Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2011-07-07
Великий політик, талановитий журналіст. Ці слова характеризують постать В’ячеслава Чорновола – автора ідеї та співорганізатора першої в Україні опозиційної до окупаційного колоніального режиму КДБ-КПРС політичної організації: Української гельсінської спілки, а також редактора “Українського вісника” – незалежного культурологічного та правозахисного журналу. Не був легким життєвий шлях В. Чорновола, не має він вічного спокою і після того, як трагічно обірвалося його життя. Рідні, політичні соратники та багато-багато незадіяних у політиці людей вважають, що то було вбивство.
Колишній полковник міліції Микола Степаненко, який питанням загибелі В. Чорновола займався в трьох іпостасях: як керівник громадської комісії Народного руху України (НРУ) з розслідування причини загибелі лідера НРУ, як радник міністра внутрішніх справ Юрія Луценка з питання розслідування причин загибелі В. Чорновола, а потім – як приватна особа, у двох томах видання “Майже все про вбивство В. М. Чорновола” доводить, що це було сплановане вбивство. Однак не дає він відповіді (бо і сам не знає) на питання: а хто ж був замовником цього вбивства? Українські політики, для яких В. Чорновіл 1999 р. міг стати серйозною завадою на шляху до президентства? Чи може російський шовінізм, який розумів, що при такому харизматичному лідерові і такому блискучому публіцистові, яким був В. Чорновіл, процес становлення української ідентичності може набути небезпечних (з погляду російського ревізіонізму) тенденцій?
У другому томі книжки “Майже все про вбивство В. М. Чорновола” обидва варіанти розглядаються як імовірні. Тим паче, що є одна цікава деталь, на яку досі практично ніхто не звертав уваги: у час, коли в НРУ, який тоді був другою за суспільною вагою політичною силою в Україні, почалася хвиля потрясінь, бунтів і переворотів, які вкінці призвели до трагедії, у сусідній Росії посаду директора Федеральної служби безпеки займав тоді ще мало кому відомий Владімір Путін, який згодом посів найвищу посаду в Російській Федерації. Той самий, який 2008 р. вже як президент РФ переконував світову спільноту, що Україна як держава фактично не існує!!!
Новий поворот у питанні про причини загибелі В. Чорновола мав місце на початку 2009-го. 23 січня 2009 р. тодішні керівники Львівської і Тернопільської організацій НРУ Ярослав Кендзьор та Іван Стойко вийшли на прес-конференцію, на якій заявили, що мають у своєму розпорядженні дані від свідків про те, що В. Чорновіл та його водій Євген Павлов після зіткнення з вантажівкою були живі, але їх “добила” кастетом невідома особа. Заява ця викликала справжню інформаційну бурю. І тривогу також. Голова НРУ Борис Тарасюк з цього приводу тоді заявив, що озвучена інформація йому була відома, проте вона відноситься до тієї категорії, коли озвучення певної інформації є рівнозначними зі знищеннями джерела та доказової бази.
Після заяви про застосування кастетів при вбивстві Чорновола почалися розмови про необхідність ексгумації тіла. Зокрема, з такою заявою в березні 2009 р. виступив генеральний прокурор України Олександр Медведько, мовляв, така процедура потрібна слідству для з’ясування причин смерті В. Чорновола. Я. Кендзьор, який інформацією про кастет спровокував дискусію про ексгумацію, а відтак завдав значної психологічної травми сестрі покійного В. Чорновола Валентині Чорновіл та дружині Атені Пашко, доводив, що слідство у справі про смерть лідера НРУ має скористатися результатами перших судових медичних експертиз.
Дружна В. Чорновола ще в березні 2009 р. заявила, що вона категорично проти ексгумації тіла В’ячеслава: “Я не прихильниця таких страшних рішень і не знаю, чия це ідея. Минуло вже десять років, що це дасть?” Однак В’ячеславові сини дали згоду на ексгумацію. Сестра сказала, що ні вона, ні дружина Чорновола А. Пашко дозволу на ексгумацію не давали. І додала, що й син В’ячеслава – Тарас (хоч і дав згоду на ексгумацію батькового тіла) погодився з її арґументами, що ексгумація – знущання над прахом уже після загибелі. Він, як і сестра з дружиною, стоїть непохитно при твердженні, що загибель батька – це вбивство. Можливо, саме тому до нього “не змогли” додзвонитися й повідомити, що планується ексгумація. А сестру та дружину взагалі про це не інформували.
Валентина Чорновіл вважає, що Генпрокуратура скористалася тим, що дружина В. Чорновола А. Пашко знаходиться в лікарні у важкому стані і не зможе протестувати. Вона була поставлена перед доконаним фактом, проте не змирилася з цим, а домагається, щоб при всіх ексгумаційних діях були присутні визначені нею представники (в тому числі й з -за кордону).
Справа набула розголосу 2- го червня, коли сестра Валентина, принісши квіти на братову могилу, помітила, що вона пошкоджена. Пані Валентина звернулася з питанням до директора Байкового кладовища, але той став заперечувати факт розкопування могили та намагався доводити, що жінці тільки здається, що могила пошкоджена… Коли справу наголосив син, народний депутат України Т. Чорновіл, уже не було сенсу далі заперечувати розкопку. Тоді прокуратура міста Києва стала доводити, що все відбувається в рамках чинного законодавства, що немає ніякого припису, щоб про слідчі дії конче повідомляти родичів.
Ця деталь з початковим запереченням розкопування могили та пошуки виправдання факту, що ексгумація тіла В. Чорновола повністю вписується в рамки і писаного, і звичаєвого права, дає підстави припускати, що справа має також політичну складову. Яку? Чому на фоні інших невідкладних справ, таких, як економічне ускладнення, наступ на мову і Церкву, саме тепер “визріло” питання ексгумації тіла В. Чорновола, хоч у час, коли В. Янукович двічі сидів у кріслі прем’єр- міністра, справу розслідування загибелі політика відверто саботували. Чи не тому, що владі потрібні нові, видимі “докази”, що всі претензії до неї з боку опозиції є безпідставними, надуманими?..
Керівники НРУ сподівалися почути від Генеральної прокуратури відповіді на ці та ряд інших запитань. Проте на час написання цього матеріалу немає ніяких відомостей, коли така зустріч може відбутися. Лідер НРУ Борис Тарасюк вважає, що влада, утаємничуючи процес ексгумації тіла В. Чорновола, прагне усунути його з- під будь- якого контролю. Б. Тарасюк повідомив, що звертався до МЗС на прохання Генпрокуратури і надав конкретні контакти міжнародних установ, які займаються ідентифікацією тіла і є безсторонніми в цих процесах. “Але, на жаль, вся ця робота покладена в шухляду. Їм не потрібні незалежні міжнародні експертизи. Вони, очевидно, хочуть убезпечити себе від несподіваних результатів. Адже незалежна експертиза може підтвердити версію про те, що В. Чорновола добивали після аварії, яка також була спланована”.
“Наше слово” №28, 10 липня 2011 року {moscomment}
