Юлія Вакулаp ■ ПОДІЇ ■ 2011-11-04
Протягом кількох днів у Вроцлаві тривав цикл заходів, які мали приблизити його мешканцям новітню історію України, її культуру, мистецтво, науку і бізнес. Лекції та конференції, концерти, виставки – все це проект “Потяг до України”, ініційований Об’єднанням для польсько-українського діалогу культур “Нова ґенерація” і Почесним консульством України у Вроцлаві. Це, безсумнівно, один із найцікавіших українських заходів у Польщі, який має всі шанси стати циклічним.
{mosimage}
Ідея “Потягу до України” тісно пов’язана з лейтмотивом відомого українського часопису “Потяг 76”, що його заснували Юрій Андрухович та Олександр Бойченко. Назва часопису відсилає до відомого в 60-ті рр. минулого сторіччя залізничного сполучення Ґданськ-Варна, яким пасажири їхали від Балтійського до Чорного моря. З часом його траса скорочувалася, і від 2002 р. є лише потяг Чернівці-Львів, що курсує всього двічі на тиждень. На думку авторів часопису “Потяг 76”, цей процес став символом тривожного віддалення України від її західних сусідів.
“Україна? Та це ж моя подруга з університету!”
Втім, ініціаторам “Потягу до України” йшлося не стільки про інфраструктуру (хоч і в цьому напрямку ще є над чим працювати), як про інше, т.зв. фройдівське значення цього вислову. “Хочемо пробудити в мешканців Вроцлава і Нижньої Силезії цікавість до України, розпалити любов до нашої східної сусідки, щоб вона щоразу притягувала й інтриґувала нас, – пояснює проф. Агнешка Матусяк, співорганізаторка та ідейна натхненниця заходу. – Це також слушний момент, щоб з двадцятирічної перспективи підсумувати, що дала, а що забрала в України незалежність”.
Під час урочистого відкриття проекту “Потяг до України” в Лицарській залі Міської ратуші мер Вроцлава Рафал Дуткевич, нижньосилезький воєвода Александер Скорупа, посол України в Польщі Маркіян Мальський, почесний консул України у Вроцлаві Ґжеґож Дзік, ректори Вроцлавського університету проф. Марек Боярський та Економічного університету проф. Богуслав Федор, а також інші почесні гості, у своїх промовах говорили чимало про польсько-українські зв’язки та співпрацю в різних сферах життя.
Однак найяскравішою ілюстрацією стало представлене організаторами відео з невеликим опитуванням, проведеним на вроцлавських вулицях. Перехожим пропонували сказати, з чим асоціюється для них Україна: перше, що спаде на думку. Судячи з відповідей, Україна для мешканців міста зустрічей не була і не буде чужою: “з моєю подругою з університету” (відповіли кілька молодих хлопців і дівчат), “з Євро 2012”, “з нашою історією”, “з Кримом”, “з Тимошенко”, з “Шевченком”. Відповідали ще й так: “зі Львовом”, “я щойно повернулася зі Львова, прекрасне місто, на згадку аж хочеться плакати, поїду туди ще…”, “зі Львовом, я звідти приїхав 1946 року”, “з моїм народженням, я народилася на Львівщині” (відповідали ті старші). “Ніколи там не була, але дуже хотіла би поїхати”, “країна, з якою пов’язує дружба”, “це наш великий східний сусід, з яким маємо непросту спільну історію…”, – говорили у відповідь інші.
Україна – художньо
Художня частина “Потягу до України” збуджувала неабияке зацікавлення вроцлав’ян. Протягом трьох днів огляду українських фільмів у рамках фестивалю “KINOUKRAЇNA” зал Нижньосилезького кіноцентру заповнений був ущерть. На жаль, навіть не всі охочі побувати на огляді змогли поміститися в ньому. Як пояснила координатор кінофестивалю Анна Урсуленко, зал розрахований усього на 138 глядачів, тож пустити більше осіб організатори просто не мали права. Розкуплено й усі квитки на виступ балету Національної опери України ім. Тараса Шевченка, що відбувся в театрі ім. Ц. Норвіда в Єленій Горі.
Не бракувало теж охочих поринути у світ сучасної України за посередництвом фотовиставки “Різноманіття облич України” на вроцлавському Ринку. Жаль лише, що для організаторів виставки Україна та її різноманіття закінчилися на Львові. Втім, світлини народженого в Парижі українця Кирила Горішнього, в яких ожила магія архітектури Львова, нікого не залишили байдужим.
Незабутнім фінальним акордом став запальний концерт і забава з івано-франківським фольк роковим гуртом “КораЛЛі” (на фото). Де б іще можна було не тільки послухати, потримати в руках, але і спробувати заграти на справжнісінькій трембіті? Українська студентка Вроцлавського університету Христина Грищук не стримувала емоцій, охоче ділилася радістю – ще б пак, з інструмента майже три метри завдовжки, який і втримати нелегко, вдалося видобути звук!
Україна – науково і бізнесово
Наукова частина проекту, представлена двома конференціями, що відбувалися одночасно, була закритою. Учасники міжнародної інтердисциплінарної конференції “Звільнити майбутнє від минулого? Звільнити минуле від майбутнього? Українські трансґресії кін. ХХ – поч. ХХІ ст.” з Польщі, України, Канади, США працювали в чотирьох секціях – культурологічній, історичній, політологічній та освітній. Серед головних тем були, зокрема, постчорнобильський синдром в українській культурі, трансформації української національної освіти, роль “Східного партнерства” в реалізації євроінтеґраційних намірів України, проблеми ОУН та УПА в політичних дебатах і суспільній свідомості в Україні, польські суперечки щодо оцінки польсько-українських стосунків у 1939-1947 рр. тощо.
Як слушно зауважив під час відкриття “Потягу до України” почесний консул України у Вроцлаві Ґжеґож Дзік, найлегше сучасний діалог між поляками та українцями вести на рівні культури та науки. Значно складніше – з бізнесом та економічною сферою. Ця думка стане лейтмотивом бізнесово- економічної конференції “Детермінанти і перспективи польсько-української співпраці”.
Показовими в цьому плані були виступи польських бізнесменів, які взяли участь у конференції. Зокрема, Кшиштоф Домарецький (засновник і головний акціонер групи “Selena”, холдингу компаній, які займаються виробництвом і дистрибуцією матеріалів будівельної хімії, в тому числі і в Україні) найбільше нарікає на корупцію, нестабільність українського податкового законодавства і митних правил. За його словами, польському бізнесові неабияк залежить на тому, щоб Україна теж якнайшвидше наблизилася до європейських стандартів:
– Ми в Польщі помітили за останні 20 років, що прийняття європейських стандартів збагачує усіх – і олігархів, і звичайних людей. В Україні ж маємо проблему: збагачуються якісь вузькі кола, натомість держава як ціле залишається бідною. Ми не впевнені, чи українці хочуть конкурувати на рівні Європи, яке місце хочуть займати. Адже для цього треба дуже багато зусиль і праці над собою. Корупційний ковпак заважає зрозуміти, чи таке бажання є. Ми як фірма, яка веде виробництво в різних частинах світу, дуже зацікавлені зміцненням наших позицій в Україні. Але зробили аналіз, за результатами якого вийшло, що на сьогодні для нас найбільш вигідним є вибрати для інвестування Казахстан або Молдову. На другому місці – Росія, і тільки на третьому – Україна.
На жаль, від українських науковців -економістів, представників влади обласного рівня у відповідь на це довелося почути лише багатозначні “все непросто, ви ж розумієте” і “такий наш національний менталітет”.
Організатори “Потягу до України” поки що не діляться планами відносно майбутнього свого проекту. Однак упевнено можна сказати: “Так, потяг до України у Вроцлаві є!”
“Наше слово” №45, 6 листопада 2011 року {moscomment}
