Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №21, 2013-05-26
Початкова школа № 7 м. Ґіжицька 11 травня стала місцем здійснення дитячих мрій. Саме там відбулося Свято дитячої творчості, в якому взяли участь діти з п’яти пунктів навчання української мови, з початкової школи та гімназії з мазурського реґіону, а також з бані-мазурської греко-католицької парафії.
Тут не йдеться про суперництво, бо окремі осередки – різні за величиною, а в кожного інші можливості. Головне для організаторів, щоб діти брали у святі участь. Нагородою в конкурсі є виступ на Фестивалі дитячої культури в Ельблонзі.
– З року в рік рівень конкурсу підвищується, бо діти мають змогу подивитися один на одного і порівняти свої вміння, а конкурс надає їм ще більше мобілізації, тому таке свято потрібне, – пояснює вчителька української мови з пунктів навчання української мови у Круклянках та Позезджі Вікторія Петюк.
Цього року журі особливо було задоволене великою кількість жанрів, представлених окремими групами дітей, які приїхали з Позезджа (опікун Вікторія Петюк), Ґіжицька (опікун Анна Филяк, музичний інструктор Роман Рапіта), Видмін (опікунка Єва Царик), Венґожева (Юрій Андрусейко), Круклянок (опікун Вікторія Петюк) та з Бань-Мазурських (опікун с. Мирослава Гнилиця). Уже поза конкурсом перед публікою виступили з вокальноінструментальною програмою випускники ґіжицького пункту навчання. Гостем свята був танцювальний ансамбль «Первоцвіт» червоноградського народного дому (Львівська область, Україна).
Кілька років тому огляди дитячих колективів відбувалися при нагоді Днів української культури в Ґіжицьку, а ось уже третій раз молоді митці презентують себе на окремому святі в початковій школі № 7. Дитячу активність високо цінує голова Мазурського відділу ОУП Іван Пік, оскільки він переконаний, що без старань наймолодшого покоління не стане нашої мови й культури в Польщі.
– Багато теж залежить від батьків, від того, чи вони хочуть послати свою дитину на уроки в пункті навчання української мови, – говорить В. Петюк. – Знаю, що в нас є більше дітей з української сім’ї, але не всі батьки вважають таке навчання потрібним. Інша справа, що відвідуваність уроків залежить теж від учителя: якщо діти бачать, що відбувається щось цікаве, готуються якісь виступи, то вони прийдуть із задоволенням. З власного досвіду можу навести приклад, коли дитина сама принесла заяву, щоб ходити на українську мову.
З кількістю учнів у пунктах навчання в різних місцевостях справа виглядає неоднаково. До ґіжицької школи № 7 (де існує пункт навчання української мови) сьогодні приходять учні з 12-ти шкіл – з міста й околиць.
– Тепер у нашому пункті є 75 дітей, але знаю, що з наступного року має бути ще більше учнів, певно, понад 80, – повідомляє вчителька з ґіжицького пункту навчання української мови А. Филяк. І продовжує: – Хоч діти мають значне навантаження, бо, крім уроків у своїх школах, вони ходять і на спортивні заняття, і на англійську мову, і в музичну школу, то відвідуваність уроків з української мови теж залишається високою.
Для самого Ґіжицька прогнози, може, досить оптимістичні, та загалом у реґіоні останніми роками ліквідовано два пункти внаслідок закриття двох початкових шкіл, у яких відбувалися заняття з української мови. Таким чином з колишніх 12-ти залишилося на Мазурах тільки 10 пунктів.
Крім того, на основі кількості дітей у пунктах можна досліджувати й демографічні явища: збільшується кількість дітей у більших міських осередках, а зменшується відповідно в малих місцевостях, що є очевидним результатом міґрації населення. А більша кількість учнів означає й інші умови праці для самого вчителя, який може розраховувати, наприклад, на більший штат. У такому випадку при пункті можна працевлаштувати також музичного інструктора, що може збільшити привабливість пункту.
По-різному виглядає ситуація зі знанням учнями мови. Як підкреслюють учителі, основне тут – це послуговуватися рідною мовою в хаті, проте, коли діти походять з мішаних родин, то здебільшого українську навіть якщо розуміють, то нею не говорять.
– На жаль, мушу ствердити, що рівень знання мови досить низький. Тому, коли я говорю щось по-українському й бачу, що діти мене не розуміють, то все сказане перекладаю на польську мову, – розповідає В. Петюк. – Така мовна «ковзанка» може тривати навіть кілька місяців. Вже пізніше говорю до учнів лише по-українськи, і якщо вони чогось не розуміють, то самі питають. Отже, у них користування українською мовою починається від її розуміння. Так само цей процес проходить у малої дитини, яка по черзі починає розуміти окремі слова.
На питання, чи після завершення навчання в пункті учні підуть до українських шкіл, відповідає нам учителька з Ґіжицька А. Филяк: «Колись з нашого реґіону до української школи в Ґурові-Ілавецькому потрапляло до 10-ти учнів, а тепер, наскільки мені відомо, від нас є там одна особа. Так що ситуація не виглядає добре». Голова Мазурського відділу ОУП І. Пік ділиться своїми спостереженнями, що часом батьки не хочуть віддавати дітей до школи, оскільки, на їхню думку, «дитині ще занадто рано йти з хати».
Але треба сказати відверто, що таке явище, коли щораз менше випускників пунктів навчання української мови йде вчитися до українських шкіл, притаманне не лише мазурському реґіонові, не тільки школі в Ґурові-Ілавецькому. На таку ж проблему звертають увагу директори шкіл у Білому Борі, Лігниці чи Перемишлі. Поки що не знайдено рецепту на поліпшення ситуації. ■
