Андрій Вонторський ■ ПОДІЇ ■ №25, 2014-06-22
Це майже 20 років безперервної традиції святкування українцями досягнень у сфері рідної культури. Оце справжнє свято українства має також чимало виховних моментів: люди відкрито заявляють про свою національну ідентичність (старші розмовляють рідною мовою привселюдно, на вулиці, серед польських сусідів, молодші одягають вишиванки, весело танцюють під звуки українських пісень), поляки дивляться на «живих», тобто реальних, українців, які відрізняються від спотвореного образу з неґативних стереотипів.
Навіть тепер, коли в Україні відбуваються такі великі й трагічні події, інколи можна почути в Польщі недоброзичливі слова на адресу тих, хто бореться за свою волю, подібно як це було у Варшаві, Кракові чи Ґданську 1980 або 1989 р. Тому саме такими вагомими і символічними цього року були два виступи – виступ дитячого колективу «Струмочок Покуття» Гвіздецької школи мистецтв із Коломийщини та щецинського ансамблю «Мальви». Діти з України показали прекрасну програму: вони грали (переважно на скрипках) та співали. До того ж, одна дівчинка чистою польською мовою (і без акценту!) розповідала віршами про почуття українського народу, що в цей тривожний час зазвучало по-особливому. У свою чергу, малята зі Щецина захоплювали тим, чого можна заздрити дітям, а саме: природніми емоціями, правдивою радістю від представлених танців і співів. Ксеня Опар, випускниця щецинської україністики, може гордитися, що саме вона з осені минулого року навчила їх перших кроків у сценічному житті…
Діти були в центрі уваги українського свята, оскільки так само, як і минулого року, Дні української культури збігалися з Днем дитини. Іван Сирник, головний організатор (від Щецинського відділу ОУП), вирішив поєднати ці дві події. Тому неділя, тобто останній день фестивалю, була присвячена наймолодшим. Виступав ляльковий театр із Луцька, багато заходів (конкурси, тощо) були адресовані юним глядачам. Попереднього дня, в суботу, за багатолітньою традицією, на подір’ї замку поморських князів організовано головний концерт, в якому брали участь різні ансамблі з України (львівський «Йорий Клоц», «Luiku» з Києва, «Веремій» з Луцька). Найцікавіше «відрекомендував» стиль своїх виступів учасник «Йорий Клоц», кажучи: «Ми граємо український обрядовий хіп-хоп дай Боже етно-чорт». На замкових площах, як і кожного року при такій нагоді, не бракувало стендів з українськими народними костюмами, тарілками, підсвічниками, виробами традиційного ремесла та плодами мистецької уяви.
Ще одним вагомим моментом цьогорічних Днів української культури була зустріч в Осередку української культури у Щецині з Андрієм Любкою, дуже відомим письменником молодого покоління. Цікава біографія (народжений у Ризі, хотів стати військовим за родинною традицією, через політичні причини не можна йому з’являтися на території Білорусії) та представлені самим автором деякі його поезії творили фон для розмови, яка торкалася не лише літератури. Люди (українці та поляки, позаяк зустріч велася двома мовами, але навіть не знаючи української, можна було багато зрозуміти) розпитували про теперішню ситуацію в Україні. Любка, поет і прозаїк, який найчастіше славиться епатажними темами інтимного життя, котрі зачіпає у своїх оповіданнях, виступав як надзвичайно розумний аналітик, політолог, знавець міжнародних питань. Насправді А. Любка тепер навчається в Польщі на журналістиці, вивчає різні гуманітарні предмети, дивиться на світ не лише оком митця, але й людини, яка знає вагу слова. Він розуміє, що можна цим словом зловживати, як це роблять пропаґандисти (свідками чого ми є фактично кожного дня), які навмисне обливають брудом захисників єдності України, щоб представити в кращому світлі аґентів Москви.
Злободенна тематика була наявна й при інших нагодах. Ось, під час відкриття виступив Петро Андрусечко з Познані, головний редактор інформаційного культурно-політичного місячника для українців Чехії, Польщі та Словаччини, що виходить під назвою «Український журнал». Він, як політолог і кореспондент польських засобів масової інформації, проаналізував останні події в Україні, адже сам їздив у східну частину країни і бачив антидержавні дії сепаратистів/терористів. Ці розповіді про політику були для Днів української культури, як перець у хорошій страві: коли його забагато, зіпсує все, але коли його вживати в міру потреби, тоді він надає ліпший смак. Цього року, здається, зварили непоганий борщ (і це дослівно, бо просто неба відкрито українську кухню, і люди могли побачити і навчитися, як варити по-українському, а головне – ще й покушувати національних страв). ■
