Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2010-05-13
Реставрація дійсності часів Леоніда Кучми, брак внутрішніх (українських) і зовнішніх (європейських) механізмів контролювання влади, роз’єднаність опозиції і її неспроможність чинити опір, виразне зближення з Росією та реванш за українізацію – це теперішня Україна очима експертів, які 4 травня дебатували у Фонді ім. Стефана Баторія в рамках зустрічі “Українські перспективи”. У панельній дискусії “Янукович – шанси чи повернення в минуле?” на першу часнтину запитання не було жодної позитивної відповіді.
Реванш за брак перспектив
Експерти оцінили, що за правління В. Януковича і теперішнього уряду буде розвиватися гострий авторитарний режим при одночасній марґіналізації україномовного населення з прийняттям таких рішень, як ліквідація квот на україномовні продукти в теле- та радіоефірі чи ініціатива повернення іменних квитків на поїзди, з допомогою чого, наприклад, під час Помаранчевої революції контролювали рух людей. Стосовно продовження присутності Чорноморського флоту в Україні відзначено, що Янукович заплатив надто високу ціну за пільги на російський газ. Крім цього, учасник зустрічі Ендрю Вільсон нагадав, що флот не є лише військовим суб’єктом, але також знаряддям кремлівського впливу на політику в Криму, а далі – на ситуацію в усій Україні. Шляхом укладення такої угоди Росія здійснила одночасно свою геополітичну ідею про недопущення в реґіон структур НАТО. Громадська, часто мовчазна згода на такий реваншизм – це, зокрема, результат браку після 2004 р. виразного відгуку на європейські прагнення українців і чіткої перспективи членства у Європейському Союзі. У цьому винен і помаранчевий табір, який не виконав обіцянок. Заходові у дискусії дісталося саме за його позицію в конфлікті Росія-Грузія, коли сусідні держави отримали сиґнал, що НАТО і ЄС нізащо не псуватимуть своїх відносин з Росією: “Ми маємо переконання, що ідентично виглядало б, якби щось таке сталося з Україною”, – говорив український журналіст Вахтанг Кіпіані.
Інша, спільна для всіх учасників конференції думка: актуальній владі прекрасно вдалося марґіналізувати опозицію й начепити їй ярлик профашистського середовища – цьому значно допомогли такі ініціативи, як присвоєння С. Бандері звання Героя України.
Повернення в минуле
“Янукович буде реалізувати кучмів ську ідеологію утримання радянського статус-кво з певними модифікаціями, на що головним чином впливатиме тиск Росії, якого він не зможе відкинути, бо потребує грошей та дешевого газу”, – накреслив українську перспективу Володимир Кулик, додаючи, що такі рішення, як статус для російської мови як другої державної – це виконання обіцянок перед своїм ключовим електоратом. З тих самих причин голова держави, хоч не відверто, однак усе ж дає дозвіл на встановлення пам’ятників Сталіну як противагу монументам Бандери в Галичині. Кулик відзначив, що теперішня влада, визнаючи українізацію аномалією в пострадянському просторі, створить механізм, який дозволить російській мові перемагати. Обмеженість протесту, страх перед репресіями і готовність іти на співпрацю з переможцем – це діагноз експерта щодо слабкості теперішнього українського суспільства. Кулик говорив також, що зараз Україні потрібний масовий рух спротиву, який покаже владі, що хтось виступає проти неї: “Якби хоча б галичани були готові стояти за свою мову і за свого Бандеру так масово, як стояли під час помаранчевої революції, то це би чинило такий тиск на Януковича, що не треба було б йому погрожувати розколом”, – наголосив Кулик і так, як інші експерти, критикував озвучену ідею про мирне розділення України (дивись коментарі).
Певні жести
На думку Боґуміли Бердиховської, повернення до “кучмізму” в незмінному вигляді не буде, бо від тих часів змінилося все міжнародне оточення, отож Україні вже не вдасться раз підморгувати Росії, а раз – Заходу. Крім цього, Росія зробила висновки й веде таку політику, що на своєму ринку розробляє ідею про спільноту “руських земель”, де натуральним гегемоном є вона сама, а назовні експортує політику представлення України як анархістичного витвору без жодного управління та заповідника східноєвропейського фашизму. Бердиховська відзначила, зокрема, що не кожне польсько-російське зближення мусить рикошетом вдарити в Україну, хоч, за її словами, дещо хвилює захоплення певними жестами після нещодавньої трагедії під Смоленськом: “Побоююсь, що ці жести можуть бути поштовхом до того, щоб покинути “проблемних українців” і поплисти в напрямку росіян, які “відкриваються” на Польщу”, – говорила Бердиховська.
Цікава історія
Однією з найбільших проблем “українських перспектив” названо слабку опозицію і брак потенціалу для створення осередку опору проти влади, хоч не виключено появи масштабного і несподіваного вибуху на кшталт Помаранчевої революції. Однак перед цим Європа, у тому числі й Польща, повинна уважніше стежити за подіями над Дніпром, розвивати стипендіальну політику, підтримувати дослідницькі та освітні проекти в Україні, акції розвитку громадянського суспільства і, врешті, створити перспективу безвізового режиму для українців. Незважаючи на помітну втому від України в Європі, Андрій Портнов закликав – особливо поляків – не втрачати зацікавлення нею, бо, як переконував, “безуспішна історія теж цікава, може навіть більше, ніж успішна”…
“Наше слово” №20, 16 травня 2010 року {moscomment}
