Фецьо Ґоч ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №23, 2015-06-07
70-річя перемогы в ІІ Світовой войні
Од І Світовой войны минуло 100 років. Маме трагічны спомины и цывільных жытелів, и вояків тых часів, покликаных з Лемковины до австрияцкой армйі на два фронты – росийскый и италиянскый. Знаме спалены села и мучиня арештованых невинных осіб в концлягерах – Талергофі и Ґрацу. Можна сой уявити смерт мільйонів вояків ріжных краів и народности, втягненых до войны.
Радіст несла смуток
Хто бы повірил, же за 20 років зас гітлерівска Німеччина зачне нову страшну войну. Тоту войну юж и я незле тямлю, бом пережыл німецку окупацию, а в 1944-45 воєнне пекло фронтовых боив в Карпато-Дуклянскі (к.-д.) операцйі. Пхаются думкы дашто написати о нашых воєнных пережытях, якы памятаме при нагоді радісного ювилею – 70 років кінця войны.
Так, то была світова радіст, хоц для нас лемків, а шырше для Лемковины тогдішня радіст несла смуток, плач, сизы, гірку долю – повоєнну трагедию. Бо хто тогди міг повісти ци сподіватися, што нас будут выганяти з рідной карпатской землиці, з рідной хыжы, яку фронтовы бойі не спалили. А в тім часі тисячи нашых молодців в рядах Червеной армйі помагало в боях кінчити войну и нищити німецкы гітлерівскы войсковы сили. Немало з них, а неменше 1/3 шумні званых «добровольців» ци охотників у фронтовых боях згынуло од Дуклі, Команчи по Прагу и Берлин. Оддали жытя и там деси лежат похоронены, найвеце в Чехах и в иншых теренах, в Польщи и Німеччині.
Совітско-німецкый фронт
Я пережыл войну в Карпатах на Дуклянщині од 1939 р., як німецкы войска входили од Словацйі до Барвінка и дальше на Дуклю и Коросно, но а потім воєнне фронтове пекло в 1944 р. на Дуклянщині, яке остає в памяти до смерти.
Фронт совітско-німецкый зближался зо сходу до Карпат и на Лемковину. совітскы войска 9 серпня 1944 р. визволили Сянік. В плянах были дальшы атакы проти німецкых войск на полудне в сторону Команчи и Лупкова. Воєнны пляны командуваня ЧА скорше приготовляло. 4-й Украінскый фронт під командуваньом генерала армйі Івана Пєтрова мал вызволяти Чехословацию и Мадярщину, а 1-й Украінскый фронт, в начальстві маршала Івана Конєва, буде визволяти полудньову Польщу. А оба фронты злучатся в догіднім місци, без тяжкых боив в Карпатах.
Словацкы 2 дивізйі войска президента кс. Йозефа Тіса были в пляні почати бойовы атакы на войска німецкы, в порозуміню з начальством войск совітскых, котры од Сянока мали атакувати німецку оборону и розбити єй перед боями в Карпатах, при помочи двох дивізйі словацкых – дуклянской и лупковской. Тісовскы войска были сліджены німецкым начальством и в часі словацкого повстаня в Банскі Бистрици обі дивізйі скоро розброєно. Памятам, як воякы ишли до плену в Барвінку юж без збройі, а част з них переходила до ліса в Зиндранові, до одділів партизантскых, якы приготовляли поміч повстаню в Б. Бистрици. Отже вшыткы пляны східного фронту, скорше усталяны, змінило Словацке народне повстаня, якого творці – ци організаторы, просили Сталина о спілдіяня і войскову поміч. Командуваня совітскых фронтів достало наказ на скоро організувати Карпато-Дуклянску операцйю. З 4-го Украінского фронту виділено 38 армию під начальством генерала Кирила Москаленкы, што підлягав маршалу Івану Конєву. До 38 армйі долучено Чехословацкий армийный корпус. К-Д операцию розпочато 8 вересня 1944 р. од Коросна в пляні розбитя німецкых войск и в 5-х днях дойтя до повстаня в Банскій Бистрици. В осінный юж час, при дощові погоді и зміцненю обороны німецкых войск в Карпатах сталося то неможливе.
Нелегко зрозуміти и уявити сой воєнны фронтовы діяня в К.-Д. операцйі, штобы на довжыні 50 км од Коросна в Польщи до Свидника в Чехословацйі в часі бойовых атаків о широкости до 30 км вышло з фронту 100 тис. вояків, – як подає совітска история, 94 тис. войск ЧА и 6,5 тис. Чехословацкого арм. корпусу, – в тим ок. 30–40 тис. забитых, решта ок. 60–70 тис. раненых и загиненых. Операция почата 8 вересня в пляні 5-х днях єй перейтя, а аж 6 жовтня войска ЧАК, а за нима сов. дивізйі од Барвінка и Зиндрановы перешли до с. Комарник на Словацйі. Німецкы войска ставляли міцну оборону и аж січньова офензива рушыла вызволиня Лемковины в Польщи и Пряшівщины в Чехословацйі. В лісах и на полях Дуклянщины зостало барз дуже забитых непохороненых вояків. Од войсковых служб были наказы забитых хоронити, бо могла грозити епідемія, хоч осінный і дощовый час єй ограничал. Нас, хлопчиск з Зиндрановы, гнали аж над Смеречне, бо там на горі Бамно дуже вояків забитих, совітскых и німецкых непохороненых. И як зме их хоронили? Тіла юж пригнивали, а не мализме ани рукавиць, ани охороны оддиханя. З помочом чатины и галузя з дерев зносилизме тіла до ям по арматных кулях. Там лежат загребаны до гнескы по 70-х роках. Нихто з нас их не рахувал. Вояків ЧАК, забитых в боях над Комарником, хоронили зараз на граници в Барвінку. Мали при собі документы и при могилах были списаны. А вояків ЧА гребализме як «безименных». Німецкы побиты воякы мали на шыях бляшкы з нумерами.
В повітах Сянік, Ліско начальство совітскых войск підняло вербунок до ЧА молодых бойків и лемків, якых на скоро школено и высылано на фронты, першых до 4-го Укр. фронту, якого войска наступали на полудне, в сторону Чехословацйі, де перше село Калинів в районі Меджилаборци юж было вызволене. Одтамаль фронтовы часты войск выцофувано и скерувано до Дуклянской операцйі.
Нихто не обороняв
Прикро згадувати тых, котры вернули з войны и стали жыти в Польщи, як их не шанувано, понижувано, а навет поневіряно в часі Акцйі «Вісла» 1947 р., што дуже з них пхано до обозу в Явожні. Новы польскы урядникы в дуже місцях, найвеце в повіті Новосанчівскім, незичливі односилися до них. Часто міліция и убовці виділи в них бандерівців-уповців. И нихто не стоял в их обороні. Знаме то з вроцлавского зізду добровольців в 1958 р., як представникы совітскых войск мовчали, коли зібраны висловляли болячы жалі, за што их выгнали в Акцйі «Вісла». Но а хто бывшых вояків-фронтовців выгнал? Нове польске войско, котре тыж з нима брало участ в поконаню гітлеризму в Берлині и помагало кінчити войну. Ци не час оціняти такы пережытя и вказати историчны блуды ци кривды? Историкы и політикы гнесніх новых часів най тото видят.
Та верну ищи до войны в Карпатах на Дуклянщині. Шолтис с. Завадка Риманівска Яніна Кацпшик зауважила, же в поточку при давні знищені церкви в с. Камянка вода підмила землю, в які вказалися людскы кости. Зголосила о тім до урядів властям, котры справдили, што вода підмывала могылу вояків, загыненых в боях 1944 р. В порозуміню з урядовыма и войсковыма властями во Львові найдено в могылі 17 вояків, якых ексгумувано на воєнный цмунтер в Дукли. Правдоподібно в часі фронтовых боив в будинку парафіяльнім на плебані містився польовый войсковый шпиталь совітскых войск и раненых вояків в нім лікувано. Помершых похоронено в найдені могылі по 69 роках од воєнных часів. З давных лемківскых родин в селі Камянка юж никого неє. Село по выселеню жытелів на схід занял ПҐР. Церков и цмунтер знищено. На місци церквы найдено хресты з бань церковных, якы забрано до Музею лемківской культуры в Зиндранові пару років тому. Тогди воєнной могылы незауважено. Такых могыл єст певно ищи дуже на тім терені… Такы то жалобны и смутны діяня воєнных часів.
Новы рекруты
По загыненю дуже войск ЧА в боях під Бродами и К.-Д. операцйі начальство совітскых войск приступило до кликаня новобранців з Галичины и Лемковины. По перейтю фронту з Польщи на Словацию до с. Зиндранова пригнали барз дуже новых рекрутів з Галичины. В будинках парафяльных, в стайнях, стодолах и на плебані закватерували 1000 вояків, а в ліску ниже села од Тилявы – 800. Ту их школили и приготовляли дополненя браків загыненых и раненых. В польскім селі Ясьонка к. Дуклі, як споминают жытелі того села, школено 1 тис. вояків. Деякы з них знали польску мову, бо може в школах вчилися, або з мішаных родин. Сут поясниня непровірены, же были тайны діяня політичны и наказы, абы вербувати до ЧА молодых украінців, штобы не ишли зміцняти УПА.
До Чехословацкого арм. корпусу дуже молодців вербували з Закарпатя. Памятам их в новых англицкых войсковых мундурах і з новым совітскым узброєньом. По 6 жовтня перед січньовом офензивом привозили их під границю, до Зиндрановы на одпочинок в приготовляню до воюваня о вызволеня Чехословацйі. А фронт тогди ищи стоял в свидницкім районі.
Юж мало жывых, котры войну пережыли и вернули, а немало з них инвалідами. Им, як воєнным героям, исторична слава. Нам и будущым поколіням не можна забыти о них, як жертвах воєнных часів в молодых роках жытя. Вічная памят нашым фронтовцям, котры в боях загынули и спят вічным сном в ріжных краях од Карпат и рідной им Лемковины в Польщи, Словацйі, Чехах и Ґермані.
Рада Музею лемківской культуры в Зиндранові до воєнной части музею дальше зберат документы, памяткы воєнны вояків-фронтовців з Лемковины: их знимкы, медали, посвідкы нагород-одзначинь, ци тиж мундуры, в якых з войны вертали. Єст в музею дос дуже тых памяток до того часу даруваных, а не вшыткы ищи експонуваны, з причин трудности организацийных. Дякую тым бывшим фронтовцям, котры дарували свои воєнны памяткы, як Адам Барна, Михал Русиняк, Дмитро Сабаш и иншы. ■
