Розмовляла Анна Вінницька ■ КРИНИЦЯ ■ 2012-03-24
{mosimage}
Розмова з головою гуртка ОУП у Ґоленеві Данутою ЛЕВЧАНИН
Зустрічі з українською культурою почалися, можна сказати, від виступу танцювального ансамблю “Метелиця”, який діяв колись при щецинському гуртку ОУП. Одного разу я запросила їх до місцевої школи – захоплення від їхнього концерту ще довго не покидало тутешніх жителів. Тому я вирішила використати добру нагоду й час. Я відвідала Ґоленівський будинок культури і запропонувала керівництву: коли в місті будуть організовувати культурні заходи, то українці радо включаться у святкування як артисти. Спочатку ніхто не виявляв більшого бажання запрошувати українців, однак через деякий час зі мною зв’язався один з працівників Ґоленівського будинку культури – він, до речі, при цій нагоді відкрив своє українське коріння. Відтоді все набрало більших обертів.
Дуже часто буває так, що ті, хто приховував свій український родовід, віднаходять себе при нагоді, умовно кажучи, культурних заходів. Ви очолюєте місцевий гурток ОУП і водночас організуєте згадане дійство. Тож скажіть, чи після влаштування Зустрічей з українською культурою зросла активність місцевих українців?
-На жаль, ні, оскільки в нас громада дуже асимілювалася й українців можна порахувати на пальцях однієї руки. Однак деякі українці почали признаватися до своїх коренів. Тому, якщо завдяки такому заходові хоча б одна людина віднайшла українське походження або відважилася про це говорити, то користь від організування цього дійства, вважаю, неоціненна. А наявність гуртка ОУП нам допомагає не бути саме анонімними. До того ж, у нашому місті живуть люди з т.зв. “кресів” – вони захоплені такою ініціативою, оскільки українська культура їм близька, і тому охоче включаються в підготовку свята.
Тож, приємно відзначити, що люди – як українці, так і поляки – справді горнуться до праці, тільки треба вміло їх заохотити. Багато допомагають звичайні жителі нашого міста – і з кожним роком їх більшає. Наприклад, минулого року одна зі студенток запропонувала, що на цей рік підготує афіші. Створила навіть логотип Зустрічей з українською культурою, так що тепер свято має професійну рекламу.
Глядачами на цьому заході переважно є поляки, до того саме “кресов’яни” та їхні нащадки. На жаль, коли йдеться про співпрацю українців з “кресовими” середовищами на політичній та історичній ниві, то вона, м’яко кажучи, не складається найкраще. Ваш приклад показує, що тим, що незмінно єднає, саме є культура.
-Справді, “кресов’яни” приходять на святкування. Вони ще й допомагають при їх улаштуванні. Та все ж, навіть на культурних заходах, зрозуміло, неможливо втекти від історії. Тому при нагоді Зустрічей з українською культурою з’являються також спогади, але в них немає ненависті, а лише біль. А якщо нема ненависті, то можна порозумітися – навіть коли обговорюємо драматичні моменти з нашої спільної історії. Тому після концерту зустрічаємося ще й за столом – і тоді немає кінця спільним розмовам та співові. Думаю, що потім це відбивається на повсякденному житті кожного з нас, бо вже на початку року питають мене, чи знов у Ґоленеві, як кажуть, буде “Україна”. Отже, зацікавлення справді є. Зустрічі з українською культурою, так би мовити, увійшли в постійний календар культурних подій нашого міста.
А як складається співпраця з польськими культурними установами? Чи Ґоленівський будинок культури охоче включається в організування заходу, який, можливо, ляже в підвалини ширшої співпраці з Україною?
-Зустрічі з українською культурою незмінно відбуваються під патронатом генерального консула України в Ґданську. Тому напередодні цьогорічних урочистостей відбулася зустріч нинішнього генерального консула України в Ґданську Мирона Янкова та почесного консула у Щецині Генрика Колодія з владою нашого міста. На цій же зустрічі узгоджено, що черговий – ювілейний – захід організовуватиметься вже з партнерським містом з України, оскільки влада Ґоленева зацікавлена в такій же співпраці. Особисто радію, бо ж тоді буде набагато легше улаштувати наше свято. Тішить також те, що саме оцей наш культурний задум започаткує партнерську співпрацю з Україною.
“Наше слово” №13, 25 березня 2012 року {moscomment}
