–Віола Крук: Ми з дівчатами співаємо майже 10 років. Почали ходити на заняття з української мови – і так записалися до ансамблю “Ранок”.
–Магда Яким’юк: Я співаю з першого класу початкової школи. Батьки записали мене на навчання української мови, і я тоді почала співати в “Ранку”. Мені тут дуже подобається, бо їздимо на концерти, фестивалі, беремо участь у різних конкурсах.
–Оля Корнилюк: Я також почала співати українську музику 10 років тому в українському ансамблі пісні і танцю “Ранок”, яким опікується Єлизавета Томчук. Уже з першого класу я ходила на заняття з української мови, там і почала співати. Я дуже люблю співати, а до виступів на сцені вже звикла.

Як з’явилася ідея створити тріо?
–О. К.: Ми в такому складі співаємо від самого початку. Наші голоси гармонійно поєднуються, тому й нам дуже добре співається у тріо. Ми не тільки разом співаємо, але також спільно проводимо вільний час. Уже виступали на різних концертах. Зокрема, їздили в Україну на конкурс “З народного джерела” в Рівному, який нам дуже сподобався. Ми виступали там уже тричі й кожного разу займали призові місця.
–В. К.: Тут, у Більську, також виступали у тріо – зокрема, на конкурсах “З підляської криниці”, “Підляська нота” і на різних концертах. Ми завжди співали разом, дружили та вирішили створити тріо “Позитив”.

Який репертуар виконує тріо?
–М. Я.: У тріо співаємо різні пісні, переважно з репертуару “Ранку”, але стараємося вибирати такі, яких ансамбль уже тепер не виконує. Завжди згадуємо, як було колись, але також шукаємо в пісенниках інших пісень і їх співаємо.
–В. К.: Нам подобається фольклорний репертуар, але теж любимо слухати більш сучасний фольк-рок.

Чи відрізняється чимось співання з “Ранком” та у тріо?
–М. Я.: Для мене – це велика різниця. Інакше співається, коли є тільки три особи, і зовсім по-іншому в ансамблі з великою кількістю учасників. У “Ранку” тепер є менші дівчатка, які щойно починають співати з нами, на різних репетиціях мусимо пригадувати всі пісні від початку. Я дуже люблю з ними ходити на репетиції, бо з дівчатами завжди багато сміху. […]завжди багато сміху.

Як зародилася думка взяти участь у програмі “Must be the music”?
–О. К.: Це було спонтанне рішення. Ми тільки хотіли показати себе, навіть не думали про те, що мусимо виграти. Хотіли просто побачити, чи нас сприймають на польській музичній сцені. Те, що “Еней” співав у програмі і переміг, теж було для нас заохоченням. Ми самі почали робити репетиції, пані Еля нічого про це не знала, бо ми зустрічалися вдома. Вибирали український фольклор з репертуару гуртів з України.
–В. К.: Ми поїхали на прекастинґ до Білостока – і там зайняли чергу о 4-й ранку. Там заспівали дві пісні. Відчували, що все буде добре, бо з іншими учасниками журі говорило кілька секунд і відразу дякувало, а нас вони тримали на сцені аж 10 хвилин.
–О. К.: На прекастинґу ми заспівали “Парову машину” та “Многії літа”. Вже від першої пісні журі дуже сподобалося те, що ми співаємо. попросили заспівати ще іншу пісню. Ми запропонували українське “Sto lat”, а їм це припало до смаку. Потім два тижні прийшлося чекати, аж нам зателефонували і запросили до Варшави.
–М. Я.: На кастинґу це все виглядало по-іншому, ніж ми сподівалися. Бо в телебаченні все виглядає дуже кольорово. Ми приїхали й побачили програму від середини: які там є люди, як вони працюють. Думаю, що це велике й важке діло. Нам дуже сподобалася атмосфера програми.

Після прекастинґу була поїздка до Варшави...
–В. К.: На головний кастинґ організатори вибрали 150 груп і солістів з усієї Польщі. Щоденно протягом п’яти днів було по 30 виступів. Ми познайомилися з іншими учасниками, які виступали того ж дня, що й ми, зокрема, був тоді ансамбль “Беркут”. Знаємо також, що співав колектив “The Ukrainian Folk”, але іншого разу.
–М. Я.: Ми приїхали до Варшави попереднього дня, а о 7-й ранку мали вже йти на репетицію. Перед камерою та перед іншими людьми ми тренували до 14-ї години. Щойно тоді приїхало головне журі – і почалися виступи перед ними. Спочатку ми не відчували жодного страху, та коли вже заспівали й чекали на реакцію журі, з’явився дуже великий стрес – і ми не могли сказати жодного слова. Однак якось усе вдалося. Думаю, що ми з того винесемо багато позитивного.

А що вам журі сказало?
–М. Я.: На жаль, ми не можемо тепер про це говорити, але думаю, що людям буде цікавіше, як нас побачать у телепрограмі.

Чого сподіваєтесь від конкурсу?
–О. К.: Ми дуже задоволені, що могли взяти участь у такій програмі, познайомитися з іншими колективами, почути, як вони співають. Виграти – це для нас не є головне, важливішим було показати себе на такій сцені. Це велика пригода.

“Наше слово” №13, 25 березня 2012 року {moscomment}