Юлія Вакула ■ ІСТОРІЯ ■ 2011-05-05
{mosimage} Польський історик Ґжеґож Мотика презентував у Вроцлаві свою першу науково-популярну книжку, у якій він висвітлює польсько-український конфлікт 1943-1947 рр. Ця тема належить до найболючіших в історії українців та поляків – складна й суперечлива, вона викликає гарячі дискусії та поділи. І, як слушно зауважив Анджей Бжезецький, який вів зустріч, коли більше про неї говорять, то з’являється більше проблем. Проте науковець, якому опоненти часто закидають “надмірну об’єктивність” та “вибілювання” історії, охоче відповідав на запитання.
Автор каже, що його книжка – це відповідь на поширений у Польщі погляд, нібито події 1943-1947 рр. є білою плямою в історії. Одна журналістка попросила в нього коментар у зв’язку з планованим велосипедним рейдом стежками Степана Бандери. Історик тоді відмовив, не хотів на таку дражливу тему давати короткий коментар, з якого вихопили б кілька речень. Він запропонував порозмовляти про Бандеру більш детально, але пізніше.
– У відповідь я почув кількахвилинну тираду про науковців, які нічого не роблять і відмовляються висловити свою думку, – згадує Ґ. Мотика. – Я, звичайно, відповів, що написав чимало книжок, маю багато публікацій у пресі, на що журналістка сказала, що працює вже 15 років, але нічого подібного не читала. Ця коротка телефонна розмова спонукала мене написати саме таку працю.
Науковцеві закидають, що ставлячи поряд знищення поляків під час волинської різанини та примусове виселення українців під час акції “Вісла”, він робить ці події співмірними. Автор пояснює, що назва книжки зумовлена перш за все хронологією подій:
– Я розпочинаю розповідь від лютого 1943 р., від першого польського села, помордованого УПА – села Паросля на Волині. І завершую відразу після акції “Вісла”, після знищення українського підпілля. Тобто ця назва говорить перш за все про події, які визначають початок і кінець відкритого польсько українського конфлікту, – наголошує науковець.
Перша фаза сутичок припадає на 1943-1945 рр., коли динаміки конфлікту надає діяльність ОУН з підпорядкованою їй гілкою УПА, і план деполонізації, який має характер етнічної чистки, геноциду, проведеного бандерівськими формуваннями.
– Друга фаза, яка частково хронологічно накладається на першу і починається на зламі 1944 і 1945 рр., – твердить Ґ. Мотика, – це період, який я називаю сталінськими етнічними чистками з виселеннями поляків з Волині, зі Східної Галичини та виселенням українців із земель нинішньої Польщі спершу в Україну, а потім – на західні і північні землі сучасної Польщі. Звичайно, я пишу (і, сподіваюся, достатньо однозначно) в останньому розділі книжки, що не ставлю знаку рівності між акцією “Вісла” і волинською різаниною.
Велику увагу автор приділяє термінології та чіткому визначенню подій, про які пише. Адже він переконаний – без цього годі й говорити про польсько -українське поєднання. Події 1943 р. Ґ. Мотика називає антипольською акцією, що мала характер етнічної чистки, ознаки геноциду. Акція “Вісла”, як він окреслює, це також злочин, але комуністичний:
– Тобто з погляду права – це злочин, але який стоїть на порядок нижче. Чому комуністичний? Бо його вчинили польські комуністи. Але я не погоджуюся з тим, що оскільки цей злочин вчинили польські комуністи, то він не є проблемою Польщі. Я чітко підкреслюю, що цю акцію провели польські комуністи, отже це також польська проблема. Я не приховую, що, на мою думку, ще не можна говорити про повне польсько- українське поєднання, коли не назвемо всього поганого, що сталося між поляками та українцями, тому пропоную певні назви для історичних подій. Частково розумію тих, хто з роздратуванням реаґує на досить поширені польсько -українські зустрічі, які, хоч і сприяють очищенню польсько -української історичної пам’яті, проте водночас уникають відкритої дискусії на цю тему. Можна почути ствердження, що були злочини, що їх треба засудити, але ми повинні залишити це наступним поколінням, історикам для оцінки. Однак без правильного, конкретного називання злочинів, хоч і визнаємо, що це були злочини, то все ж ніби вдаємо, що нічого не сталося. Щоб очистити польсько- українську історичну пам’ять, необхідно дати конкретні назви історичним подіям.
Ґ. Мотика наповнює свою працю також розповідями свідків тих подій – саме в їхніх устах оживають найтрагічніші моменти в історії поляків та українців:
– Де була можливість, я їздив у польські села, які вибила УПА, та в села, де гинули українці. Старався додавати фраґменти почутих розповідей до свого видання. Я був і в Сагрині. Мене вразило, що поляки, які там живуть, добре знають, що колись сталося в цьому селі. Ми поїхали до єдиної польської родини, яка пережила пацифікацію. Дуже неохоче голова родини розповідав нам про ті події. Спочатку говорив поволі – до моменту розповіді про березневий день нападу. Тоді щось ніби луснуло, і він почав говорити, неначебто на відео. Цитував розмови, змінюючи голос тих, які говорять… Його родина ховалася в криївці. Поляки витягнули їх і задумувалися, що робити з ними далі, бо ж ніби і свої, але живуть в українському селі. Врешті сказали, щоб утікали геть… Ця польська родина розповідала, що сталося з їхніми українськими сусідами. Кажу про це тому, що дехто навіть не вірить, що польське підпілля могло щось подібне вчинити.
Праця “Від волинської різанини – до акції “Вісла”” навряд чи поставить крапку в гарячих дискусіях відносно польсько- українського конфлікту, а представлені автором факти і розповіді – переконають його запеклих опонентів. Як сподівається Ґ. Мотика, його книжка дасть поштовх для серйозного діалогу польських та українських істориків на цю тему.
“Наше слово” №19, 8 травня 2011 року
