Анна Вільчинська ■ КУЛЬТУРА ■ №20, 2016-05-15
Започаткований 2010 р. фестиваль «Усі мазурки світу» вже добряче вписався у весняний пейзаж Варшави. Мета заходу – популяризування польської традиційної сільської музики у нестилізованій формі. Ініціатори фестивалю – музикант Януш Прусіновський та особи, пов’язані з Домом танцю, який функціонує у Варшаві з середини 90-х років.
Фестиваль відбувається два рази на рік – навесні та восени. За кожним разом це тиждень зустрічей зі справжньою сільською музикою і людьми, що живуть на селі й передають традиції наступним поколінням, які, своєю чергою, продовжують їх (конкурс «Стара традиція»). Це щоденні вечори танців у фестивальному клубі, які закінчуються суботньою «Ніччю танцю», «Ярмарком інструментів» та майстер-класом гри на народних інструментах, вивчення народних танців і традиційного співу.
Від самого початку існування у фестивалі завжди брали участь і гості з-за кордону, які презентували свою традиційну музику. З українських груп належить згадати ансамблі «Божичі», «Гуляйгород», «Гуцули», визначну співачку старшого покоління Домініку Чекун з учнями: Людмилою Востріковою та Юрієм Ковальчуком, лірника Андрія Ляшука, Сусанну Карпенко з ансамблем. Крім того, на «Ярмарку інструментів» появилися теж музичні інструменти з України.
Один з концертів цьогорічних «Мазурків», які відбулися 18–23 квітня, пройшов під назвою «Волинське весілля. Світ, якого нема», а його координатором була Манюха Біконт. Це молода, проте досвідчена дослідниця традиційної культури в Польщі, Україні та Росії, співачка, учасниця ансамблів «Dziczka» («Дичка») , «Z lasu» («З лісу»), «Warszawa Wschodnia» («Східна Варшава»), «Tęgie Chłopy» («Кріпкі хлопи»), які займаються традиційною музикою. Манюха вже декілька років бере участь у дослідженнях Ягни Кніттель на білоруському й українському Поліссі (проект «Полісся – архаїчна Україна»). Відразу після концерту мені вдалося порозмовляти з Манюхою, котра, не охолонувши ще після концертних емоцій, розповіла прo свою працю і про те, на чому вона базувала свою реалізацію «Волинського весілля».
Було це щось поміж концертом, видовищем і реконструкцією весілля. Ідеєю концерту було показати пісні, які дійсно могли зазвучати на волинському весіллі тих часів, тобто у 30-ті роки ХХ ст. Ми не знаємо, чи саме так дійсно було, маємо інформації, які часами бувають протилежні, тому кінцевий ефект є результатом нашої інтуїції.
Ми консультувалися з багатьма людьми, хотіли дійти до того, як насправді могло це звучати, але концерт керується своїми правилами, тому ми вибрали тільки малу частину з цілого моря матеріалу, який знайшли.
Манюха представила мені всіх учасників проекту, їх стиль праці і підготовку до концерту:
Я запросила до цього проекту кілька груп. Кожна з них дуже компетентна, має свій експедиційний досвід праці з джерелами; кожна має також свою естетику. Перша з них – це київський ансамбль «Бабський козачок» під керівництвом відомого етномузикознавця Ірини Клименко, з гостинною участю двох дослідників з Полісся (ансамбль «Кросна»). Матеріал, який вони привезли, відомий з усних переказів Волині і західного Полісся. Ми надіялися, що вони з собою привезуть трьох прекрасних співаків з Волині (один з них навіть був перед війною весільним старостою).Спочатку ми хотіли довкола них снувати свою концертну оповідь, але через організаційні причини (паспортно-візові) виявилося, що на цей раз це просто неможливо.
Друга група – це ансамбль «Дичка», який веде Тетяна Сопілка, етномузикознавець з України, яка вже 10 років проживає в Польщі. У цьому проекті ансамбль базується, передусім, на архівних письмових джерелах. Підставою була книжка Юрія Цехміструка «Народні пісні Волині:фонографічні записи 193 –1937» та 36 том Оскара Кольберґа «Волинь».
Третя група – то «Весільна капела» у складі: Януш Прусіновський – скрипка, Матеуш Ковальський – скрипка, Пйотр Піщатовський – барабан, Пйотр Зґожельський – заводій. Що стосується їхнього репертуару, я консультувалася з дослідниками з Волині, Львова, Луцька, Рівного, які надсилали нам свої матеріали. Допомогли нам, наприклад, Юрій Рибак з Рівного та Ірина Федун зі Львова. Ми використали записи дослідника Олексія Ошуркевича, який у 70-ті роки ХХ століття об’їздив усю Волинь. Сягнули ми також до репертуару скрипалів з Розточчя, як-от Юзеф Радей, що грали на волинських весіллях, і їх там любили. Допомогли нам і польські дослідники, серед яких – відомий етномузикознавець проф. Пйотр Далін з Варшавського університету, котрий надіслав нам різні письмові джерела.
Четрверта група – ансамбль співаків Еви Ґроховської, яка вже багато років досліджує традиційний спів і музику центральної і східної Польщі (особливо Розточчя та Люблинщини). Спочатку Ева рискувала твердити, що найближчий до матеріалу з Волині буде матеріал, який походить з польської сторони, а саме: від лінії над Бугом, від Холма аж до Томашева-Люблинського, де збереглися специфічні весільні традиції. Чим більше ми входили в тему і глибше знайомилися з українським матеріалом, тим більше розуміли правильність Евиної гіпотези».
Підсумовуючи розповідь координатора проекту, 2-годинний концерт «Волинське весілля» підготувала немала армія людей – науковців і дослідників, а також прихильників традиційної музики Польщі та України.
Як було, тобто очима глядача
На самому початку присутніх чекала несподіванка – при вході у зал роздавали стрічки для родини молодого і молодої. Залежно від вибраного кольору глядачі дізнавалися, де їм було можна сісти. Крісла в залі були поставлені квадратом, а посередині стояв стіл з лавами. Це була заповідь цікавого дійства, яке власне мало розпочатися.
Конферансьє оголосила через великий меґафон, що за мить буде показане польсько-українське весілля, яке могло відбутися в 30-ті роки ХХ ст. на Волині. Вона заохочувала всіх зібраних взяти активну участь у забаві. Манюха поінформувала, що на двох екранах будуть висвітлені архівні весільні фотографії з написами, щоб можна було зорієнтуватись, яка частина обряду в даному моменті представлена.
Зазвучав спів a капела двох груп жінок за столом – ансамблю Еви Ґроховської (польський репертуар) та сполучених сил гуртів «Бабський козачок» і «Дичка» (український репертуар). Були це архаїчні весільні обрядові пісні, які пригадували лементування. Через хвилину ввели молоду. Потім прибув молодий зі своїми гостями, весільним старостою і граючою капелою. Зазвучали приспівки, які трохи осміювали другу сторону. Відчувалась атмосфера змагання чужих собі перед тим родин. Була це ніби вокальна битва, хто що більш смішне заспіває, як на справжньому традиційному сільському весіллі, де тексти придумували в одну мить. Важливим елементом цієї частини була промова старости і благословення молодих, після чого всі подалися до святині. Повернувшись із храму, молоді вже офіційно сіли за стіл на почесному місці. Забава почалася на добре зі співачками, які інтонували для них тости, а також «Многая літа» і «Гірка горілка».
Весільна капела у своїх виходах грала знані на весіллях краков’яки, карапети, козаки, польки, оберки, мазурки та місцеві танці, як-от весільний марш, сват, крутак. Запрошувані до танцю глядачі охоче брали в них участь, а заводій вів хоровод через весь зал або викрикував, яку фіґуру треба танцювати. Забавним моментом була збірка на «Коровай» – обрядовий, гарно оздоблений хліб, який мав принести молодій парі достаток і щастя. Запрошені гості мусили «викупитись» справжніми грошима, щоб підняти тост за молоду пару.
Серед гостей можна було побачити відомих людей, пов’язаних із середовищем традиційної музики, серед яких був проф. Анджей Бєньковський, котрий уже 30 років досліджує та записує пісні найстарших співаків і музикантів у Польщі та в Україні.
Несподівано впало заохочувальне питання: хто хоче вийти заміж або одружитися цього року? І тоді гусочки й інші звірятка, якими був прикрашений коровай, опинилися в руках своїх нових «власників». Декого навіть почастували горілкою та окрайцем короваю.
Не забракло й настроєвих моментів, коли зазвучали ліричні пісні у виконанні ансамблю «Бабський козачок» і двох дослідників з Полісся. У моїй пам’яті залишилась одна пісня, яка починалася словами: «Ой темна хмара». Початкове змагання родин зникло і появились єднальні елементи, серед яких – спільний танець, що мав символізувати зближення двох родин.
Під час усього дійства представлено основні моменти, з яких складалося сільське весілля, а саме: приїзд молодого, благословення, виїзд до церкви, шлюб, обряд надівання чіпця на голову молодої (пол. – oczepiny), коровай, танці, виїзд з дому молодої і її перенесення до дому молодого. Підсумовуючи, було це дуже вдале, інтерактивне, кольорове видовище, яке показало глядачам, як могло виглядати передвоєнне сільське весілля на Волині і як на цій території польсько-українські весільні традиції взаємно проникали.
Додаткові інформації:
Концерт відбувся 20.04.2016 р. в Центральній сільськогосподарській бібліотеці у Варшаві.
У концерті взяли участь:
«Бабський козачок» (Київ) у складі: Ірина Клименко, Маріанна Маргель, а також дослідники з Полісся – Ігор Перевертнюк, Володимир Щибра;
ансамбль «Дичка» у складі: Тетяна Сопілка, Юстина Червінська, Марія Пузина, Ева Вінярська, Агата Врубель;
ансамбль співаків Еви Ґроховської: Манюха Біконт, Йоанна Ґанцарчик, Ольга Козєл, Аґнєшка Шокалюк;
весільна капела: Януш Прусіновський – скрипка, Матеуш Ковальський – скрипка, Пйотр Піщатовський – барабан, Пйотр Зґожельський – заводій. ■
