Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №1, 2014-01-05
«Люблю руйнувати стереотипи. Можливо, тому почав займатися вишивкою. Я хотів показати, що хлопець також може гарно вишивати, до того ж − робити це професійно», – жартома каже Михайло Джуґан з Кошаліна, студент п’ятого курсу факультету медіації та суспільних переговорів у Кошалінській політехніці.
Побутує стереотип, що вишивання – це насамперед пристрасть жінок. Однак виявляється, що не конче так мусить бути. І Михайло є найкращим прикладом. Серед його пристрастей вишивання займає друге місце, на першому – плавання на судні, а на третьому – фотографування.
Я зустрілася з Михайлом у кошалінській домівці ОУП. На зустріч він приніс не лише свої вишивки, але й різні узори, які хотів би вишити в майбутньому.
– Мануальні здібності я маю з дитинства, наприклад, люблю мистецтво оріґамі: виготовляти з паперу різні квіти і звірів. Одного разу я побачив, як моя мама вишиває сорочку. І мені це дуже сподобалося. Тоді я подумав, а чому б і мені не спробувати, – починає розповідь Михайло.
Він купив маленьку схему соняшника і почав вишивати.
– За якийсь час мама говорить до мене: покажи, як ти це робиш. Виявилося, що вишивав я не зовсім правильно, бо треба класти стібки спочатку в один бік, а потім – у другий, а не цілі хрестики по черзі. Соняшники закінчив я вишивати вже так, як веліла це робити мама. І справді виглядало все набагато краще, бо і з одного, і з другого боку нитка гарно лягала», – згадує хлопець.
Якщо йдеться про вишивання, то в Михайловій родині вже склалася власна традиція: вишиванням займався його вуйко, який теж давав поради. Він твердив: «Професійне вишивання видно саме з виворотного боку».
З того часу пройшло вже 7–8 років, але пристрасть до вишивання так і не минула.
«Найважче було вишити першу серветку. Можливо, саме тому вона принесла мені чи не найбільше задоволення. Ніколи її не продам. Вона мені найгарніша з усіх вишивок», – сміючись, наголошує юнак і розгортає прекрасну серветку. Він до неї вишив ще 13 маленьких серветок – у родині Михайла користуються ними лише у великі свята. Потім були інші скатерки, рушники, сорочки і навіть крижмо й багато іншого. Михайло часом вишиває кожного дня по кілька годин, однак буває, що й увесь тиждень не бере голки в руки. «Під час вишивання чи не найважливішим є натхнення і терпеливість, які приходять не кожного дня», – жартує юнак. Вишивання його заспокоює – він тоді відпочиває. Коли починає щось вишивати, не може дочекатися кінцевого результату.
Спочатку Михайло роздивлявся різні фото й готові вишивки: сорочки, рушники чи скатертини. Натхнення шукав і в Інтернеті.
«Намагаюся змішувати узори, які мені подобаються, щоб не копіювати інших. Тепер вишиваю рушник. Тут будуть троянди, а з країв – китиці. У центрі – два лебеді, оскільки це буде весільний рушник. Можливо, вишию побажання „На все добре”», – розповідає вишивальник. Він постійно розбудовує орнаменти, таким чином надаючи вишивці власний характер.
Дехто не вірить, що Михайло вишиває. Кажуть, неможливо, щоб хлопець займався таким ділом. Тоді він запитує: «А чому ні?»
У Михайла – своя філософія: «Згідно з дослідженням, хлопці мають багатшу уяву, ніж дівчата. У минулому казали, що найкраще варять жінки, однак доведено, що кращими кухарями є саме чоловіки. Так і в цьому випадку. Таким чином я руйную ще один стереотип», – сміється студент. Буває, що гості питають його, де купив таку гарну вишивку. Коли їм відказує, що сам вишив, то не можуть надивуватися. «Одного разу приїхали до нас родичі з України. Тітка, яка сама вишиває, захоплено клала серветку то на один, то на другий бік, а мене проймала гордість», – зізнається Михайло.
Оскільки багато осіб питало його, чи вишиє, скажімо, сорочку або рушник, він почав вишивати й на замовлення. Буває, сам вибирає узор. Запитує тільки, якого кольору має бути вишивка, й дає на затвердження. Тоді, як каже, неважливо, чи має час і чи є в нього натхнення, головне – дотриматися терміну. Сьогодні в нього стільки планів, що не знає, з чого починати. Насамперед, хоче вишити образ архангела Михаїла, який йому дуже подобається. Потім – ікону Богородиці, портрет Тараса Шевченка. І на тому не кінець.
У майбутньому мріє про виставку робіт, бо хотів би, щоб люди могли насолоджуватися красою української вишивки. «Можливо, виставку вдалося б організувати під час церковного празника або річниці незалежності», – задумується юнак. Він зізнається, що спочатку вишивав для себе, а тепер хотів би вийти з роботами до людей. Для цього планує створити сайт з вишивками. Думає також організувати аукціон, а зароблені гроші призначити на благодійну діяльність. Отож, бажаємо натхнення й терпеливості! ■
