{mosimage} Конґрес українців у Польщі, який відбувся 5-6 квітня 1997 р. у Варшаві, став найвищим місцевим форумом української громадськості: він згуртував тих, хто своєю присутністю свідчив про збереження українства в родинах, при Церкві, в організаціях, уже піввіку на місцях нового поселення, часто попри несприятливі умови. “Зібрала нас історія. Трагічна історія українців у Польщі, яких 50 років тому вигнано з рідних земель Лемківщини, Бойківщини, Холмщини, Надсяння та Південного Підляшшя”, – відкриваючи конґрес, казав тодішній голова Головної ради ОУП Юрій Рейт.

Лідер організації вказав також на те, що ініціаторам Акції “Вісла” не вдалося здійснити своїх задумів – знищити українців у Польщі. Історія організованої діяльності нашої громади є цього доказом, а на шляху до збереження національного “я” українців були і є з нами також обидві Церкви. Провідна думка промов як голови, так і зібраних у залі, несла такі слова: “Виправіть заподіяне українцям зло!”.
Під час дискусії майже кожний виступ стосувався спогадів періоду виселення, говорилося про те, що польсько-українське поєднання вимагає правди й справедливості, а ми не хочемо бути заручниками історії й перешкодою у співпраці між польською та українською державами. Не забракло теж голосу молодого покоління – нащадків виселених.
У свою чергу, гості конґресу, а серед них віце-маршалок Сенату Польщі Зофія Куратовська, віце-маршалок Сейму РП Александер Малаховський, голова парламентської комісії “Польща-Україна” Боґдан Борусевич, уповноважений прем’єра у справах національних меншин і водночас віце-міністр культури Міхал Яґелло, посол України Петро Сардачук, голова Українського конґресового комітету Америки Аскольд Лозинський поверталися до графічного символу Акції “Вісла” (авторства митця Андрія Степана), що виднів над президією форуму. Вони наголошували, що краще було б у ньому бачити замість колючого дроту простягнуті долоні… Таж ми на них й досі чекаємо. Знак-символ актуальний, на жаль, і на нинішньому засіданні.
Польські політики висловили надію, що захід буде кінцем певного, дуже складного історичного етапу, який ділив поляків та українців, що масмедіа поміщатимуть достовірні, сперті на документах, матеріали про наше спільне минуле, а насамперед у шкільних підручниках повинна знайти місце історична правда про польсько українські взаємини. “Не роздряпувати, а гоїти нам рани і не вплутувати молодь в історію дідів – це важливе питання нинішніх будівничих польсько-українських відносин”, – закликав депутат А. Малаховський.
Виступи офіційних гостей, що представляли деякі структури польської влади, з певним розчаруванням прокоментував Петро Тима – тодішній секретар ГУ ОУП і голова молодіжної комісії конґресу. “Не можемо погодитися з думкою тих, які обвинувачують нас у тому, що ми є одними з винних у проведенні Акції “Вісла”. Таке, на жаль, у кількох виступах гостей прозвучало”. Прецедент з катедральним куполом у Перемишлі був тоді доказом, що хід подій представники влади не захотіли спинити, на чому наголошував П. Тима.
У виступах гостей забракло пропозицій: зокрема того, що нам, як громадянам Польщі, пропонують на практиці.
Ставилося запитання: чому й досі в’язням Явожна не признано ветеранських прав, чому не пропонують нам компенсації за виселенські кривди, утрачене майно.
На конґресі взяли слово також представники України (міністр Володимир Євтух, голова УВКР Іван Драч та депутат парламенту Микола Жулинський) і діаспори (А. Лозинський, представник СКУ Омелян Коваль та голова Українсько-американської координаційної ради Володимир Процик).
Від імені митрополії УГКЦ (присутній був митрополит Іван Мартиняк) зі словом до учасників конґресу звернувся владика Теодор Майкович, усвідомлюючи, що на новому поселенні духовні вчилися пастирського служіння від отців митратів Гриника, Ріпецького і Денька – вони збагнули, що доля народу є долею Церкви і навпаки.
Про відродження національного і церковного життя на виселенні й очікування на ліквідацію наслідків Акції “Вісла” мовилося теж у виступі єпископа Люблинсько-Холмської єпархії, владики Авеля.
У дводенному конґресі українців брали слово десятки наших побратимів і посестер, які дбають про збереження українства у місцях проживання, а робочі комісії опрацьовували програму для дальшого культурно освітнього розвитку громади, при чому в молодіжній комісії наголос поставлено на кризі громадської активності серед юнацтва.
Учасники заходу прийняли заключні документи: “Послання до польського народу” (тут мовилося про обрання шляху до взаємного вибачення), “До українців у Польщі”, “До депутатів Сейму РП” та “Звернення до України”. З заявою щодо ліквідації наслідків Акції “Вісла” конґрес також звернувся до президента і прем’єра Польщі. Напередодні заходу президент польської держави Александер Квасневський прийняв делеґацію – учасників форуму українців.
Підсумовуючи, треба сказати, що до Варшави прибуло 300 представників 20 українських організацій у Польщі, ієрархи та священики двох Церков, представництво України і діаспори, а вітання надіслали президенти – Александер Квасневський і Леонід Кучма та прем’єр РП Влодзимеж Цімошевич.
Другого дня конґресу, після богослужінь за жертв Акції “Вісла” у греко-католицькій і православній церквах, учасники зійшлися на панахиді біля могил воїнів УНР – борців за волю України, щоб насамкінець могутньо заспівати “Ще не вмерла Україна”. Саме слова національного гімну були символом єднання українців, розпорошених півстоліття тому по північних і західних землях Польщі.
Перший конґрес українців у Польщі був зламним моментом: ми заявили світові про свою історію, присутність у країні над Віслою, поставили свої вимоги у справі ліквідації наслідків Акції “Вісла”, а також показали, що ми спроможні об’єднатися, щоб діяти й творити майбутнє. Чи збулися деякі надії та очікування, – оцінив уже ІІ Конґрес, який проходив на рідних землях.

“Наше слово” №19, 6 травня 2012 року {moscomment}