж може бути гарно…
Калиновий приклад. У селі Калинові Самбірського району на Львівщині в одному з будинків перекрили дах, замінили двері й вікна на енергозберігаючі, побілили всередині й назовні. Великий обсяг робіт виконано за рахунок спільного проекту технічної допомоги
Європейського Союзу та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй із частковим залученням коштів органів місцевого самоврядування. Згадуваний будинок – це місцевий Народний дім.
Таку ж установу ми теж врешті матимемо на власність у Перемишлі, коли вийдемо з бюро нотаріуса. У ремонтному процесі, певно, треба буде пошукати ще й інших джерел фінансування, але приклад українського села Калинова показує, що в Європі українські Народні доми мають чималі шанси на підтримку. Отож, тримаймо кулаки за пошукові здібності нових власників, “коштозалучальну” спроможність перемиського самоврядування і за те, щоб нікому не прийшло в голову прикрасити Народний дім зовнішньою побілкою…
Ла боннотте – це найдорожчий у світі сорт картоплі, яку продають приблизно по 500 євро за кілограм. Якби виявилося, що чомусь лише вона підходить як начинка до справжнього українського вареника, або лише на її основі можна приготувати традиційні білоруські страви, то незабаром Головне статистичне управління (поль. GUS) може стати перед серйозним фінансовим паштетом. З іншого боку, здається, що це саме в цьому управлінні хтось придумав, щоб за допомогою традиційних страв популяризувати серед національних меншин цьогорічний перепис населення. Але чи буде це ла боннотте, чи менш дорогоцінна ірґа – не так уже й важливо. Головне, щоб нам вдалося утримати попередній рівень, або довести до зросту чисельності її меншинних споживачів над Віслою. Час випробування – квітень/червень.
Мати 20 років. Саме стільки виповнилося організації, яка об’єднує українців у Польщі! “ОБ’ЄДНАНІ організацією української громадськості в Польщі, ми є невід’ємною частиною українського народу в Україні і на всіх широтах Землі” – так звучав запис у “Програмній декларації” покликаного до життя 24-25 лютого 1990 р. Об’єднання українців у Польщі. І, як говорять слова польської пісні, тоді “серце дало знак, звар’ював увесь світ… Проте це не гріх – мати двадцять літ!!!”
Незабаром. На головному кріслі української держави сталися всього-на-всього половинчасті зміни: на ньому залишився Віктор, хоч замість Ющенка прийшов Янукович. Значно більше змінилося в дослівному значенні: Степан Бандера – вже майже не герой, Голодомор – не геноцид, а російському Чорноморському флотові дозволили так довго перебувати в Криму, що він там без догляду успішно поіржавіє і пропаде. Іншим є спосіб сприйняття Віктора ІІ, наприклад, українцями в Америці – у Нью-Йорку вони не прийшли на зустріч з ним, зате провели акцію протесту і в офіційному листі написали: “Радо з Вами зустрінемося для корисного діалогу тоді, коли ми відчуємо від Вас щире піклування українським народом та його проблемами”. А незабаром цей же президент України відвідає Польщу.
Один кандидат із шістьох, які балотувалися до сеймиків, переміг у самоврядних виборах. З-поміж близько 140-ка наших кандидатів до самоврядних органів різних рівнів – від ґмін до повітів, закінчуючи на воєвідському сеймику – до рад увійшла третина з них. Є деякі місця, як, наприклад, Перемишль, де вхід до міської ради двох наших кандидатів можна назвати успіхом. Загалом, порівнюючи наш результат із результатом інших меншин, можна ствердити, що, коли йдеться про пропорції, він приблизно на такому ж рівні. Але чи могло бути краще? Відомо, що свою неґативну роль відіграло тут розпорошення, а друга справа – обрана виборча стратегія; бо тепер вже не вистачає, що когось “знають у парафії” і тільки тому виберуть, чи “хтось відомий у нашому середовищі”, тож завдяки цьому здобуде перемогу.
Партнерство. Європи зі Сходом. Європейська Комісія порахувала, що через три роки держави, які належать до програми Східного партнерства, отримають 1,9 млрд. євро допоміжних коштів. А крім цього – усе зроблене і сказане 2009 р. актуальне й досі, бо майже нічого більше в справі Східного партнерства не чути, тому й ми тут нічого не додамо. Воно просто є!
Ретроспекція. Це спосіб, який, мабуть, не зашкодить жодному текстові. Його ще можна назвати “пригадуванням” або “поглядом у минуле”. Отже, саме тепер прийшов момент на нашу ретроспекцію… або може ще хвильку почекаймо… проте, що зміниться за ці кілька секунд? Якщо вирішимо не чекати, то ретроспекція буде така: “Пам’ятник, встановлений жителям с. Сагриня, убитим 1944 р. Польською самообороною, “відкривається” з кожним приїздом президента України до Польщі. Незабаром повинен податися туди й новий голова держави, і, може, якраз він матиме з собою якусь “відмичку” для місць української пам’яті?” – так було написане в минулорічному алфавіті. Цей запис актуальний і до сьогодні, тобто наша ретроспекція повністю виправдана.
СС. Славек і Славко – ці імена перемогли в інтернет-голосуванні для назви двох братів-близнюків, талісманів Євро-2012. Хоч декотрі користувачі Інтернету підказували, що може краще було б їх назвати “Пивко та Водко”, “Брати СС”… Для інших незрозумілими були барви строїв українського близнюка, бо, як хтось зазначив, телефонуючи до редакції, “мене вчили, що українські кольори – це синій зверху і жовтий знизу”. Проте гравці збірної України з футболу мають жовті футболки й сині штани, тому й називають їх жовто-блакитними.
Транспарант. Це популярний вид зовнішньої реклами, ефективний завдяки своїм високим демонстраційним властивостям. Скористалися ним і протестувальники, яким не сподобався велосипедний рейд слідами С. Бандери, проте переборщили з демонструванням своїх поглядів. Напис на одному з них промовляв, що Перемисько-Варшавський митрополит УГКЦ, архієпископ Іван Мартиняк є членом “бандерівських кіл у Польщі”. У березні в Районному суді м. Перемишля двоє реальних підсудних (ті, які тримали транспарант) могли отримати вирок позбавлення волі навіть до двох років. Остаточно митрополит запропонував скасувати позов, якщо оскаржені його перепросять. Так і сталося. Тут пересторога для молоді: не можна паплюжити чиюсь гідність і варто спершу подумати перед тим, як брати від старших щось у руки.
“Уравніловка”. Влада пропонує один спільний для всіх меншин, а вони хочуть мати 13 різних центрів культури, тобто кожна меншина власні та ще й у різних реґіонах, які мали б зміцнювати їхні середовища, допомагаючи не тільки зберігати, але й розвивати культуру та мову. Українське центрозапотребування становить три штуки. Навіть у Рамковій конвенції про захист національних меншин Ради Європи написано, що Польща повинна підтримувати прагнення утворити й утримувати центри культури багатьох національних меншин, зокрема українців, словаків, вірмен, росіян та білорусів. Видно, Польща забобонна й боїться, що число 13 принесе нещастя. Крім того, у Міністерстві культури і національної спадщини кажуть, що “закон дозволяє створити один”. А тому, хто хотітиме “не лише берегти, але й розвивати свою культуру та мову”, вистачить сісти в поїзд і приїхати до Варшави, де буде знаходитися згаданий центр культури.
Фуй! Хоч перепис населення 2002 р. зафіксував у Перемишлі 872 особи, які визначили свою національну приналежність як українську, то в певний момент минулого року Найвищій контрольній палаті з обрахунків чомусь вийшло, що таких людей у граді над Сяном живе всього 139. Фуй, суцільне фуй!
Хрищата. “Бермудський трикутник” південної Польщі, де в незвичайних обставинах зникли не кораблі, ані літаки, тільки українці, які спорудили тут пам’ятний хрест, і вандали, які знищили цей сакральний знак. Треба також відзначити, що кілька місяців тому вся ця справа… зникла з поля зору місцевих правоохоронців.
Цитата: “5. Madde 1. Özleriniń razılığı olmadan, azlıqqa mensüp kişilerni assimilatsya etüv
maqsadınen qullanılğan ep vastalarnı işletmek yasaqtır.
2. Azlıqlar yaşağan yerlerde milliy ve etnik proportsiyanı deńiştirüv maqsadınen
qullanılğan vastalarnı işletmek yasaqtır”.
Те саме, що стосується татар, має відношення й до нас:
“1. Забороняється застосовувати
будь-які засоби з метою асиміляції людей, які
належать до меншини, якщо ці засоби притягуються проти їхньої волі.
2. Забороняється застосовувати будь-які засоби з метою зміни національних
або етнічних пропорцій на територіях, заселених меншинами”.
Це – фраґменти закону про національні та етнічні меншини від 2005 р. Не зашкодить їх пам’ятати.
Часопростір. В армії про нього говориться тоді, коли капрал дає наказ: “Прибирай коридор звідси аж до обіду”. У такі “чіткі” рамки поки що не можна вкласти стратегії розвитку української освіти в Польщі. Коли вслухатися в голоси людей, які над нею працюють, то виходить, що обід мав би бути вже давно, а там ще прибирають.
Школа Щаслива. Іншою не може бути українська початкова школа в Бартошицях ім. Лесі Українки, яка в жовтні минулого року відзначала ювілей – 20-річчя свого існування. Хоч це вік молодечий, то зрілість ювілярки ніхто не ставить під сумнів, доказом чого є сотні свідомих молодих українців, яких ця школа випустила у світ. До найкращих побажань, звичайно, приєднуємося і ми, та обіцяємо зробити все, щоб у підписах до фотографій ніколи на переплутати “Лісової пісні” з “Барвінком”, його з “Плеядою”, а її зі “Сонечком”, “Веселинкою” та “Даром любові”.
Юрмилося зло в Загвізді. На Прикарпатті на початку січня українські правоохоронці затримали 9 членів організації “Тризуб”, у яких вилучили, зокрема, автомат Калашникова та 124 патрони до нього, 3 пістолети різних марок з набоями, саморобні ножі, 9 радіостанцій, дві ґранати без запалів, дві пневматичні гвинтівки з оптичними прицілами та помпову рушницю.
За даними українських мас-медіа, весь цей арсенал та його власників виявлено в с. Загвізді в будинку, який знаходиться саме під трасою зльоту-посадки літаків. У одному з них 9 січня мав летіти президент Віктор Янукович. Завдяки оперативності служб усе закінчилося щасливо – і голова держави після візиту на Івано-Франківщину успішно повернувся до Києва. Це вже черговий щасливий збіг обставин, якщо говорити про загрозу життя президента. Нагадаймо, що в травні 2010 р. в Києві божевільний траурний вінок здійснив напад на В. Януковича, коли той разом із президентом Росії Дмітрієм Медвєдєвим кланявся біля пам’ятника Невідомому солдатові. Правоохоронці тоді не встигли запобігти цьому нечуваному злочинові. Наскільки травматичною була ця подія для світового співтовариства, може засвідчити факт, що ролик з її записом на порталі “YouTube” до сьогодні передивилися близько мільйона осіб. Варто також пам’ятати, що це не перша біологічна зброя, націлена на голову держави, – у минулому він значно сильніше потерпів від обстрілу курячими яйцями. Точних інформацій про арешт вінка ми не маємо, так само нічого не відомо про його приналежність до організації “Тризуб”, хоч такого зв’язку ніхто ще офіційно не заперечив. Якщо це має якесь значення, то додамо, що в цій справі російський Міждержавний авіаційний комітет теж мовчить.
Якщо? Якщо Степанові Бандері остаточно відберуть звання Героя України (справа ще перебуває в судах), то значно скоротяться шанси знайти в Польщі спонсора комусь, хто схоче придумати щось на кшталт Системи противелосипедної оборони. Як воно буде, поживемо – побачимо, але здається, що винахідники завжди зможуть постукати у двері представників певних кіл польського духовенства.
“Наше слово” №5, 30 cічня 2011 року {moscomment}
