Мирослав Чех ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ 2008-08-06
{mosimage}Професор Броніслав Ґеремек був політиком європейського масштабу. Його ім’ям назвали зал у Сеймі та назвуть один із найпрестижніших залів засідань Європейського парламенту. Професор був відомий всьому політичному світу. Йому присвоїли звання Почесного доктора 40 вищих шкіл на різних континентах. Став лауреатом премії Карла Великого – найпрестижнішої європейської нагороди. До його слів і думок прислухалися всі світові державні мужі.
Професор походив із жидівської сім’ї. Дивом уцілів під час Голокосту. Виховувався на заході Польщі, все подальше життя провів у Варшаві. Належав до найвизначніших європейських медієвістів. У другій половині 70-х рр. зв’язався з демократичною опозицією, працюючи в Товаристві наукових лекцій. У серпні 1980 р. разом з Тадеушем Мазовецьким привіз до страйкуючих робітників Ґданська листа з підтримкою понад 60 інтелектуалів. Став одним із головних радників “Солідарності” та Леха Валенси. Після введення воєнного стану належав до числа лідерів опозиції.
Відіграв одну з ключових ролей під час підготовки та проведення на початку 1989 р. Круглого столу, що започаткував процес демократичних перетворень у Польщі та Центрально-Східній Європі. Після парламентських виборів 4 червня став головою Громадянського парламентського клубу (Obywatelski Klub Parlamentarny) та головою Комісії закордонних справ Сейму. Був одним із лідерів Демократичної унії. 1997 р. став міністром закордонних справ та перебував на цій посаді до 2000 р. У 2004 р. був обраний депутатом Європарламенту, балотувався у виборах на посаду його голови.
Професор Ґеремек досконало знав проблеми України та української громади в Польщі. Сприяв створенню Комісії національних та етнічних меншин Громадянського комітету при Лехові Валенсі та залученню проф. Володимира Мокрого в його виборчий список. Брав також участь у зустрічі польських депутатів від “Солідарності” та українських від Руху, яка пройшла в Яблонні, що недалеко Варшави.
Професор Ґеремек був архітектором зовнішньої політики Польщі, одним з фундаментальних принципів якої було налагодження партнерських відносин із сусідами. У цій концепції необхідність встановлення стратегічних стосунків із незалежною Україною була серед ключових питань. Як голова Комісії закордонних справ Сейму він докладав багато зусиль для пропагування саме такого напрямку польської зовнішньої політики. На міжнародній арені професор був справжнім послом України. У контактах і розмовах з європейськими та світовими політиками завжди підкреслював значення незалежної України для миру і стабільності в нашому реґіоні. Це було особливо важливим тоді, коли він перебував на посаді міністра закордонних справ. Багато зусиль він докладав, щоб переконати французьких політиків, яких добре знав, що Україна – це самостійна держава, а не зона впливів Москви. З Борисом Тарасюком, тодішнім міністром закордонних справ України, його об’єднували спільні погляди щодо необхідності підтримки Польщею західного напрямку української зовнішньої політики.
Під час Помаранчевої революції професор Ґеремек відіграв дуже важливу роль, переконуючи європейських політиків у доцільності сформування переговорної місії, яка перетворилася в засідання українського круглого столу. Він приїхав до Києва на повторні президентські вибори як спостерігач від Європарламенту. Як член Комісії закордонних справ виступав за надання Україні перспектив членства в НАТО і ЄС.
Разом із смертю професора Ґеремека наша громада й Україна втратила надійного друга.
Пережили ми в Україні президентські вибори вже втретє. Скажу так – світ знову затамував подих. Що буде, якщо знову почуємо “офіційно”, що це однак Янукович переміг у виборах?!
– Чекаємо на офіційне повідомлення Центральної виборчої комісії, де буде сказано, хто став президентом. Натомість знання про механізми соціологічних досліджень дозволяють ствердити, що коли є три фонди, які дають перевагу Ющенку, і то перевагу в межах 10%, то можна оцінити, що такий буде офіційний результат. Ви мене питаєте, чи може статися щось інше?.. Я думаю, що треба заслужено оцінити Помаранчеву революцію, яка була фантастична, яка не дозволила, щоб людські сподівання потонули в процедурах фальшу. Вважаю, що це настільки надзвичайне, що дозволяє не тільки з захопленням думати про те, що українці зробили, а також сподіватися, що нікому не вдасться ані затримати цього, ані змарнувати. Проблеми будуть згодом – з проблем складається життя. Однак тепер є такий момент, що хотілося б, щоб це був радісний час. Українці радіють і ми, друзі України, радіймо разом з ними!
Я кілька місяців перебуваю в Києві. Пишалася, коли гукали до мене – Гей, Станіславо, ще Польща не загинула! Ви з нами! Разом нас багато! – у той час, коли Майдан шалів від радості, побачивши Леха Валенсу! Це великий перелом у нашій нелегкій історії. Побоююся, що польське політиканство схоче це залюбки змарнувати…
– На ваше песимістичне питання я не міг би чесно відповісти, що це неможливо, але подивіться, будь ласка, – у справі України Польща встала “як один”. Нерозумних голосів навіть не було, а завжди трапляються… І Польща чогось досягла. Говорите про те, як вас вітають українці. Я був зворушений, коли ходив по виборчих комісіях. Люди раділи, що приходять міжнародні спостерігачі, а коли довідувалися, що я поляк, то кидалися мені на шию. Раділи, дякували за те, що Польща і поляки для них зробили. Подивіться, яка величезна була група польських спостерігачів, скільки сюди молоді приїхало з власної волі, як висвітлюють події польські мас медіа. Це справи, які дозволяють вірити в те, що несе майбутнє. Адже поляків та українців багато що ділило в історії. Воно залишається… Однак щось таке, як зближення, що витворилося минулими тижнями, матиме тривалі сліди.
Для мене те, що діється – це знак, що народилася інша якість нашого спільного життя. Чи ми перебудуємо нашу зовнішню політику? Ми так задивилися на Захід…
– Те, що ми дивимося на Захід, означає, що думаємо про польські інтереси. У цей момент інтереси України полягають у тому, щоб ми спричинилися до того, що Захід змінить свою думку, відкине неприязне ставлення, перестане відгороджуватися від України. Буде чудово, якщо саме поляки, саме Польща відіграють щодо України роль безкорисно приязну, підтримають її. Це для нас важливо, щоб Європа зрозуміла, що Україна має не тільки прагнення – вона становить важливу частину нашого континенту, нашої спадщини, нашої європейської культури.
Дякую за розмову
Станіслава В а р м б р а н д
“Наше слово” №32, 10 серпня 2008 року {moscomment}
