Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2009-01-16
Святослав Шеремета – секретар міжвідомчої Державної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій (Україна) зустрівся 16 грудня у Варшаві з секретарем Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджеєм Пшевозником.
Зустріч, у якій брали участь представники Міністерства закордонних справ України та Польщі, Посольства України в Польщі, не завершилася продовженням протоколу щодо реалізації міжурядової угоди про збереження місць пам’яті і поховань жертв війни та політичних репресій. Однак С. Шеремета сподівається, що документ буде підписаний на початку 2009 р. Він зустрівся також із головою Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою та членом Головної ради ОУП Юрієм Рейтом.
Які результати Вашої зустрічі з А. Пшевозником?
С. Шеремета: Ми говорили про плани на наступні роки і про місця, які будемо впорядковувати. Про створення такого механізму, який покращив би співпрацю між комісією та радою, дозволив справді вирішувати питання пам’яті на території Польщі та України.
{mosimage}
На превеликий жаль, раніше нам не вдалося продовжити протоколу про наміри, який реґулює ці питання, однак ми говорили про такий документ на 2009-2011 роки. Зосередилися на питанні комплексного погодження місць пам`яті українців на території Польщі, зокрема в Горайці, КобильниціРуській, погодження списку загиблих у Заліській Волі, Терці, Ланцуті. Наприкінці січня 2009 р. запланована чергова зустріч з А. Пшевозником і маю надію, що тоді підпишемо протокол про наміри реалізації місць пам’яті.
Він мав бути продовжений у червні 2007 р. Чому так не сталося?
Я можу говорити лише про період від червня 2008 р., коли я став відповідальним секретарем комісії. У нас відбувалися консультації і робочі наради з секретарем А. Пшевозником. Українська сторона внесла суттєві зміни, що стосувалися інтересів України, у протокол, який було підписано на 2005-2007 роки. На жаль, після цього у польської сторони виникли деякі застереження.
У цьому документі сторони домовлялися про впорядкування кількох десятків місць по обох сторонах кордону. Однак Україна реалізувала в Польщі небагато.
Протокол про наміри був підписаний 6 червня 2005 р. у Варшаві. У 2006 р. з 44-ох декларованих місць вдалося зробити по одному в Павлокомі і Гуті-Пеняцькій. У 2007 р. польська сторона впорядкувала 4 місця в Тернопільській області та завершила поза протоколом спорудження меморіалу в Чорткові. Натомість українська сторона в 2007 р. не впорядкувала жодного місця пам’яті. Єдине, що зроблено спільними зусиллями української громади в Польщі та за кордоном, Об’єднання товариств депортованих українців “Закерзоння”, представників переселенців 1944-46 рр., Львівської обласної державної адміністрації і київських структур за громадські, недержавні кошти – це таблиця в Пискоровичах. На даний момент українська сторона завершує впорядкування місць пам’яті в Сагрині і Заліській Волі. Щодо меморіалу в Сагрині, то слід особливо подякувати Волинській обласній державній адміністрації, яка виявила основну ініціативу щодо впорядкування місцевого кладовища і вшанування загиблих українців. Комісія фінансувала дану будову, а незабаром ми завершимо впорядкування місця поховання українців у Заліській Волі. На жаль, на даний момент ще не завершений процес комплексного погодження проектів улаштування українських поховань, поданих ще 2006 р., в Кобильниці-Руській і Терці. У цій справі також сподіваюся, що проекти об’єктів будуть погоджені на початку 2009 р., водночас надіюся, що проект Євгенії Філь стосовно Горайця, процес погодження якого в РОПБіМ триває вже 11 років, буде все таки прийнятий. Українська сторона готова цьому максимально сприяти, а під час зустрічі з А. Пшевозником я черговий раз декларував, що ми відкликали проект комісії та офіційно підтримуємо ініціативу Є. Філь.
Понад десятиліття не вирішується також справа поховань у Ланцуті…
Комісія підготовила новий проект впорядкування в Ланцуті могил загиблих воїнів УНР і сподіваюся, що він буде погоджений 2009 р. Якщо це вдасться, то можливо до 2010 р. комісія спільно з львівською обласною владою побудує цей меморіал і врочисто його відкриємо.
У Польщі біля гори Хрищатої у 2007 р. встановлено без відповідних узгоджень хрести пам’яті воїнів УПА та цивільних українців. Як у майбутньому планується розв’язувати справи з незаконними меморіалами? Польська сторона почала брати на облік такі місця, були голоси про демонтаж.
Такі проблеми напевно з’являтимуться з обох боків кордону. Думаю, що тут необхідно обрати дипломатичний шлях та вести перемовини для узаконення таких поховань. У листі до А. Пшевозника я писав, що не може бути демонтажу, бо це суперечить християнській моралі і європейським цінностям. Загально кажучи, питання “війни за пам’ятники та поховання” не може стояти між нами, бо її наслідки можуть бути надзвичайно неґативні. Якщо є вже ініціатива про проведення обліку, то ми безумовно повинні вести перемовини про те, щоб такі поховання були узаконені. Для мене є однозначним, що люди, які воювали за незалежність України, повинні бути вшановані згідно з християнським звичаєм, а їхні нащадки повинні мати можливість прийти і помолитися на могилах, покласти квітку і свічку біля хреста.
Як оцінюєте співробітництво з радою? Бо А. Пшевозник часто говорить у мас-медіа, та, наприклад, під час засідань сеймової Комісії національних та етнічних меншин, що проблеми є з українського боку, де процес встановлення пам’ятника часто триває більше десяти років і вимагає величезних зусиль?
Сподіваюся, що ми нарешті почнемо реальне співробітництво, бо до цього часу, на жаль, воно було млявим і неефективним. Питання взаємин між комісією та радою щойно налагоджуються і стають на нормальні рейки. Якщо проаналізувати кількість улаштованих і вшанованих поховань з української та польської сторін за останні 23 роки, то вони не співрозмірні. Тут затримка не з українського боку, а якраз з боку нашого польського партнера. Про це свідчить також факт, що наші проекти, офіційно подані в 2006 р., ще й дотепер не погоджені, а польська сторона побудувала на території України 5 меморіалів та урочисто відкрила 4. Натомість ми тільки два. Вважаю, що статистика свідчить не на користь співпраці. Коли говориться, що українці щось блокують, це не арґумент – на даний момент нормальних партнерських стосунків не дотримується власне польська сторона.
Чи лише блокування з боку ради впливає на те, що Україна зреалізувала в Польщі менше меморіалів?
Важко сказати, тут напевно є питання якихось комплексних причин, однак мені здається, що основна – це брак доброї волі з боку польської і центральної, і місцевої влади. З нашого боку відношення до вшанування польської пам’яті більш доброзичливе і показує, що українці готові вшановувати на своїй території представників іншої держави. На жаль, я такого не бачу на території Польщі.
Представники меншин у Польщі нещодавно поскаржилися на поведінку А. Пшевозника. Серед їхніх зауважень є й таке, що секретар у переговорах щодо місць пам’яті нехтує позицією меншин, надаючи перевагу міждержавним зв’язкам.
Моя точка зору в цій справі однозначна – питання вшанування пам’яті повинні вирішуватися як по лінії відносин між державами, так і з участю меншин. Українці у Польщі повинні мати можливість вшанувати пам’ять представників своєї громади, які тут поховані. Вони є громадянами польської держави і я не розумію, чому їх позбавляють такого права. Ми сьогодні провели дуже плідну розмову з представниками ОУП і я переконаний, що ми напрацювали механізми, які дозволять нам ефективно діяти в майбутньому і вирішувати такі питання.
Дякую за розмову.
“Наше слово” №3, 18 січня 2009 року {moscomment}
