Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ 2011-04-15
{mosimage}
“Сюди будемо сходитися, щоб вести своє українське життя, щоб реалізувати виховання молодого покоління та самовиховання, щоб підтримувати традицію, яка є дуже важливим елементом буття людини на землі. Кажуть, що без традиції не існує Церква, не існує народ – і тому саме тут сходитимемось, щоб це будувати і зціляти в одну велику вартість, яка підтримуватиме нас у діаспорі”, – сказав під час освячення домівки 26 березня битівський парох о. Роман Малиновський. Освячення він довершив разом з о. митратом Богданом Галушкою – парохом греко-католицької парафії в Кошаліні.
“Тут, перш за все, має звучати українська мова, оскільки це вартість, яка зціляє, єднає та будує народ, – казав отець. – Тому перед усіма жителями Битова та навколишніх місцевостей стоїть велике завдання – зробити так, щоб ця домівка не була порожня, щоб до неї хотіли приходити діти, молодь та старші. Кожна думка є доброю, якщо її результатом є єднання і будування”, – підкреслив о. Р. Малиновський.
Битів’яни свою домівку відкривають вже вдруге. Уперше ці ж самі приміщення (біля 70 м2), які містяться у підвалах місцевого Будинку культури, українці від міста отримали 1983 р.
– Те, що ми тоді отримали, можна назвати руїною, – згадує Богдан Лоза, який брав участь у першому ремонті домівки. В минулому там містилися різні склади, тому потрібно було провести ґрунтовний ремонт.
– Починали ми від збивання тиньку та бетону на підлозі. Згодом, коли вже було зроблено “брудну роботу”, почалися справжні ремонтні праці, однак для цього вже ми наймали наших фахівців. Попри те, що домівку ремонтували ми власними силами, то зруйновані приміщення довели ми до пристойного стану протягом усього півроку, – веде розповідь Б. Лоза. Серед тих, хто допомагав у ремонті, Б. Лоза насамперед називає Володимира Лозу, колишнього голову місцевого гуртка УСКТ Степана Загороду, Богдана Хомку, Михайла Халупу та Михайла Шимелю. При ремонті працювали також молоді люди. Офіційне відкриття домівки відбулося навесні 1984 р. Згодом, каже Б. Лоза, у домівці проводився ряд зустрічей не лише розважального характеру – тут організовано читання лекцій на різні теми, зустрічі переселенців, які ділилися своїми спогадами, проводилися навчання релігії (навчання української мови відбувалось у місцевій школі), діти та молодь організовували тут репетиції танців та співу.
Українське життя в цій домівці вирувало протягом 13 років – аж до 1997- го, коли українці відмовилися від домівки і приміщення назад прийняв Будинок культури (на той час культурне життя зосередилося навколо місцевої греко- католицької церкви). У відданих приміщеннях наново розгорнуто господарчу діяльність, аж до часу, коли нинішній голова гуртка ОУП Мирослав Гарасим почав процес повернення будівлі українцям.
– Майже 10 років ходив я за тим, аби українці змогли повернутися до домівки. Нам давали інші приміщення, але ми не погоджувалися, оскільки якраз це місце вписалося вже в новітню історію українців, – каже М. Гарасим. Нарешті, коли приміщення стало порожнім, бурґомістр Битова Ришард Силька погодився віддати його українцям у безкоштовну оренду (ОУП оплачує лише поточні рахунки). – У власність його не можемо отримати, оскільки це приміщення Будинку культури і воно не продається”, – каже М. Гарасим.
І тим разом місцева громада активно включилася в ремонт домівки.
– Коли з’явилася перша інформація, що буде відновлена домівка, то нашим людям ідея дуже сподобалася, вони охоче допомагали в ремонті. Молодь теж включилась у роботу – таким чином ремонт тривав всього три місяці, – каже М. Гарасим. Серед тих, хто допомагав, він перераховує Зенона Войніка, Мирославу Ганаско (вчительку української мови), Зенона Ганаска, Галину Гарасим, Данила Гарасима, Ореста Гарасима, Богдана Гнатюка, Ігоря Гнатюка, Миколу Гнатюка, Христину Гнатюк, Івону Грицину, Любомира Демковича, Івана Капелюха, Миколу Лозу, Анну Палубицьку, Дмитра Турнака, Зенона Халупу, Андрія Шемелю, Маріолу Шемелю та Дануту Янковську.
– Ми також включалися в ремонт нашої домівки – зокрема, малювали кімнати, клали підлогу, носили меблі, – розказує студент Орест Гарасим. – Але не робили ми цього з огляду на те, що треба було допомогти, а тому, що хотіли допомагати, бо ж домівка є не лише для старших, але й для нас, молодих. Ми хочемо тут зустрічатися для того, щоб продовжувати нашу традицію, – каже О. Гарасим. На цій території живе біля 50 молодих українців, у більшості вони вже студенти, які навчаються в інших містах, однак сюди приїжджають.
– Найважливіше – бути разом, тому я впевнений, що коли хтось сюди зайде раз, то він напевно захоче приходити частіше для того, щоб мати можливість спілкуватися з іншими, – переконаний учень середньої школи Ігор Гнатюк. Також О. Гарасим впевнений, що молодь буде приходити, оскільки її більшість – це випускники білобірської школи, які сьогодні не так часто мають змогу зустрічатися, а тут буде можна, наприклад, подивитися цікавий фільм, поспівати, а то й потанцювати.
Про важливість слідування власним традиціям говорив Марко Сирник – заступник голови ОУП:
– Ми гарно гуртувались у важкі часи, коли не було легко, натомість коли стало простіше, то піддаємося. Тому найважливіше, щоб ми були собою. А наша присутність тут свідчить про те, що ми народ переможців, бо ж здобуваємо нове на землях, де насправді мало нас не бути.
Назовні тут українців сприймають дуже добре. Гості, насамперед, підкреслювали відданість прадідівським традиціям та велику активність українців. Заступник бурґомістра Битова Адам Лейк саме місцевий гурток ОУП зараховує до найбільш активних організацій національних меншин. Він каже, що на цій території радикально змінилося сприйняття українців, оскільки сьогодні українці прекрасно вписуються в місцевий колорит, впливаючи тим самим на місцеве громадське життя. Українці, зокрема, працюють у різного роду інституціях та школах, діють у самоврядуванні та недержавних організаціях – і не лише тих, які об’єднують українську меншину. “Вони будують місцевий колорит таким чином, який може бути прикладом для інших національних меншин”, – каже А. Лейк.
Зрозуміло, що з огляду на реґіон найпоширенішою меншиною є тут кашубська, проте співіснування на цьому терені українців, кашубів, німців та поляків – це вже нормальне явище. Сьогодні важко собі уявити відсутність котроїсь з цих культур.
– Тому думаю, що ми повинні черпати саме з мультикультуралізму і на цьому будувати потенціал нашої частини Помор’я, оскільки небагато місць може похвалитися такою культурною різноманітністю. Це ж привід для гордості, – каже А. Лейк (офіційних гостей представляв також Яцек Жмуда -Тшеб’ятовський – битівський староста, Андрій Грицина – голова ради Битівського повіту, Ліліана Ґрош – голова битівського гуртка Кашубсько- поморського товариства, Марко Сирник – заступник голови ОУП та представники українських громад з Білого Бору, Ґданська, Кошаліна, Лемборка та Слупська).
Оскільки відкриття домівки було також пов’язано з відзначенням річниці народження та смерті Т. Шевченка, на цей раз українську культуру представили гості з Дрогобича та діти з пункту навчання української мови, які в неділю виступили перед місцевою громадою в греко -католицькій церкві (дует “Берегиня” та гурт “Українські візерунки” з Дрогобича виступав також під час відкриття домівки). У домівці експонувалися праці дітей, які взяли участь у конкурсі малюнка “Україна Т. Шевченка в очах дитини”, що підготувала вчителька української мови Мирослава Ганаско.
“Наше слово” №16, 17 квітня 2011 року {moscomment}
