Степан Мігус, Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №49, 2013-12-15
Продовження з №49
ОЛЬШТИН
Як могли люди людям підготувати таку долю? Відповідь на це питання шукали тридцять учасників та гостей виставки «Голодомор 1932 і 1933 – геноцид українського народу», відкриття якої відбулося 29 листопада. Виставка, представлена в Музеї Вармії та Мазурів в Ольштинському замку, значною мірою дає відповідь на це й подібні питання.
Експозиція складена з 34 інформаційних стендів, які описують трагедію українського народу, заподіяну злочинною радянською владою з метою знищити українців та український дух. На стендах можна віднайти фотографії найголовніших авторів того нечуваного злочину, копії вбивчих законів і документів, вражаючі фотографії виморених, помираючих і вже мертвих жертв геноциду на українських чорноземах… Виставка є представлена двома мовами: українською та польською. Її підготовкою професійно займався Національний музей України «Меморіал пам’яті жертв Голодомору» в Києві. Організатором цієї події є Управління маршалка Вармінсько-Мазурського воєвідства (департаменти міжнародних зв’язків та культури й освіти) і Ольштинський відділ ОУП.
У відкритті виставки участь узяли: член правління Вармінсько-Мазурського маршалківського управління в Ольштині Анна Василевська, депутат Сейму РП Мирон Сич, генеральний консул України в Ґданську проф. Мирон Янків, уповноважений маршалка Вармінсько-Мазурського воєвідства у справах національних меншин Віктор-Марек Лейк, віце-президент м. Ольштина Малґожата Бартніковська-Боґданович, директор кабінету маршалка воєвідства Кристина Войчуляніс, голова Ольштинського відділу ОУП Степан Мігус, учні Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому та інші.
Про історію найстрашнішого зі злочинів над українським народом коротко розповіла Ярослава Хруник з Департаменту міжнародних зв’язків. Зокрема вона розказала про дослідника Рафаїла Лемкіна, який і назвав цей злочин проти людства геноцидом. Доктору прав, польському єврею Рафаїлові Лемкіну (1900–1959) людство зобов’язане визначенням поняття «геноцид» і розробкою Конвенції про запобігання та покарання злочинів геноциду, прийнятої Асамблеєю ООН 1948 р. Цікаво дізнатися точку зору цього титана юридичної думки про голод у 1932–1933 роках в Україні. Якби Асамблея ООН проголосувала авторський текст конвенції Р. Лемкіна без змін, то весь світ визнав би Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. Однак з політичних міркувань на вимогу радянської делеґації з проекту Р. Лемкіна вилучено положення про визнання геноцидом «навмисне винищення соціальних груп або їх частин», що й відбулося 1933 р. з українським селянством у СРСР. Неспроможний вплинути на зміну цього рішення Асамблеї ООН, Р. Лемкін іншим методом довів, що дії Кремля відносно українців були геноцидом. Він просто визначив чотири етапи нищення української нації комуністичним режимом. Першим етапом було винищення більшовиками української національної еліти. Другим етапом геноциду українців, за Р. Лемкіним, була ліквідація Кремлем української національної Церкви. Третім – знищення значної частини українського селянства. Четвертим – змішування українського народу з іншими національностями шляхом переселення останніх на українську територію. Оскільки на всіх чотирьох етапах нищення українців антинаціональний характер дій комуністів був очевидним, то, на думку юриста, всі вони підпадають під визначення геноциду Конвенції ООН від 1948 р. Однак досі світове співтовариство на офіційному рівні не засудило злочинців, які підготували мільйонам українців таку долю. Сам же Р. Лемкін помер у біді.
Учениця Комплексу шкіл з українською мовою навчання в Ґурові-Ілавецькому Христина Ткачук, яка приїхала з Коломийщини, каже, що їй дещо розповідали вдома про цю трагедію українського народу. «Наслідки цього страшного Голодомору відчуваються в Україні й досі. Це ж, крім мільйонів жертв, замучених голодом, також багато ненароджених дітей. А ті, хто пережив і бачив, як на їхніх очах помирають у муках батьки, мусили жити з душевною травмою все своє життя. Добре, що й у Польщі розказують про цю жахливу трагедію. Виставку обов’язково треба відвідати, особливо молодому поколінню», – зазначила дівчина.
У перевезенні виставки з Києва до Ольштина посприяли генеральні консули України – в Люблині Іван Грицак та у Ґданську Мирон Янків, а також транспортна фірма Казимира Плюцинського з Ольштина. Виставка в Музеї Вармії та Мазурів триватиме щонайменше до кінця цього року. ■
Степан Мігус
БІЛИЙ БІР
Вражаюча атмосфера вечора, піготовленого гуртком живого слова «Калиновий міст», який діє при білобірській школі, у програмі під промовистою назвою «Жнива скорботи» в інший світ перенесла глядачів. Це світ селянок, які пережили Голодомор і зібралися, щоб спекти хліб та вшанувати пам’ять людей, котрі померли голодною смертю. Будучи очевидцями тих подій, вони розповідали про голодомор і про селян, які внаслідок голоду відійшли у вічність… «Це німий світ, який попри те, що він уже не має голосу, можливо, ще виразніше промовляє до живих, ніж самі живі, оскільки це закатовані, убиті й знищені сталінським режимом люди», – наголосила художній керівник гуртка Марія Мандик-Філь. У центрі сцени виднілося промовисте засохле дерево українського роду, на якому висів вишиваний рушник, перев’язаний чорною стрічкою…
«Сьогодні дивуємося, чому Україна є такою, можливо, нікудишньою країною, однак ми нарешті повинні усвідомити, що дерево роду України було знищене, як ніде інде. Тому ми повинні дякувати Богові, що український народ зумів піднятися і все-таки вистояв», – підкреслила М. Мандрик-Філь.
Опісля присутні подивилися фільм «Великий голод» Едуарда Лозового. Також у всіх церквах білобірської греко-католицької парафії відправлялися літургії і панахиди за жертви Голодомору. ■
Анна Вінницька
Фото Ярослава Залітача
