Страждання і смерть Ісуса Христа та Його Воскресіння стали основою найбільшого християнського свята, яке називають також Великоднем, Пасхою чи, як у Польщі, Великою ніччю (Wіelkanoc).

Якщо йдеться про “Пасху”, то слово це походить від назви старозавітного свята “песах”, його святкували юдеї на знак пам’яті про звільнення з єгипетської неволі. А з погляду християнського віровчення, Ісус усе людство визволив з полону гріха. Отож, християни в центрі свята ставлять воскресіння Спасителя.

Тому й назва його – Велика ніч, популярна в західнослов’янських народів, пов’язується з цим чудом, яке, згідно з Новим Завітом, сталося саме вночі. В українців “Великоднем” називають той час, коли продовжується ця радість, лунають заклики зустрітися з воскреслим Господом. Однак багатство найменувань – це не єдина особливість цього свята. Воно проходить також у супроводі винятково багатої символіки, обрядів, звичаїв та ряду леґенд.
За біблійним сюжетом, воскресіння супроводжувалося великим землетрусом, бо ангел небесний відвалив камінь від Його гробу. На світанку, коли до гробу прийшли жінки-мироносниці, які мали намастити тіло Ісуса миром, то, побачивши відвалений камінь і порожній гріб, вони злякалися. Тоді жінкам з’явився ангел і сповістив про Воскресіння Господнє. Воно в християнській традиції символізує перемогу життя над смертю, добра над злом. Стало свідченням того, що Ісус Христос – істинний спаситель, бо переміг смерть. Цим він дав надію всім віруючим, що кожна людина, земне життя якої було праведним, може заслужити на вічне життя в небі поруч зі Спасителем.
До Великодня християни готуються протягом сорока днів Великого посту – стільки, скільки провів на пустелі Ісус Христос перед приходом до Єрусалима і своїм розп’яттям. Особливе значення мають Страсний четвер – того дня Ісус на Таємній вечері ділився зі своїми учнями хлібом і вином (які відтоді стали символом Господнього Тіла і Крові), та Страсна п’ятниця, коли з церкви виносять плащаницю – символічну тканину, що в неї після зняття з хреста було загорнуте тіло Христове.
У давніші часи християни після суботньої літургії (яка поєднувалася з вечірнею) не йшли з церкви, а залишалися там до ночі, споживаючи хліб і вино. У пам’ять про це тепер освячують їжу. Таким чином Церква благословляє вірян – після тривалого посту знову можна їсти непісні страви, а багатий пасхальний стіл є символом небесної благодаті. Великоднє Богослужіння розпочинається обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує саме жінок-мироносиць, які зранку прийшли до гробу Господнього. Відвідування цвинтарів у Світлий тиждень означає віру християн у воскресіння.
У давнину кожен господар, перед тим, як сісти самому до столу, йшов зі свяченим насамперед поміж худобину, христосувався з нею. Потім обходив сад, пасіку, город і щойно тоді вся родина нарешті входила до хати. Після спільного сніданку молодь ішла під церкву, де розпочиналися великодні ігри, співали веснянки, гаївки, гагілки. У житті молоді великодні забави були початком вулиці – пори гуляння, що розпочиналася великоднім тижнем і тривала аж до осені. Українці, зокрема, вважають, що на Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати цього дня, сумуватиме й весь рік. Неабияке значення у великодній традиції має вогонь – це символ Світла-Христа, який просвічує вірних. У багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.
Усім європейським народам відомий теж звичай розфарбовувати яйця, а їх розбивання символізує нове життя та воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов’язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісареві Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, вона показала яйце, яке мусить позбутися своєї шкаралупини, щоб з нього вийшло курча – тобто нове життя. Тиберій сказав, що не повірить у воскресіння, так як і не повірить, що це яйце може стати кольоровим. І тоді яєчко в руках св. Марії почервоніло.
Варто відзначити, що у ІІ ст. виник спір між християнами щодо того, коли відзначати Великдень. Нікейський собор (325 р.) постановив, що християни мають його відзначати в неділю після першого повного місяця, який наступає по весняному рівноденні. З огляду на застосування різних календарів (григоріанського і юліанського), іншими будуть дати цього свята для римо-католиків та православних і греко-католиків. Проте приблизно раз на три роки усі святкують разом, у найближчому майбутньому так станеться 2014 р. (20 квітня) та 2017 р. (16 квітня).
Дослідники фольклору звертають увагу на те, що народна великодня обрядовість часто переплітається з давніми язичницькими традиціями, які стосувалися свята весняного сонця. Хоч християнські богослови з тим не погоджуються, однак такі паралелі можна простежити, зокрема, на прикладі назви свята в англомовному варіанті – “Easter”, що походить від староанглійського “Eastre” або “Ēostre”. У германських племен теж була богиня, яка носила ім’я Ostara. В обох випадках ідеться про богиню весни, яку зображають як молоду радісну жінку у вінку, що приносить теплі дні, оптимізм та надію, символізує оживлення природи. Невід’ємну частину святкувань становить яйце – символ життя і будь-якого початку.
У ці ж дні, коли нині святкуємо Боже Воскресіння, у давнину існувало свято на пошану сонця, яке навесні “оживало”, пробуджуючи сили природи. Давні греки і римляни, фінікійці і єгиптяни, іранці та слов’яни мали культи померлого і воскреслого божества. Люди колись вважали, що небесні світила – це очі саме тих божеств. У міфологічному світогляді світло символізує прозріння й правду, а темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами сліпоти і кривди. З першим променем сонця вранці, за народними повір’ями, знищується вплив злих духів. Отож сонце символізує знання, справедливість, милосердя, переможця всілякого зла й кривди.
Отже, вогонь і яйце завжди мали символічне значення для людей, і не важливо, чи жили вони до чи після Христа. У кожен час людина корилася перед природою і вищою силою. Певно, тому одна з древніх українських леґенд говорить про те, що коли люди перестануть співати і вітати одне одного словами “Христос Воскрес!”, то Сатана перегризе залізні ґрати, вирветься на волю і призведе до кінця світу…

“Наше слово” №16, 15 квітня 2012 року {moscomment}