Іван Бакунович ■ ПОДІЇ ■ 2009-04-02
Згідно з даними перепису населення, аж 52 ґміни у Польщі мають серед населення понад 20 відсотків представників національних меншин. За законом, у таких ґмінах можна ввести як допоміжну мову нацменшини та встановити таблиці з двомовними назвами місцевостей. Останнім часом у ґміні Орля, що на Підляшші, як допоміжну введено білоруську мову. Чи мешканці цієї ґміни справді розмовляють по-білоруськи? Ні. Підтверджують це мовознавці.
На останньому засіданні Ради ґміни Орля Більського повіту вирішено, що допоміжною мовою у спілкуванні між урядовцями та заявниками буде білоруська. Юридичною підставою для такого рішення були результати останнього перепису населення. Згідно з законом, якщо понад 20 відсотків мешканців ґміни визнало своєю національністю іншу, ніж польська, тоді можна ввести допоміжну мову національної меншини, а також таблиці з подвійними назвами місцевостей. Під час перепису аж 68,9 відсотків мешканців орлянської ґміни на запитання про національність – відповіло “білорус”. Крім того, нараховано тут 29 відсотків поляків та лише 1 відсоток українців.
{mosimage}
В управлінні білоруською мовою
А в орлянській ґмінній установі й досі панувала приємна атмосфера. Працівники управління ґміни рідко коли користувалися державною польською мовою, а в контактах із заявниками польську мову було чути ще рідше. У ґміні польські сім’ї можна порахувати на пальцях одної руки, у персональних контактах звучала переважно говірка. Якої мови? Світ науки говорить чітко – української.
– Нам не йшлося про науковий аналіз цієї говірки, – пояснює Петро Сельвесюк, війт ґміни Орля. – Нам ішлося про підтвердження стану, який існував до сих пір.
Війт Сельвесюк задоволений, що польське законодавство дає таку можливість. Шляхом введення допоміжної мови, а згодом і подвійних назв місцевостей, можна промувати не лише ґміну, а й весь реґіон.
– Не від сьогодні знаємо, що наш ре-ґіон багатокультурний, – додає війт Сельвесюк. – Введення допоміжної мови та подвійних назв може лише збагачувати нас та відрізняти від інших.
Допоміжна мова – це також мова документів. Якщо хтось захоче скласти заяву білоруською мовою, закон це допускає. У такому випадку, ґміна на прохання заявника повинна відповісти білоруською мовою. Це стосується лише документів, які не вимагають аналізу чи консультації з іншими установами. Чи є ймовірність, що після введення такого рішення в управління будуть надходити заяви білоруською мовою? Можна сумніватись. Чому? У випадку ґміни Гайнівка, яка значно раніше ввела як допоміжну білоруську мову, до сих пір не надійшла жодна заява цією мовою.
Крив’ятичі. Не Крив’яцічи
Наступним кроком орлянських радних буде введення подвійних назв ґмінних місцевостей. Проект рішення вже підготовлений, лишається за нього проголосувати. Неважко додуматися, який буде результат: якщо в справі введення допоміжної мови усі були “за”, подібного результату можна сподіватися і в цьому випадку.
Є однак сумніви, чи назви орлянських місцевостей повинні звучати білоруською мовою? Чи такі записи відтворюватимуть їхнє справжнє звучання?
– Це не може бути чистий переклад на білоруську мову, – пояснює війт Петро Сельвесюк. – Слід враховувати не лише лінґвістичні норми, а передусім місцевий звуковий варіант.
Проект рішення вже підготовлений, тривають ще праці над додатком, який слід представити у Міністерстві внутрішніх справ і адміністрації. Додаток міститиме пропозиції назв місцевостей, що їх має затвердити відповідна комісія. Отже, хоча допоміжна мова вже введена, то таблиці з подвійними назвами не з’являться відразу. Можливо, на рішення МВСіА треба буде чекати навіть рік від моменту пред’явлення проекту Радою ґміни.
Замість коментаря,
або “православний” – значить “білорус”
Радники ґміни Орля прийняли рішення про білоруську мову як допоміжну, бо мали юридичну підставу лише для цього: майже 70 відсотків населення окреслило себе не інакше, як білорусами. Реально не можна заборонити людям ідентифікуватися саме з такою, а не іншою на-ціональністю, однак кожна декларація повинна мати своє логічне обґрунтування. Інакше кожен міг би назвати себе китайцем, ескімосом чи, наприклад, нігерійцем. Чому мешканці ґміни Орля назвали себе саме білорусами?
– Основним показником національної свідомості [серед білорусів – ред.] слід визнати тут мовний чинник, зокрема усвідомлення собі факту, що послуговуються рідною білоруською говіркою, – сказав під час конференції “Говірки польсько-українсько-білоруського пограниччя – поміст у міжкультурному діалозі” проф. Міхал Саєвич з люблинського Університету Марії Кюрі-Склодовської. – Слід однак зазначити, що багато свідомих білорусів, у тому числі активісти Білоруського суспільно-культурного товариства, походять із південно-східної частини Білосточчини, де місцеве населення не послуговується білоруськими говірками. Проф. Анджей Садовський, соціолог з Університету в Білостоці, у присвяченій білоруській меншині в Польщі монографії зауважує, що “на території, де найсильніше розвинута білоруська національна свідомість [околиці Гайнівки, Більська] мовою щоденного спілкування є говірки північноукраїнського характеру”.
То чому ж українськомовне населення протягом багатьох років називало себе білорусами? На це запитання відповідь дає також згаданий уже проф. Міхал Саєвич:
– Деякі дослідники зараховують до білоруської нації усе православне населення Білосточчини, незалежно від стану його національної свідомості та мови. Таку позицію займає також більшість місцевих діячів білоруських організацій, а також багато журналістів, які друкують свої публікації у польсько- та білоруськомовній пресі. Саме там білорусами вважається не лише білоруськомовне населення околиць Сокулки, Кринок, Ялувки, Гарадка, Міхалова, Наровки чи Біловежі, а й також українськомовних мешканців околиць Сім’ятич, Мілейчиць, Кліщелів, Орлі, Більська-Підляського чи Гайнівки, предки яких виводяться з півдня – Волині та околиць Берестя.
Ось чому українськомовне населення орлянської ґміни окреслило себе білорусами. Зате запис про білоруську мову як допоміжну є мертвим. Заявники та урядовці й надалі розмовлятимуть “по-своєму”, а написана літературною білоруською мовою заява мабуть ніколи сюди не попаде. Лишається ще справа подвійних назв місцевостей. Як підкреслюють самі мешканці, матимуть вони сенс лише тоді, коли будуть записані говіркою. Бо чи то по-білоруськи, чи по-українськи, а Вуорля повинна бути Вуорльою.
“Наше слово” №14, 5 квітня 2009 року {moscomment}
