Анна Вінницька ■ РОЗМОВА ■ №37, 2015-09-13
Інтерв’ю з заступником бурґомістра Білого Бору Іваном БАТРУХОМ
Анна Вінницька: Призначення Вас заступником бурґомістра – це особлива подія для Білого Бору, оскільки на місцевому рівні небагато українців займає такий високий пост. Досі Ви ніколи не балотувалися у самоврядних виборах, отже посада тим більше цінна.
Іван Батрух: Спочатку дещо розкажу про себе, що дасть розуміння того, чому якраз мені запропоновано такий пост. Я народився вже в Білому Борі, однак моїх батьків переселено сюди в рамках Акції «Вісла» з Тисавця неподалік Балигорода. За освітою я інженер будівництва і понад 30 років працював директором підприємста будівельної префабрикації, одного з більших заводів у місті. З самого початку моєї професійної діяльності я приділяв увагу суспільній праці як на користь українців, так і поляків. Згадаю тільки, що коли 1984 р. з огляду на поганий технічний стан закрито гуртожиток початкової школи № 2, ми заснували Суспільний комітет будови гуртожитку, який я очолив. Разом з Володимиром Філем, Володимиром Костівим, Зеноном Мицом, Іваном Падухом та іншими ми довели до побудови в місті українського гуртожитку. Крім того, я допомагав при будові греко-католицької церкви та римо-католицького костелу, парафіяльних домів, а також пам’ятника Тарасові Шевченку і шкільних об’єктів. Отже і українці, і поляки мене знають. Знають, що коли беруся до якогось діла, то завжди доводжу справу до кінця.
Певно, завдяки цьому вже набагато раніше мені пропонували балотуватися в самоврядних виборах або стартувати на посаду бурґомістра, проте я не скористався такою пропозицією. Сьогодні, коли фінансова ситуація управління міста Білого Бору просто трагічна, думаю, що досвід, винесений з керування великим підприємством, може стати у пригоді. Невдовзі мине півроку від моменту, коли мене обрано заступником бурґомістра Білого Бору. З діючим бурґомістром Павлом Міколаєвський я особисто був знайомий раніше – помоєму, він дуже прихильний українцям. І це теж мало вплив на те, що я прийняв цю пропозицію.
Після Вашої номінації Володимир Філь, голова білобірського гуртка ОУП, жартома сказав, що тепер Білий Бір упевнено стоїть на двох ногах. Чи Ваша національність допомагає Вам краще прислуховуватися до проблем жителів міста, чи, навпаки, заважає, оскільки дехто може казати, що більше дбатимете про інтереси своєї громади?
Відразу після обрання мене на цей пост в Інтернеті можна було прочитати, що віце-бурґомістром став українець, то, певно, буде тягнути до своїх. Ті, хто зі мною знайомий, знають, що я далекий від того, щоби працювати виключно для добра однієї нації, а своєю дотеперішньою громадською працею я це доказав. Зрозуміло, людина хотіла б однаково наділяти кожного, але це просто неможливо. Тому національність примушує мене до ще більшої праці, щоб не звинуватили мене в якійсь несправедливості. Зрозуміло, як українець я краще розумію проблеми українців, однак я бачу і проблеми поляків – всі ми є мешканцями нашого міста. Думаю, що роки праці в підприємсті будівельної префабрикації показали, чого можна сподіватися від мене. Я завжди вимагаю доброго виконання роботи, за яку намагаюся справедливо нагороджувати.
Нині Білий Бір – у ненайкращій фінансовій ситуації, що позначається також на функціонуванні в місті української громади, в тому комплексу навчання української мови. Рішенням Білобірської міської ради від 1 вересня початкова школа та гімназія мали бути передані в управління фонду, але термін змінився і ще рік школами управлятиме ґміна. Яка ситуація школи на сьогодні?
Справді, сьогодні Білобірська ґміна – у важкій фінансовій ситуації. На це склалося кілька проблем. По-перше, тут «попеґеерівські» терени, які відносно мало загосподарьовані, до цього з важкою комунікаційною інфраструктурою. На нашому терені працює мало підприємств, а це означає обмаль податків для ґміни і безробіття. Крім того, попередня влада ґміни дуже переінвестувала, беручи на це величезні кредити. Наступного року будуть ліквідовані фоторадари, надходження з яких значно засилювало міський бюджет.
Щораз менша кількість учнів у початковій школі № 2 теж відіграла свою роль. Рішення про передання української початкової школи та гімназії під управління фонду прийнято ще до мого приходу, воно було вимушене власне малою кількістю дітей. Зрештою, тому що я не хотів, аби мене пов’язували зі зміною ведучого органу для нашої школи, я довго задумувався над прийняттям цієї пропозиції. Сам я кінчав українську початкову школу. Попри те, що цього навчального року в початковій школі вчитиметься 24, а в гімназії – 30 учнів, тобто порівнюючи з минулим роком кількість учнів значно зросла, то все ж таки це не вистачає, щоб школа могла безпроблемно функціонувати лише за рахунок освітньої субвенції. Тож і вирішили передати школу в управління фонду. Відрадно, що кілька років раніше вдалося відремонтувати будинок початкової школи, який буде передано на потреби початкової школи та гімназії.
Рішення про передання школи в управління фонду мало стосуватися вже цього навчального року, однак не вдалося полагодити всі формальні справи, в тому реєстрації фонду в суді. Отже ще рік початковою школою та гімназією управлятиме ґміна, а вже від 1 вересня 2016 р. – фонд. Усі вчителі згідно з Вчительською картою отримають тримісячні відправи, що також обтяжить бюджет ґміни. У червні ми просили Міністерство національної освіти допомогти нам у виплаті відправ, проте Міністерство відмовилося. І все ж, ґміна виконає свої зобов’язання відносно вчителів. Потім учителі будуть вже підписувати договори про роботу з фондом. Можливо, не всі знайдуть там працю, але на тому, на жаль, полягає реорганізація, яка хоч і потрібна, однак важка.
По-моєму, вчителі повинні включитися в акцію промоції школи та ще більше переконувати батьків посилати своїх дітей до нашої школи. Це важка, проте необхідна праця. На жаль, Білий Бір – це мале містечко, а ті, хто кінчає у нас початкову та середню школи, виїжджають на навчання у більші міста, звідки вже не повертаються. Але це відбувається по всій Польщі.
Білий Бір – це одна з найбільш заборгованих ґмін у нашому воєвідстві. Чи можливим є одночасно працювати над погашенням боргу та надалі розвивати інфраструктуру міста і його культурне життя?
Цей борг ще довго буде відчутним, отож ґміна прийняла план необхідних заходів для виправлення ситуації. Тепер, наприклад, існує заборона інвестицій, закупівлі різних матеріалів чи ремонтів (хіба що вони дуже необхідні). Не можемо, однак, здаватися – тому насамперед мусимо шукати нові фірми, які захочуть у нас інвестувати. Один із шансів виходу з важкої ситуації – вітряки, які мають бути встановлені на полях у Білобірській ґміні. Вони приноситимуть ґміні доходи у формі податків. А в Тшебєлі постає біогазовий завод, де знайде роботу кілька чи кільканадцять осіб, отже це приведе до зменшення безробіття та будуть нові надходження з податків.
З огляду на те, що в Білому Борі видимою є українська громада, шукаємо й українського напрямку. Нещодавно я побував у Варшаві на польсько-українському форумі, в якому взяли участь також українські підприємці. Якраз київський інвестор шукає теренів у Польщі, де можна було б відкрити невелике підприємство, яке займалось би продажем пластмасових упаковок на харчі – як у Польщі, так і в Німеччині. Білий Бір має свої плюси, – хоч він і далеко від Києва, зате від нас близько до Німеччини. У такій фірмі могло б знайти працю ще 10 осіб.
Робимо все для того, щоби покращити умови розвитку, бо якщо не буде грошей, то й не буде можна вести культурного життя.
Культурне та освітнє життя Білого Бору великою мірою спирається на українців. Яким чином думаєте ще більше використати потенціал українців для розвитку міста?
Подібно як в інших малих містечках, багато українців виїхало жити до більших міст. З нашого терену відносно багато людей проживає тепер у Німеччині та Канаді, але, можливо, колись захочуть повернутися до нас. Тому важливо, щоб у місті створити такі умови життя, які будуть сприятливі й для молоді. Розраховуємо на те, що коли створимо добрі умови для розвитку, то молодь захоче сюди повертатися навіть з-за кордону. Ми справді розраховуємо на молодь, тим більше, що торік Міністерство національної освіти ввело програму розвитку професійного шкільництва. Не є таємницею, що в останні роки в Польщі дуже занепали професійні школи, тому спільно зі Щецинецьким староством ми будемо рекламувати такі школи, адже значно більше праці є для електриків і сантехніків, ніж для інженерів.
Зрозуміло, що в міру можливостей будемо підтримувати всі культурні заходи, які відбуваються на нашому терені. Варто тут нагадати різні концерти, що їх організувала наша школа чи греко-католицька парафія. Попри скрутну фінансову ситуацію, ми будемо намагатися не запропастити дотеперішніх надбань не лише на культурній, але і суспільній ниві, а то й розвивати їх. Треба зробити все для того, щоб хоч і малими кроками, та все ж просуватися вперед.
Ті, хто відвідує наше місто, каже, що нашим потенціалом є саме українська громада, яка немовби надає тон культурній діяльності в місті. Проте співпраця між українцями і поляками відбувається без проблем, а це заслуга як українців, так і поляків. ■
