Іван Бакунович ■ ГРОМАДА ■ №32, 2013-08-11
Цьогорічне святкування храмового празника Св. Апостолів Петра і Павла в Загорові було особливим. Після богослужіння освячено новоспоруджений пам’ятник місцевому дякові Володимиру Столиці, який загинув від рук убивці 31 серпня 1945 р. А було йому тільки 25 років. «Став жертвою тих, хто ще до масового вивозу мешканців 1947 р. хотів викорінити руський етнос на нашій малій батьківщині – Підляшші», – говорять люди, які особисто знали дяка.
Ким був Володимир Столиця? У спогадах мешканців Полосок В. Столиця залишився як освічена, вразлива особистість, сіяч зерна християнської любові між людьми. Був невтомним організатором культурного життя і разом з українською школою заклав фундаменти нової свідомості селян, тому його цінували й любили. Через це дяк став сіллю в оці своїх недругів. «Він утверджував нашу тотожність, підносив колективний національних дух, а виховання в монастирі на Волині його дуже добре підготувало до цього», – твердять місцеві жителі.
Про попереднє життя В. Столиці та його родину селяни майже нічого не знали. він казав, що є сином офіцера. До Полосок прибув наприкінці 1939 або на початку 1940 р. з ієромонахом Гермогеном. Вони разом відновили православне життя в селі. Організували богослужіння, заснували церковний хор, який збагатив не тільки Полоски, а й сусідні села, бо культура співу, зокрема народного, тут існувала з давніх-давен, а в ці роки вона розцвіла найбільше.
Після виїзду Гермогена дяк Столиця став найближчим помічником священика Йосипа Кондеуса, який був одним з небагатьох інтеліґентів, котрі активно працювали над піднесенням релігійної та національної свідомості малоосвічених тоді селян.
«Село Полоски нараховувало в ті часи понад 150 родин, переважно українських. Були серед них місцеві поляки та мішані родини. Співжиття складалося по-дружньому. Але цей суспільний лад треба було порушити вбивством чільного представника східнослов’янської культури, щоб застрашити православних мешканців села й околиць, похитнути їхню вкорінену свідомість того, що вони живуть у себе, на споконвічній землі своїх дідів і прадідів», – згадує Марія Починайло з дому Сегень.
Найновіші історичні пошуки вказують на те, що дириґент церковного хору В. Столиця був сином Івана Столиці, який народився 1871 р. і помер 18 грудня 1924 р. Батько був підполковником армії Української Народної Республіки, яка 1920 р. воювала на польському боці. Він був інтернований і передчасно помер, віддавши перед смертю малолітнього сина на виховання до монастиря.
«Отже Володимир Столиця був круглим сиротою, виріс у монастирі і прибув до нас як людина високих моральних якостей, високої інтеліґенції та вразливості. За віддану працю, за великі заслуги перед мешканцями села ми висловлюємо йому нашу вдячність, а пам’ять про нього житиме доти, доки ми ходитимемо по цій землі, – додає М. Починайло. – Вічна йому пам’ять.»
Що стало причиною вбивства полощанського дяка? «Правдоподібно, крім того, що займався в селі просвітницькою діяльністю та був керівником церковного хору, він був також провідником місцевої ланки УПА, – говорить Іван Крат, вихідець з Полосок, якого післявоєнна доля загнала до Нідзиці на Мазурах. – А хто вбив? З того, що я знаю, вбила його людина, яка ще довгий час проживала в Піщаці, де сьогодні знаходиться місцева управа ґміни».
Ще донедавна на полощанському цвинтарі, на могилі, усипаній піском, був лише хрест, перенесений з місцевої церкви, яку після депортації 1947 р. зробили римо-католицьким костелом. Тепер, завдяки клопотанню вихідців з Полосок та тих, хто повернувся, на могилі лежить ґранітна плита з православним хрестом і прізвищем, датою народження і смерті особи, яка тут спочиває. ■
