Юлія Вакула ■ ПОДІЇ ■ 2011-02-10
{mosimage}
Ювілейна, ХV вроцлавська кутя засвідчила: без традиційної святкової зустрічі представників різних культур годі й уявити сучасний Вроцлав. Захід, який вроцлавський гурток оуп організовує щороку в січні, міцно вписався в культурний календар міста.
Українці, угорці, болгари, євреї, караїми й татари, греки, німці, поляки, а цього року ще й італійці та мексиканці зібралися у відремонтованій і пишно оздобленій залі на вул. Руській. Столи, як завжди, вгиналися від національних ласощів, а на сцені були танці та співи.
Колектив наймолодших артистів чарував усіх танком янголят, вражали майстерністю юні “Вроцлавські бандуристки”. З колядками на вроцлавську кутю завітали Академічний колектив пісні і танцю “Єдліньок” та фольклорний колектив “Заграва”, що приїхав спеціально з Кіровограда в Україні.
Те, що вроцлавська кутя – непересічна подія в місті і збирає найповажнішу публіку, було помітно, як ніколи. Господар заходу Ігор Саламон ледь встигав особисто вітати гостей – представників влади, духовенства, мас- медіа і бізнесу, ректорів вищих навчальних закладів та багатьох відомих і шанованих людей. Із Кракова приїхав генеральний консул України Віталій Максименко з дружиною, уперше на куті був також ректор Вроцлавської політехніки Тадеуш Вєнцковський. Важко було не помітити серед гостей нового директора відділу співпраці з закордоном маршалківського управління Нижньосилезького воєвідства Бартоломея Островського в барвистій вишиванці. Раніше Б. Островський працював у Брюсселі, тож завітати на свято до української домівки вдавалося не завжди.
– Чому я сьогодні у вишиванці? Бо купив її у Львові десять років тому і маю дуже мало нагод, щоб її вдягнути. Тож тішуся, що принаймні раз на рік можу прийти на українську кутю. Хоч, якщо відверто, на самому початку я соромився одягати вишиванку. Мені здавалося, що вона занадто кольорова, тепер уже “доріс” до цього. Подобається мені, що на куті є не тільки українці, а й представники інших меншин, які мешкають тут: це та цінність, яку українці створили у Вроцлаві, – підкреслює він.
Відомий письменник -детективіст Марек Краєвський, схоже, надихався на вроцлавській куті багатоголоссям культур на новий роман із “львівської серії”. Письменниця Ольга Токарчук планувала забігти на кутю лише на хвилину, але залишилася майже до завершення заходу:
– Я просто вражена. Пан Саламон запрошував мене ще торік, але якось тоді не вдалося доїхати до Вроцлава. Я сподівалася малої, скромної зустрічі, а тут так багато людей, так барвисто, шум, розмови, чути багато мов, музика, співи. Я насправді зворушена, – зізнається письменниця.
Нещодавно обрана депутатка Любинської міськради Ксенія Довгань -Доманська на вроцлавській куті теж була вперше:
– Я приїхала з чоловіком на запрошення І. Саламона. Навіть не сподівалася, що він пам’ятатиме про мене, адже я досить молода і нова людина в Об’єднанні українців. Але я дуже рада, що побачила, як бавляться у Вроцлаві, так по- міжнародному. Прекрасна атмосфера, дуже родинно. У нас, біля Любина, теж відбувається в подібній формі Святвечір народів, де презентовані трохи інші культури, але, звичайно, є і суто українська, і лемківська, – каже гостя.
Почесний консул України у Вроцлаві Ґжеґож Дзік на цьогорічній куті отримав від вроцлавського гуртка українців подяку за “активну участь, доброту і сердечність, особливо за підтримку молодого покоління, завдяки чому в нього розвивається почуття гордості через власне походження”.
“Наше слово” №7, 13 лютого 2011 року {moscomment}
