Вальдемар Балда ■ КУЛЬТУРА ■ №12, 2016-03-20
Місцевість Юрівці на трасі з Ряшева у Бескиди має нині так дивне планування, що не встигнеш до неї в’їхати, а майже одразу опиняєшся за межами забудови. Відрадно лише, що у збудованому практично повністю заново селі добре збереглася церква: адже вона свідчить про минулий, доконаний час.
Церква не є феноменом сакральної архітектури, але вона просто гарна: правильної форми, симетрична, витончена. Святиня здіймається на невисокому пагорбі навпроти маєтку – оточеної занедбаним парком класицистичної сільської резиденції, що нині, на жаль, руйнується, а багато років належала родині Слонецьких, хазяйновитих достойних членів громади.
Спадкоємець Юрівців у 1860–1912 рр. Зенон Слонецький (1831–1912), юрист, який навчався у Львові, учасник Січневого повстання, після провалу збройного виступу зайнявся господарською діяльністю. Він був членом повітової ради в Сяноці, займав посаду віце-маршалка і маршалка Сяніцького повіту, а оскільки його діяльність виходила далеко за межі повіту (з 1870 р. він був членом контрольної ради Товариства взаємного страхування в Кракові), був він присутній і у великій політиці. Був депутатом Галицького сейму протягом чотирьох скликань, пізніше отримав посаду директора Товариства взаємного страхування і переїхав до Кракова, де обіймав посаду члена міської ради.
Наступником Зенона Слонецького був його син Ян Дуклян (1859–1896), випускник Віденського університету і сільськогосподарської академії в Галле. Як і його батько, син не цурався політики: двічі був депутатом у Крайовому галицькому сеймі. Після його передчасної смерті майно перейшло його синові, Станіславу Слонецькому (1890-1972). За освітою інженер-землероб, за покликом серця – громадський діяч: він понад десять років був членом правління сяніцької Комунальної ощадної каси.
Після війни маєток Слонецьких націоналізували і він перейшов у власність Селянської кооперативи (RSP), яка довела резиденцію до жахливого занепаду, парк по-варварському вирубали.
Церкву спіткала інша доля: перейщла до Католицької церкви та уникнула безчестя і руйнації. Нещодавно в ній замінили покрівлю, а також зовнішню обшивку стін.
Будівлю у візантійському стилі зведено 1873 р. Колишній осередок греко-католицької парафії під покровом Святого Юра (до слова, назва Юрівці пішла начебто від імені останнього князя Галицької Русі, Юрія ІІ, а офіційно, відповідно до хронології, за якою першість належить імені, отриманому при хрещенні, від Болеслава-Юрія ІІ). Зруб первинно складався з чотирьох частин: пресвітерії (з «доданою» ризницею і каплицею), нефу, бабинця і притвору, – 1924 р. до вівтарної частини добудовано бічну каплицю зі сторони ризниці. Церкву накрито бляшаною покрівлею, звінчують її три досить високі куполи.
Святиня 1946 р. перейшла в ужиток римо-католицької парафії і її перетворили на костел Святих Петра і Павла. З первинного внутрішнього оформлення зберігся лише бічний вівтар з двома іконами, розп’яття народної роботи і дві ризи.
І якщо юрівецька церква – гарна, то мурована дзвіниця, яка скромно сусідує з нею, просто зачаровує. Збудована 1905 р. арочна дзвіниця вражає стилем візантійського походження, багатством форм, використаних в оздобленні фронту, докладністю виконання. Це справжня перлина, яку варто пізнати – тим цікавіша, бо прихована від очей тих, хто лише минає село, не затримуючись. Зате як чудово вона виглядає на фоні гордого масиву загалом невисокої гори Врочень!
Також варто звернути увагу на до-сить цікаву скульптуру св. Андрія, що стоїть коло самої дзвіниці: багато років вона прикрашала вхідну браму, яка вела на територію церкви. ■
