Якуб Логінов ■ УКРАЇНА ■ №38, 2013-09-22
Нова угода між ЄС та Україною про лібералізацію візового режиму вступила в дію 1 липня 2013 р. Головні пункти цього документа – це розширення категорій громадян, які мають право на безпроблемне отримання п’ятирічних віз, зменшення кількості потрібних документів та право подавати заяви прямо в консульстві. Лібералізація візового кодексу – це своєрідна нагорода за виконання Україною цілого ряду вимог, поставлених Євросоюзом. Однак попередній досвід зі спрощенням процедур показує, що ці полегшення часто залишаються фікцією. І хоч рано ще підводити підсумки, але варто зазначити, що протягом останніх двох місяців жодні суттєві зміни на краще не відбулися.
Електронна система запису, яка не діє
Хоча з моменту вступу Польщі в Шенґенську зону ЄС декілька разів спростив процедуру видачі віз громадянам України та Білорусі, отримання візи в польських консульствах є нині більш складним і дорожчим, ніж 2008 чи 2009 р. Раніше, щоб отримати польську шенґенську візу, українці та білоруси просто брали необхідні документи, вносили відповідну оплату і йшли з цим у консульство. Однак перед консульствами, з огляду на велику кількість заявників та обмежені можливості польських дипломатичних представництв, утворювалися черги, з якими польське МЗС вирішило боротися.
Щоб люди не стояли в чергах перед консульствами, МЗС Польщі запровадило електронну систему «e-konsulat», у якій треба попередньо заповнити візову анкету, зареєструвати її та отримати дату візиту в консульство. У теорії це мало би полегшити процес отримання візи, однак вийшло інакше.
Найбільші проблеми з системою «e-konsulat» – в Білорусі. Там взагалі неможливо записатися і заповнити анкету. Заходиш у травні на сайт, а там або повідомлення про системну помилку, або інформація «до кінця травня всі терміни зайняті, спробуйте у червні». Заходиш у червні – а там вже з 1 червня аналогічне повідомлення «спробуйте в липні». І так без кінця.
Причина такої ситуації дуже проста: всі місця займають білоруські та російські хакери, які потім продають їх за 300–400 євро. Тобто продають навіть не візу, а місце в черзі. Тут потрібне уточнення: ідеться не про корупцію в польських консульствах, а про заблокування системи електронного запису місцевими хакерами, які на цьому заробляють. Людина, щоб отримати польську візу, мусить скористатися допомогою посередників. Ці неформальні оплати йдуть не в кишеню людей, пов’язаних з польським консульством, а до хакерів та їхніх співпрацівників.
Подібна ситуація і в Україні, тільки тут зробили ще одне «полегшення», яке українці проклинають – візові центри. Віднедавна не можна просто так піти в консульство з документами, треба додатково скористатися послугами офіційного посередника – монополіста, який за свої послуги бере 20 євро. Щоб було цікавіше, у візовий центр також просто так не зайдеш – треба попередньо зареєструватися на візит. А тут твориться те ж саме, що з консульствами Польщі в Білорусі: система для запису не працює, всі терміни зайняті. І також треба скористатися послугами посередників.
МЗС не хоче видавати п’ятирічні візи
Описані проблеми тягнуться вже кільканадцять місяців і стали предметом уваги багатьох громадських організацій та депутатів Сейму Польщі. Найбільш активно з цими проблемами бореться Коаліція заради Європи без віз, польським координатором якої є Фонд Баторія.
Польське МЗС про проблему знає, воно багато разів коментувало цю ситуацію у відповідь на депутатські запити чи скарги громадських організацій. Офіційні тлумачення є приблизно такими: це не ми винуваті, це інші (хакери, режим Лукашенка, самі українці, які чомусь хочуть робити візу тільки через польські консульства, а не через німецькі чи французькі). Що важливо, у кожній відповіді на депутатський запит чи запитання від журналістів МЗС з гордістю підкреслює, що Польща – найбільш ліберальна і прихильна до українців та білорусів держава, бо видає найбільше шенґенських віз у Європі і збільшує цю кількість з кожним роком та на дипломатичному рівні домагається від ЄС скасування візового режиму взагалі.
І саме тут лежить суть проблеми. Рекордна кількість виданих віз – це зовсім не те, чим польське МЗС повинно хвалитися. Навпаки – це результат цілеспрямованої політики відмови від видачі п’ятирічних та інших віз з довгим терміном дії, щоб таким чином штучно підбивати статистики. Згідно з Кодексом Шенґенського кордону, певні категорії громадян (журналісти, вчені тощо), які мають позитивну візову історію, повинні отримати без зайвих труднощів п’ятирічні візи. Так було ще перед останньою лібералізацією візової угоди Україна-ЄС, яка додатково спростила цю процедуру. Та спробуйте отримати в польському консульстві п’ятирічну візу! Польща відмовляє майже всім, хто має на це право, і дає лише річну або й ще коротшу візу.
Водночас візи п’ятирічні – це не забаганка, але право тих громадян України, Білорусі і Росії, які мають позитивну візову історію. Це чітко прописано в чинному Кодексі Шенґенського кордону і на практиці діє в інших країнах: п’ятирічну візу без проблем отримують мешканці Петербурга чи Карелії, які звертаються у фінське консульство. Віднедавна п’ятирічну або трирічну візу видають також словаки тим громадянам України, які викупили тур у словацькі Татри чи Братиславу на щонайменше 5 днів.
Однак Польща, яка так рекламує свою роль «адвоката України в ЄС», п’ятирічних віз майже зовсім не видає. Саме через це утворюються черги, бо люди, які постійно їздять до Польщі, змушені знов і знов просити чергову місячну чи річну візу.
Найімовірніша причина такої політики – бажання штучно збільшувати статистики, щоб потім з гордістю сказати: «ми видали мільйон віз, це свідчить про наше позитивне ставлення до українців і білорусів». Зважаючи на те, як часто польське МЗС використовує цей арґумент, обґрунтовуючи тезу про «Польщу як адвоката України в ЄС», саме тут слід шукати причини візових проблем. ■
