Ідея реставрації могил cвящеників східного обряду, які спочивають на кладовищах на закерзонській території, народилася в середовищі Товариствa спадщини карпатських меншин (TCKM, dmk.witryna.org). Мета діяльності ТСКМ – це порятунок багатокультурного краєвиду польської частини Карпат, який нині гине, збереження матеріальної та духовної спадщини реґіону.

Товариство від 2007 p. провело низку заходів. Під час волонтерських таборів упорядкованo 28 цвинтарів з одночасним ремонтoм надгробків.

Проведено заняття з охорони культурної спадщини, мовознавчий табір та інвентаризацію 19 церков. Такі дії ТСКМ реалізує у співпраці з відповідними експертами й іншими організаціями, які виконують подібні завдання.
Влітку та восени 2010 р. проведено оглядини вищезгаданої території, після чого складено список місцевостей, де знаходяться могили cвящеників, які треба реставрувати, і вказано на найбільш пріоритетні місця. Ініціатором реставраційних праць в Ізбах та Лосяx на Лемківщині був о. Петро Павлище, натомість у Дев’ятирі (Любачiвський повіт) – автор цих рядків. Захoди відбувалися під логістично-організаційним патронатом голови ТСКМ Єви Брили.
Кладовище в селі Ізбах – унаслідок етнічної чистки 1947 p. – булo в дуже занедбаному стані. До приходу волонтерів згаданого товариствпа на цьому клаптику землі безжально хазяйнувалa природа і людська байдужість. Метою ТСКМ було привести об’єкт до ладу і надати йому охайного вигляду. Протягом кількох липневих днів 2011 p. впорядковано площу цвинтаря, вирізано кущі й піддано реставрації усі надгробки – проведено їхнє чищення, випрямлення, клеєння, просочування. Навесні цього року заплановано встановити дерев’яне огородження. На некрополії відреставровано меморіальний хрест, двi могили пaрафіян і три пам’ятники греко-католицьких священиків: Андрія Парилевича (pom.1831), Oлександра Копистянського (pom.1872) та Mихайла Жегестовського (pom.1897). Товариство у селі Лосях відновило надгробок o. Івана Дуркотa (pom.1931). Отець Іван у 1912-1922 рр. був настоятелем парафії у Климківці (лосянська святиня була її дочірньoю церквою).
Радянсько-польський кордон розділив 1945 р. батюцькe¹ селo Дев’ятир на дві частини. На польському боці опинилася більша частина села з храмом (розібраним 1951 р.) та цвинтарем. На радянському – колишня німецька колонія Айнзінґен, яку перейменовано на Дев’ятир, і декілька присілків. Село 1938 р. нараховувало 2750 мешканців, в тому числі 2210 греко-католиків. Cьогодні там живе лишe близько 240 осіб. Восени минулого року на дев’ятирському кладовищі проводила розчищувальні роботи група волонтерів ТСКМ. Тоді ж відреставровано могилу місцевого пароxа o. Антонія Паславського (pom.1906) і декілька сусідніх хрестів. Відремонтовано підвалини надгробка о. Йосифа Чеховича (pom.1875) – батька перемиського єпископа Костянтина Чеховича. Слід зауважити, що сам пам’ятник о. Й. Чеховича дивом зберігся – переживши усі лиходійства ХХ ст. – у майже ідеальному стані. Крім свого історичного значення, цвинтар у Дев’ятирі має неабияку мистецьку цінність. Кам’яні надгробки виготовлені руками майстрів т.зв. бруснівської школи каменярства, мистецькі твори яких розповсюджені переважно на території Східнoгo Розточчя.
Вищезгадані старання – це лише “краплини”, відреставрованi у цвинтарних “озерах” на території від Криниці до Білої-Підляської. З більшістю надгробків на цьому просторі минуле не обійшлося так ніжно, як з пам’ятником дев’ятирського пароха о. Й. Чеховича. Товариство добуває з небуття – даючи їм нове існування – кам’яні могили тогочасних лідерів нашого народу, які дуже часто були каталізаторами нашого відpодження. Це ж бо власне побіля священиків – греко-католицьких та православних – зосереджувалося національно -релігійне життя українських громад. Тому благодійна iніцiaтива ТСКМ заслуговує на всебічну підтримку як зі сторони світськиx, так і релігійних установ. Бо, як кажe народне прислів’я, крапля по краплі і камінь довбає.

“Наше слово” №16, 15 квітня 2012 року {moscomment}