Анастасія Канарська ■ ПОДІЇ ■ №4, 2016-01-24
У цьому сквері ніхто не пильнував, щоб не вирубували дерев (хоч раніше тут росли ялини і туї), не змінювали також схеми транспортного руху. Навіть під час відкриття пам’ятника поруч спокійно проїжджав трамвай № 2. Так під завісу 2015 року (27 грудня) у Львові постав бронзовий Михайло Вербицький. Тихо і без авантюр, як пам’ятник митрополитові Андрею.
Пригадую, як я зустрічала в тій же «двійці» голову товариства «Надсяння» Володимира Середу, активного ініціатора появи пам’ятника Михайлові Вербицькому, і він повсякчас повторював, що не хоче схожої історії, як зі спорудженням пам’ятника А. Шептицькому на площі біля собору Святого Юра, тому хід подій не прискорює, а дає справі повільно, але впевнено просуватися вперед без галасу та надміру емоцій. То ж пам’ятник композиторові Державного гімну України М. Вербицькому постав спокійно, камерно, незважаючи на те, що значний відсоток суспільства вважає, що спорудження будь-яких пам’ятників сьогодні не на часі. Однак завдяки виваженій позиції організаторів усі залишилися задоволеними.
Бронзова постать о. М. Вербицького з’явилася в невеликому, спеціально для цього облаштованому сквері з лавочками, поруч із трамвайною зупинкою, на розі вулиць Вербицького, Бандери і генерала Чупринки, перед будівлею середньої загальноосвітньої школи № 3 (поруч також є школа з польською мовою викладання № 10). Пам’ятник доволі непогано вписався в це місце – бронзова статуя заввишки 2,9 м і гранітна стела з нотами Державного гімну України на обрисах території України, яка дещо височіє позаду. Авторами є Володимир та Андрій Сухорські, відомі у Львові як скульптори пам’ятників Тарасу Шевченкові та Юрієві-Змієборцю, проте їхній Михайло Вербицький виглядає найбільш камерно серед цих монументів. Львів невипадково став другим містом в Україні після Яворова, де з’явився пам’ятник автору українського славня (гімну – ред.), адже в нашому місті пройшло 13 молодих років його життя, саме тут він закінчував гімназію і навчався в Духовній семінарії Святого Духа УГКЦ.
На відкритті було людно, та не велелюдно. Співголова громадського комітету з питань спорудження пам’ятника поет Ігор Калинець у своєму слові шкодував, що на урочистості нема вищого керівництва держави, музичних зірок і представників усіх конфесій, адже гімн об’єднує всіх українців, а не лише львів’ян та греко-католиків. Інші промовці також наголошували на тому, що Україна повинна простягатися від Сяну до Дону, тому вони так само за присутність більшої кількості людей, а не лише вибраного товариства, для якого ця подія була святом і вінцем відзначення 200-ліття від дня народження о. М. Вербицького. Освячував пам’ятник владика Ігор, архиєпископ і митрополит Львівський. Голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка у своєму слові зазначив: «Ми не просто освятили пам’ятник авторові національного гімну тут, в осередку української духовності та культури, а й отримали ще один державний символ, який нагадуватиме про етнічні кордони нашої держави – від Сяну до Дону». У багатьох старших людей на очах були сльози. Свою думку, що саме зараз і є час для встановлення пам’ятників, висловила Оксана Юринець – народний депутат України. Підтвердженням останнього є те, що цей пам’ятник постав завдяки благодійним пожертвам. Проте збір необхідних коштів триває ще й досі. ■
