Кася Комар-Мацинська, аніматорка культури, Ґданськ ■ ПОГЛЯДИ ■ №45, 2017-11-05
Жовтень – це найгірший місяць року, особливо його друга половина, коли на деревах листя щораз менше, а з неба постійно падає щось схоже на дощ. День ще не встиг розкрутитися, а вже надходить вечір. Узагалі, щоб якимось чином пережити осінь, треба знайти спосіб самозахисту від поганого настрою. Можна, приміром, втекти до теплих країн. Але цей спосіб може принести дуже погані наслідки в товариському аспекті, бо коли осінні туристи п’ють чергове мартіні в купальнику на пляжі під пальмами та «постять» (поміщають інформацію – ред.) про це в соцмережах, а їхні знайомі у той самий час витягають з шафи теплі куртки, летить до них у відповідь чимало «гарячих» привітань, серед яких можуть бути і такі: «Аби їх колька сколола з їхніми Сейшелями».
Звісно, є також інший метод (для ощадних), який рекомендує вимкнути Інтернет, загорнутись у теплу ковдру, взяти з собою пляшку коньяку й не виходити з цієї криївки аж до першого снігу. Зізнаюся, – цей метод особливо мене спокушує, хоч, знаючи життя, і так з цього нічого не вийде. Тому замість вимикання Інтернету і пиття коньяку, навпаки, сиджу перед комп’ютером, п’ю каву та розшукую щось не надто нав’язливе для голови.
Взагалі, чи не найпростіше втекти від реальності в якусь книжку, фільм або серіал. Хоч після довгих років залежності від американських серіалів я обіцяла собі вже вдруге не входити у ту саму річку. Проте, зовсім випадково під час перегляду скетчів групи VIP Тернопіль (до речі, це також пункт, вартий уваги любителів кабаре), я знайшла український телесеріал продукції каналу 1+1 «Село на мільйон».
Це дуже легка комедія, настроєм схожа на польський серіал «Ранчо», та (що головне) у 90% українськомовна. Дія серіалу відбувається в селі на Тернопільщині. Уже це може припасти до смаку українській діаспорі. А якщо врахувати колоритність персонажів і цілком доречний автоіронічний гумор, бажання подивитись серіал буде зовсім виправданим. «Село на мільйон» дебютувало восени торік і добре вписалося у тренді українізації телепростору в Україні (хоч і як це звучить абстрактно). Взагалі я задумуюсь, чи більше мене тішить сам серіал, чи факт, що в Україні починають поставати українськомовні твори популярної культури. Отак позитивно настроєна я почала навіть перешукувати Інтернет, з думкою про українськомовні серіали. На жаль, поки що їх не надто багато. Залишається мати надію, що це одна з перших ластівок змін і за декілька років у нас буде такий великий вибір гарної продукції кожного жанру і на кожний смак, що не будемо встигати з їхнім переглядом.
А поки що, коли осінній сум ставатиме нестерпним, я заохочую всіх розшукати в Інтернеті згадану стрічку. Мабуть, це не спілкування з культурою найвищих злетів, проте не завжди в житті треба дуже високо літати. Адже і з простих речей може пливти маленька користь і для настрою, і, наприклад, для лексики. А про користь від сміху, тим більше, коли довкола не надто весело, звісно, переконувати не треба. ■
