Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ №47, 2015-11-22
Нещодавно в Україні та Польщі українською і польською мовами вийшла книжка проф. Олі Гнатюк «Відвага і страх», яка розповідає про долю українців, поляків, жидів в окупованому Львові у 1939–1945 рр. Видання отримало на Форумі видавців 2015 р. у Львові звання найкращого видання. У Варшаві визнано її варшавською літературною прем’єрою жовтня 2015 р. У зв’язку з цим 28 жовтня відбулося врочисте вручення нагороди авторці та диплома видавництву – Колеґії Східної Європи. Зустріч вів голова літературного журі та водночас президент польського Пен-клубу (міжнародне об’єднання письменників – ред.) Адам Поморський. Лаудацію (схвальна промова – ред.) проголосила Данута Сосновська, а фраґменти книжки читала Кристина Чубувна. Організаторами зустрічі були місто-столиця Варшава, Фонд польської культури, Музей літератури ім. Адама Міцкевича, Староміський будинок культури (Варшава), Варшавський округ Товариства польських книгарів.
Праця О. Гнатюк описує Львів з перспективи трьох народів у період окупації двома тоталітаризмами. На думку А. Поморського, розповідь зійшла нижче рівня народів, на рівень звичайних людей, багатонаціональних сімей, їх трагічної долі. У книжці показані конкретні люди, про яких варто пам’ятати.
У своїй лаудації Д. Сосновська звернула увагу на спосіб представлення історії в праці О. Гнатюк. Книжка торкається дуже болісних подій для кожного з цих трьох народів та у взаємних відносинах між ними; долі львів’ян, для яких місто було магічним місцем, але також і містом болю. Дотеперішні публікації про Львів є паралельними світами, які іґнорують інші національності, неначе були три Львови – польський, жидівський та український. Книжка О. Гнатюк долає цю відстань.
Д. Сосновська звертає увагу на багатство людей, факти з історії. Про трагізм і багатозначність оцінки тих людей залежно від перспективи свідчать конкретні долі. Наприклад, Михайло Марченко – ректор Львівського університету в підсовєтському Львові 1939 р. Поляки дивляться на нього як на хама, кон’юнктурника і кар’єриста; українські львів’яни – як на людину, яка вводить епохальну справедливість і нарешті створює український університет, а українці з-за кордону хочуть бачити його патріотом і борцем з совєтизмом. О. Гнатюк питає, ким же він у дійсності був? Котра біографія правдива? Авторка показує ідеологізацію наукової установи, яка відбивається на долях конкретних людей. Сосновська на прикладі моделі «історії та книжки» виділяє чинники, що впливають на життя людини.
На основі історії львів’ян, як відзначає Д. Сосновська, видно абсурдність, випадковість, вартість і, нарешті, трагікомічність людської долі. Модель «Історія і троянда» розповідає про жидівську сім’ю знаменитого математика Гуґо Штайнгауза, яка втікає зі свого дому від смерті завдяки троянді, яку дружина несе з собою. Вони ніби йдуть на романтичну прогулянку.
Описані середовища інтеліґенції різних професій, які були знищені нацистами і совєтським режимом, залишили, однак, після себе сліди, які вигрібає з архівів О. Гнатюк.
Д. Сосновська звертає увагу на заголовок книжки – «Відвага і страх». Страх провокує підлість, але крізь страх проростає відвага, яка може вплинути на неминучу долю. Можна запитати, чому звичайні, анонімні люди попри страх допомагають іншим людям, незважаючи на загрозу смерті, яка висить над ними та їхніми сім’ями? Коли б не відвага, нічого не залишилося б.
О. Гнатюк у своїй праці констатує, що багатокультурний Львів пропав, залишилася дружба, яка допомагала побороти страх.
Книжка дуже особиста. Бабуся авторки за рятування жидів отримала звання «Праведника світу». Крім цього, під час хвилі націоналізмів народжується незвичайна сім’я – «репатрійована» полька зі Львова бере за чоловіка виселеного Акцією «Вісла» українця. Це батьки О. Гнатюк. Вона аналізує стереотипне мислення: «у часах, коли гуляє ненависть, неможливою є перемога любові навіть у сім’ї», – оцінює Д. Сосновська. Прикладами є шекспірівський«Ромео і Джульєтта» і гоголівський«Тарас Бульба».
Виникає тоді питання про відкриту самосвідомість. Видання вчить покірності у час, коли говорити про багатокультурність у зіткненні з обставинами є просто неадекватним. Що ж тоді має бути адекватним, щоб відкритися для іншого? Вразливість, яка перевищує національність і національну культуру, по-друге, людська порядність та спроможність здобутися на відвагу, незважаючи на страх. А шлях до правди йде завжди через темряву.
