Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ №47, 2015-11-22
Розмова з авторкою книжки «Відвага і страх» проф. Олею Гнатюк
Звідки ідея написання такої книжки?
Ідея трошки описана в книжці. Я раптом зрозуміла, що занадто мало розмовляла з мамою. А вона не хотіла згадувати про війну, зрештою, була тоді маленькою дитиною і небагато пам’ятала. Бабуся, внаслідок воєнної травми, зовсім не хотіла про це все розповідати. Мені дуже важливо було розплутати цей вузол – складну сімейну історію. Мене завжди приваблювали та водночас непокоїли місце і дата народження мами: СРСР, Львів, 18 вересня 1939 р. У самій цій даті народження виписано дуже багато. Я дуже хотіла якось глибше це прочитати. Рік після маминої смерті я почала поступово дозрівати до свого бажання. Писалося не дуже довго, але достатньо довго – кілька років – я збирала матеріали. Першим таким підходом була спроба розповісти публічно про людські долі влітку 2010 року на площі Ринок у Львові на виставці, яку ми готували разом з українськими і польськими колеґами з обох Інститутів національної пам’яті. Потім я зрозуміла, що цим сказано замало і якось фраґментарно. Форма виставки мене не задовольнила, це видалося мені недостатньо, тим паче, що мені більш притаманно писати книжки.
Ця книжка не зовсім представляє історію Вашої родини, а ширший львівський контекст долі людей.
Справді, йдеться про різні інтеліґентські середовища Львова під час війни. Перший розділ – це тільки моя спроба наблизитися з дуже особистого погляду до згаданої історії, щоб допомогти читачеві зрозуміти, як я дивлюсь на історію. А дивлюся з перспективи конкретної людини на долю інших людей. Хотілося допомогти не тільки читачеві, а й самій собі зрозуміти цю історію.
Тобто при нагоді родинної історії розповісти паралельно про долі інших людей?
Моя мета – розповісти про інтеліґентські середовища: лікарське, медичне, академічне, мистецьке, театральне чи музичне. Я хотіла розповісти про ці долі так, щоб у них побачити водночас і українців, і поляків, і євреїв. Головним героєм кожного розділу є переважно одна особа, але навколо неї є різні кола людей – друзі, недруги. Все це заплутане в один клубок, який намагаюся розплутати, оповідаючи їхню історію.
Матеріали до книжки, аналіз джерел і підхід до теми – науковий, але стиль книжки репортерський чи навіть стиль есе.
Я намагаюся писати так, щоб можна було читати без наукової підготовки. Таким недосяжним зразком є Тімоті Снайдер.
Ви отримали ґран-прі на цьогорічному Форумі видавців, а як львів’яни сприйняли цю книжку?
Дуже гарно і дуже особисто. Вітали мене зі зміною ракурсу, з тим, що я намагаюся розкрити саме індивідуальну історію. У цій книжці львів’яни бачать історію своїх родин, навіть тих, які в ній не згадані. Вони за аналогією бачать своїх рідних. Дуже багато людей мені дякували за цей підхід.
Розумію, що Ви торкнулися чогось живого і повернули пам’ять.
Так.
Задумуюся, чому таку книжку не написали у Львові саме львів’яни, адже вони пам’ятають подібні історії.
Не можу на це відповісти. Мабуть, тому що ця книжка була потрібна передовсім мені самій. Але я намагалася зробити її такою, щоб вона була потрібна також іншим. Це була потреба мого серця і розуму. Я інтелектуально й емоційно доростала до того, щоб про надскладні речі говорити просто.
Чи можна цю книжку вважати формою родинного розрахунку, розрахунку з історією, чи повернення пам’яті Вашій родині?
Трохи так, але це не було головною метою. Мета була зовсім інша, а саме: вийти поза український, польський і єврейський національні наративи, спробувати подивитися зсередини, як воно виглядало.
Позанаціональний контекст дуже актуальний, тому і книжка буде актуальною в політичному контексті. Чи світ готовий вийти на понаднаціональний рівень, наприклад, рівень гуманітарний тощо?
Вона є людською і тому завжди актуальна. Чи вона актуальна в політичному плані? Сумніваюся. Останнім часом спостерігаємо поворот направо, і не тільки в нашому реґіоні, але й у всій Європі. А це завжди підвищення загрози не розуміти Іншого. Я себе визначаю як ліберал, а лібералам завжди важко – чи за часів лівих, чи правих.
Мені здається, що в українсько-польському історичному діалозі Ваша книжка стане своєрідним дороговказом, прикладом, як потрібно один з одним розмовляти.
Я б хотіла, щоби вона цьому сприяла, але тепер це вже не від мене залежить. Залежить від прочитання і дискусії. Якою вона буде, час покаже.
