Як наші прадіди в Америку їздили

Ярослав ПристашРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ№46, 2013-11-17

Martin Pollack, Cesarz Ameryki. Wielka ucieczka z Galicji, Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2011, 252 s.

cesarz001Австрійський есеїст і публіцист Мартін Поляк написав репортаж-книжку, яка не залишить байдужим нікого. Особливо вона потрясе того, чиї предки – прадіди, діди, прабабці, бабусі, дядьки та навіть далекі родичі або звичайні знайомі – виїжджали за хлібом за «велику воду». Частина поверталася з грошима і вкладала кошти в розвиток господарства, інші приїжджали ні з чим, частина пропадала безвісти. Багато хто залишився і своє життя улаштовував наново.
Велика галицька нужда змушувала шукати порятунку будь-де. Від голодної смерті у 80-ті роки ХІХ ст. аж до 1918 р. (у міжвоєнний період меншою мірою) тікали всі: жиди, українці, поляки, словаки, німці… Жиди на додаток тікали з Росії від погромів. На відміну від українців, більшість з них залишалася за океаном. Про способи, шляхи й напрями виїздів розповідає це видання. Масштаб еміґрації жахнув австрійську владу. Порожніли цілі села і райони. Головним напрямком були Сполучені Штати Америки, а також Бразилія. Цікавим епізодом, котрий описує М. Поляк, є еміґрація в Росію за великим міражем землі «по горизонт».
Міф про Америку й американського цісаря, який радо прийме підданих під свій захист, вигадали люди, які здобували на заробітчанах великі гроші. Постала навіть галузь, яка обслуговувала міґрантів. Були спеціальні аґентства з трансатлантичними суднами, аґентами, що наганяли клієнтів навіть силою, з жалюгідними готелями і крамницями. Спеціальні люди у своїх конторах змушували до виїзду навіть тих, хто не хотів нікуди їхати. Оскільки конкуренція між аґентствами була велика, то найкращим способом захистити свої інтереси була корупція. Вся Галичина була оплетена сіткою платних аґентів, куплених поліцаїв, мерів, війтів тощо. З кожного еміґранта немилосердно лупили гроші. А на місці чекали на них нові експлуататори і жахливі умови проживання. Найгірша доля зустрічала молодих дівчат. На них полювали в галицьких містечках спеціальні посередники свого діла. Молоді наївні дівчата вірили у своє щастя, а закінчували звичайно як проститутки. Роксолан не траплялося…

У Вадовицях у 1889–1890 роках відбувся великий процес проти маніпуляторів і здирників. Частину покарано. Однак це не припинило еміґраційної гарячки.
Тепер дивлюся на квиток мого прадіда Іллі Присташа на трансатлантичне судно до Америки по-іншому. Він там залишився. І йому вдалося перевезти й улаштувати сім’ю. Другий прадід, Дмитро Карлицький, повернувся. Скільки вони та їхні сім’ї натерпілися… Таких були тисячі. Однак найбільше з Галичини втекло жидів. Антисемітизм позначився на них також в Австро-Угорщині.
Від цих подій минуло понад сто років, а методи, описані в книжці М. Поляка, і досі актуальні. Не кожному пощастило під час хвилі еміґрації у 80-ті чи 90-ті роки ХХ ст. Зрештою, не треба далеко шукати, вистачить запитати українських трудових міґрантів у Польщі. Цей хліб, хоч і ситий, але часто гіркий і не раз обмитий сльозами.
Хоч видання описує складні справи, його дається читати, як сенсаційну повість. Герої притягують, і ми переживаємо за їхню долю. Єдина різниця в тому, що це не фікція, а відшукані в державних і сімейних архівах, тодішній пресі факти. ■

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*