Олександр Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №42, 2015-10-18
Розмова з Романом Гавраном – бардом рейду «Карпати» і не лише
Олександр Маслей: Романе, що ти думаєш про нинішні часи?
Роман Гавран: Ми живемо у часи змін, великих змін. Покоління наших батьків було змушене пережити жорстоку акцію «Вісла». Нас мучили комунізмом і кинули у вир «нових» змін. Змін, от власне – чи ці «зміни» змінюють нашу ситуацію як меншини? Радше, ні. Зміни розділили б нас ще сильніше. От я вранці прокидаюся, п’ю каву, а потім іду на роботу. Не будую великих планів. Мені здається, що більшість творчих людей, так само як я, одночасно займаються багатьма речами. Одна з них дає змогу заробити на прожиття, але такі люди будь-чим займаються насамперед заради задоволення. Я не кажу, що гроші зовсім неважливі, але існує середній стан між повною нестачею грошей і володіння великими грошима. Кожен і далі очікує певного рівня життя – помешкання, їжа, комп’ютер, мобільний телефон. Але це вже не капіталізм, де метою було якомога більше розбагатіти. Сьогодні більше йдеться про те, щоб вигадати власний спосіб життя і бути творчим. Це забезпечує набагато вищий статус, ніж багатство.
А музика, чим для тебе є творчість?
Музика – у мене є таке важливе відчування її, це те ж відчуття, коли, наприклад, виступаєш у клубі «Piwnica pod Baranami» у Кракові. Запрошуєш друзів, хтось вірніший приходить, інші обіцяють і не приходять. Я виходжу на сцену, в мене мандраж (сильне потрясіння – ред.), я починаю співати, лишається музика і все кудись зникає. Є тільки музика. І друзі, котрі прийшли. музика і друзі, які тут заради неї.
Чи ти, як митець, відчуваєш відповідальність за те, що робиш?
Саме тому я співаю українською – через естетичність, я не маю часу на імпровізовані сепаратистські думки. А коли немає часу, потрібна уява. І вона підказує мені те, про що я говорив на початку. За своєю природою, те, чим я займаюся, завжди більшою чи меншою мірою підпорядковувалося художньому баченню. Та коли хтось такий, як я, має постійне прагнення творити і працювати з музикою, то з такою роботою потрібно якось вивільняти свою музичну енергію. І так моя «шухляда» почала наповнюватися піснями і музичними етюдами. З часом виявилося, що в моїх творах є спільний знаменник – бачення цікавого музичного проекту.
Звідки взялася любов до музики і як давно вона з’явилася?
Це рейд «Карпати», фестивалі української культури в Сопоті, «Лемківська ватра» у Ждині, фестиваль «Оберіг» у Луцьку в Україні, учителі – я прошу вибачення у всіх, що через «скромність» згадаю найвидатнішого – Ярослава Полянського, але саме цей «титан» спрямовував мене, я їздив з ним і Камерним молодіжним хором з Варшави в турне Америкою. Він багато й довго надихав мене. Це Регетів і камені в ріці, на які я люблю дивитися…
Чи ти задоволений своїм нинішнім місцем у житті?
Я пам’ятаю, як я лишився сам у Філадельфії, а Камерний хор продовжив турне з концертами в Канаді. Я їхав автобусом із Філадельфії до Нью-Йорка, десь там пересідав, і доїхав урешті на нью-йоркський вокзал. Я пам’ятаю ці затемнені двері автобусу, які раптово відчинилися в Нью-Йорку і я побачив натовп, величезний натовп людей. Я був приголомшений, я подумав: якщо Геньо Тилявський мене не зустріне, я тут пропаду… І тут стало краще, бо я помітив його в цьому натовпі. Зараз Регетів і ті місця, де я люблю бувати, визначають моє світосприйняття, а пригода, яку дехто називає кар’єрою, розвивається вже самостійно. Безсумнівно, восени в цих букових лісах буде чудово.
Чи твої пісні спрямовані до конкретного адресата?
Для мене вони – наче молитва, а молитва завжди має адресата, і так їх слід розуміти.
Романе, відносно нещодавно на твоєму концерті мій сусід поруч сказав, що «в музики Гаврана є душа».
Кращого компліменту й бути не може…
Дякую за розмову.
Я також дякую. Дякую також своїй дружині Ґражині за підтримку і розуміння (Dziękuję również żonie Grażynie za wsparcie i wyrozumiałość). ■
