Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2008-11-20
{mosimage}Нині найгарячішою темою для українського загалу є проблема: якого рівня досягне і кого стосуватиметься в Україні безробіття, пік якого прогнозується на початок 2009 р.? Зі слів політиків виникає, що ця проблема їх обходить не менше, ніж тих, кого вона безпосередньо стосується. Про це нині говорить і Президент України, який 12 листопада провів у Києві загальнонаціональну антикризову нараду, на яку запрошено голову Верховної Ради, лідерів парламентських фракцій, прем’єр- міністра України, ключових міністрів уряду, голів обласних державних адміністрацій, лідерів місцевого самоврядування, керівників промислових підприємств, науковців, експертів з фінансово- економічних питань.
Завданням наради була координація зусиль всіх інституцій, спроможних прискорити процес розв’язання кризи, узгодити державний курс, спрямований на подолання наслідків кризи.
Проте питання, чи мета досягнута, аж ніяк не риторичне. На скликаній президентом нараді не було ані прем’єр -міністра, ані голови Верховної Ради. Тимошенко скоріш за все не хотіла вислуховувати чергової порції критики на свою адресу, якою того дня президент не поскупився. Голова ВР не прибув з дуже банальної причини – за дві години до початку антикризової наради у президента спікера Арсенія Яценюка звільнили з займаної посади. Формально причиною звільнення була подана ним у вересні заява про відставку після розпаду коаліції. Утім, тоді його заява так і залишилася на папері, тема дещо зам’ялася, а він сам продовжив свою роботу на чолі парламенту.
Претекстом для повернення до спікерської заяви про відставку було звинувачення його блоком Литвина у фальсифікації антикризового закону, прийнятого українським парламентом 31 жовтня в атмосфері страшенної напруги. Начебто депутати голосували за одну редакцію, а президентові на підпис була подана інша. І як не доказував А. Яценюк свою невинність, посилаючись на стенограму сесії парламенту, ініціатори відставки – Партія реґіонів, комуністи і блок Литвина разом з групою “Нашої України”, яка відпливла до “Єдиного центру” глави президентської адміністрації Віктора Балоги, не здавалися. І якщо 11 листопада в режимі “одна особа – один голос” вони програли, то наступного дня взялися за справу з новою наполегливістю. Домоглися голосування в електронному режимі, який поки що дає можливість голосувати одному присутньому тілу навіть за п’ять осіб.
У такому режимі (хоча Яценюк обіцяв свого часу запустити від 15 вересня таку систему, яка унеможливлювала б голосування одного за багатьох) за звільнення А. Яценюка було натиснуто 233 кнопки, себто на 8 більше ніж мінімальна кількість. Вирішальну роль у тому голосуванні відіграли 10 його колег із вчорашньої коаліції. Проте “родзинкою” у тому голосуванні було те, що за відставку Яценюка голосували відсутні в сесійному залі Верховної Ради України обидва Віктори Януковичі (батько і син), мільярдер Ахметов та декількох інших. У кожній країні, яка вважає себе демократичною, наведених вище фактів було б достатньо, щоб скасувати таке голосування. Колеґи порушників голосування шукають арґументованого виправдання їхніх вчинків… Однак це не специфіка України, а специфіка тих, хто при владі. Більшості людей такі порядки не подобаються.
Ще перед першим голосуванням про переобрання голови Верховної Ради України А. Яценюк сказав: “Я був, є і залишаюсь незалежною особою, і така незалежність не всіх влаштовує”. Він також не виключав, що в разі результативного голосування за його відставку наступним кроком може стати ініціатива щодо відставки уряду, прем’єр міністра України Юлії Тимошенко та призначення неконституційного “технічного уряду”, щоб на свій лад розпоряджатися позикою від Міжнародного валютного фонду. А після відставки він зробив доволі неоднозначну заяву: “Мене пішли, щоб я повернувся. Я повернуся, але вже не сюди”. Ця заява спів звучна з подібною заявою Віктора Ющенка, яку він зробив 26 квітня 2001 р. після відставки з посади прем’єра: “Я не йду з політики, я йду, щоб повернутися”.
Враховуючи доволі активно поширювані аналітиками думки про участь А. Яценюка у президентських виборах 2009 р., після такої заяви ця ймовірність значно збільшується. На жаль, збільшуються також і шанси Януковича, коли йому не буле протиставлена одна фіґура. І хоча в аналітичному середовищі говориться про причетність президента до скинення спікера, сам Яценюк відмовився коментувати причетність Ющенка до його відставки. Він лише назвав зрадниками тих нашоукраїнців, які голосували за його відставку, додавши, що вони пройшли до парламенту також завдяки тому, що А. Яценюк як член першої п’ятірки брав найактивнішу участь у виборчій кампанії.
На запитання журналістів про розвиток ситуації в українському парламенті і в Україні загалом, відставлений спікер сказав: “На моє переконання, питання не скільки пропрацює український парламент, а скільки пропрацює той кістяк політичної еліти, який знаходиться зараз при владі. Без змін ми нікуди не заїдемо. Без змін ми заїдемо тільки у місце, яке називається прірвою…”. На відміну від відставного спікера, дуже різко проти президента виступали Юлія Тимошенко, вважаючи саме В. Ющенка причетним до зміни керівництва парламенту. За її словами, президент несе особисту відповідальність за відставку Арсенія Яценюка з посади спікера парламенту, а відставка спікера – це плата йому за те, що він не провів через парламент закону про фінансування дострокових виборів. На такі припущення президент відреагував дуже різко.
“Наше слово” №47, 23 листопада 2008 року {moscomment}
