Анастасія Канарська ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-12-24
Хоч і як дивно, але моє знайомство з Галиною Петросаняк відбулося у Варшаві, на науковій сесії Міжнародної гуманітарної школи. Її вишукана поезія завжди була рятівним колом у хвилини меланхолії, тож до реальної зустрічі я уявляла собі Галю дуже серйозною і замкненою особою. Так й у житті, здавалося, на перший погляд, аж поки не зазвучав… джаз, а з ним розквітала жінка, для якої поезія не була химерою творення, а часткою її єства.
“Прийди, я хотіла б з Тобою ділити зелені вина гуцульської осені у холодних келихах гір”, – рядки її поезії оживали в реалії затишної варшавської кав’ярні. Тепер, коли Львів засипали сніги і закували морози, мені вчувається її голос: “Зима / Стара акторка / Сил немає / грим сповзає / А треба пафосу / Під завісу”.
Як їй там ведеться в місті письменників і поетів, славному Івано-Франківську? Здається, Галю Петросаняк уміють там цінувати. За словами відомого українського письменника Тараса Прохаська, вона: “витончена, делікатна, має бездоганний літературний смак. Через неповторність поетичного стилю належить до найцікавіших українських авторів”. Івано-Франківськ став для Галі рідним містом, хоч завжди в її душі буде жити гуцулка, адже народилася вона в Черемошній (колись село називалося Ферескул) на Верховинщині. Можливо через те сприймає себе як поетку “мозаїчну, а не урбаністичну”, бо завжди її натхненням будуть гори й рідне село. Вона вміє любити життя з його щоденними проблемами і печалями, радістю і турботами, бо кожна мить життя для неї важлива, як і мить творення поезії. В усіх її творіннях оживає світ, який вона любить, і необов’язково в цих її мистецьких рефлексіях шукати об’єктивності, Г. Петросаняк через екзистенційний погляд відкриває нам своє особистісне бачення. Її есеї “Зима у горах”, “Велике гуцульське весілля” – найяскравіше цьому підтвердження. Вона з однаковим захопленням пише і про Прикарпаття, і про Чехію, у якій спізнала смак заробітчанства, і про Австрію, яка, можливо, найбільше відповідає її поетичному смакові. Перед цими подорожами було вивчення російської та німецької філології, безробіття, неймовірне уміння зосередитися на своїй меті.
Г. Петросаняк – чудовий перекладач з німецької та чеської мов. Вона 2001 р. захистила дисертацію на основі творчості австрійського письменника Йозефа Рота. Була стипендіаткою австрійського уряду. З 1991-го – авторка текстів івано-франківських музичних формацій “Старий Станиславів” та “Rara avis”. Галя каже, що з роками поезія відходить у її житті на другий план, в одному свому есеї вона процитувала свій запис у віденському щоденнику 2001 р.: “Думаю про творчість, про те, що, на жаль, для мене не писати віршів зовсім не означає не дихати”. У цьому, мабуть, немає ані крихти кокетства, бо її життя буяє подіями, найсвітліший його промінь – синочок, який уже пішов до школи. Як же чутливо- тремтливо віднеслася Галя до свого материнства: “Мій погляд вбирає для тебе квітневі поля, / танець метелика над водоймою, тріумф вишні. / Так мудро і лагідно якір мого корабля / у гавані материнства опускає Всевишній”.
Г. Петросаняк веде літературну студію при обласній організації Національної спілки письменників України. Влітку 2006 р. доля подарувала їй зустріч з 75- річним німецьким поетом Райнером Кунзе. Поет вразив її молодечим духом і закоханістю у свою дружину Елізабет, ця любов триває понад… 50 років. Після зустрічі народився цикл перекладів поетичних мініатюр Райнера Кунзе. Отак в останній своїй збірці Г. Петросаняк поєднала переклади поезії цього поета й есеї, які вона написала протягом останніх чотирьох років. Есеїстика – близький їй жанр, бо на переконання Галі: “есеї, на відміну від художньої прози, не вимагають від автора артистичних здібностей (хоча й не заперечують їх). А таких здібностей, треба визнати з жалем, я позбавлена зовсім”. Проте в останніх рядках таки приховалося кокетство, бо в її відкритості живе артистизм найвищого ґатунку. Вона мріє про світ без зла і створює таку світлу оазу навколо себе, що її поетичне світло захоплює людей з різних світів.
Поезія Г. Петросаняк перекладена польською, німецькою, білоруською, російською мовами. Галина 2007 р. стала лауреатом премії Губерта Бурди, яку в Німеччині надають східноєвропейським лірикам. За останню збірку “Спокуса говорити” її нагороджено івано-франківською міською премією імені Івана Франка в галузі літератури. За цю премію Галя мріє видати під однією обкладинкою вірші з трьох збірок: “Парк на схилі”, “Світло окраїн” і “Спокуса говорити”. До збірки “Спокуса говорити” ввійшли есеї, написані протягом останніх років, неопубліковані поезії та переклади сучасного німецького поета Р. Кунзе. А говорить вона вишукано і стримано, як сказав Юрій Андрухович, відзначаючи її неординарність як творчої натури: “Це рідкісна птаха, це “rara аvis”, це Галя Петросаняк!”.
“Наше слово” №52, 26 грудня 2010 року {moscomment}
