Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2009-03-19
У затвердженому 17 березня 2008 р. наказі МЗС України щодо виконання державної програми про підтримку закордонних українців записано 37 проектів організацій з Польщі вартістю дещо понад 95 тис. доларів США. Однак “затверджено” не завжди значить “виконано”.
Об’єднанню українців у Польщі – автору найбільшої кількості заяв, підтримано… всього один видавничий проект та семінар про Василя Стуса, усього на суму 5,5 тис. доларів США.
Видавничому аґентству “Тирса” при ОУП сумою 2 тис. доларів підтримано видання книжки спогадів Івана Курака. З шести проектів Об’єднання лемків українське МЗС не підтримало жодного, а голові організації Стефану Гладику пояснили, що грошей не буде через кризу. Українському товариству в Люблині підтримано заходи, пов’язані з відзначенням 70-річчя руйнування православних храмів на Холмщині та Підляшші. МЗС за посередництвом консульства у Люблині підтримало два з п`яти затверджених проектів Союзу українців Підляшшя (проведення свята “На Івана, на Купала” та музичних зустрічей “Джерела”). Фінансування не отримало жодне з затверджених завдань від реґіональних структур ОУП.
Голови згаданих організацій – Петро Тима, Стефан Гладик, Григорій Купріянович та Андрій Артем’юк, зі зрозумінням сприймають факт фінансової кризи в Україні, однак, за їхньою оцінкою, це не лише кошти є проблемою. Бюрократія, незрозумілі процедури та нечіткі принципи підготовки заяв та розрахунків, низький рівень прозорості – це основні закиди .
Програма напевно краще би працювала, коли б чітка інформація замінила суперечливу – бенефіціари раз довідувалися, що можуть щось придбати, потім отримували затверджений кошторис, з якого остаточно дізнавалися, що грошей однак не буде.
Дезінформація доводила до того, що люди в листопаді розробляли проекти, а пізніше з’ясовувалося, що таких завдань МЗС від травня не підтримує. Іншого разу інформацією про можливість збільшення бюджету мобілізували в організації команду людей, щоб після кількох місяців мовчання повідомити, що підтримки і тут не отримають.
Чергова справа – це роздута бюрократія, у якій тонули навіть організації з досвідом використання коштів з бюджетів різних держав, самоврядних установ чи Європейського Союзу. Приклад Польщі показує також, що серед затверджених проектів були й такі, до яких організація ніякої причетності не мала, наприклад, ОУП не складало заяв на виготовлення технічної документації та пам’ятних знаків жертвам Голодомору в Кракові та Варшаві. У такому виконанні програми радше не видно, що Польща для України є одним зі стратегічних партнерів, а місцеві українці ресурсом, який може допомагати розвиткові зв’язків.
Редакція “Наше слово” запитала також українців в інших країнах про досвід співробітництва у рамках цієї програми. Стефан Паняк, директор “КОБЗИ” – українського сайту в Росії – говорить, що неодноразово звертався до МЗС України, але не отримав ні копійки. Українці з Румунії написали коротко: “Ми ображені на співпрацю з МЗС”. Голова Конґресу українців Естонії Віра Коник відзначає, що з 10 поданих КУЕ проектів профінансовано у повному обсязі і вчасно тільки три. Водночас зірвано вже підписані договори про закупівлю матеріальних цінностей. В. Коник вдячна українському керівництву за започаткування підтримки, однак нарікає на механізм її реалізації: “Зрив термінів, нерівномірність фінансових надходжень спричинювали нервозність і невпевненість”. Поганою була також практика, за якою керівники організацій були змушені вкласти свої кошти і чекати на компенсацію з боку МЗС. Ради справедливості слід відзначити, що були також позитивні відгуки. Жодних зауважень до посольства та МЗС не має голова Дансько-Українського товариства Іван Нестер, який повідомив, що в рамках програми зокрема встановлено в Копенгаґені меморіальну дошку в місці, де працювала перша дипломатична місія України. Про підтримку діяльності кількох українських гуртів та відновлення могил за посередництвом Посольства України в Празі згадує редактор часопису “Пороги” та голова Української ініціативи у Чехії Богдан Райчинець. Упродовж 2008 р., за словами голови Спілки українців у Португалії Павла Садоха, між МЗС та місцевими українськими організаціями укладено чотири договори на проведення громадських заходів на суму 3980 євро. Крім цього, через Посольство передано матеріальних цінностей на суму близько 1550 євро.
Дуже особливо виглядала також кореспонденція з українським МЗС та понад півсотнею дипломатичних установ, до яких редакція звернулася з офіційним запитанням. Складається враження, що службовці радше не хотіли розповідати про виконання програми. Начальник Управління з питань закордонного українства Василь Боєчко рекомендував нам звернутися за інформаціями до Посольства та ґенеральних консульств України в Польщі, хоча ми виразно зазначали, що цікавимося не лише цією країною.
На розіслані запитання прийшло всього три відповіді, при чому жодної з рекомендованих В. Боєчком дипломатичних установ у Польщі. Секретар Марія Шерстньова з Посольства України в Фінляндії повідомила, що місцеві українці в рамках програми отримали підписку на низку українських журналів. Посольство України в Гвінейській Республіці інформувало, що фінансування в рамках програми не здійснювалося, оскільки “в Гвінейській Республіці української діаспори немає”. Ніби зрозуміло, тільки чому тоді МЗС на веб сайті помістив гвінейські координати дипломата, відповідального за співробітництво з закордонними українцями? Ґенеральне консульство України у Пряшеві відіслало нас до управління з питань закордонного українства МЗС України, де ми зверталися раніше і небагато дізналися.
Зовсім інакше виглядала справа з Посольством України в Австрії. Тут проекти в рамках програми співробітництва з закордонними українцями не були реалізовані, натомість користали з програми про забезпечення міжнародного позитивного іміджу України, у рамах якої з Австрійсько- українським товариством реалізовано 3 проекти, кожен на суму 2000 євро. Посол Євген Чорнобривко відзначив, що єдиним, мабуть, недоліком був доволі тривалий час погодження договорів МЗС-ом, що пояснюється необхідністю детальної перевірки видавання державних коштів. Ідентичні перевірки відбувалися й при реалізації програми підтримки закордонних українців. Питання, чи було це необхідне? Можливо, все проходило б ефективніше, якби не вимагали інформації про книгарні, куди потрапить підтримувана книжка, або не казали п’ять разів приїжджати в дипломатичну установу для підписування документів, не шануючи часу та коштів громадського діяча.
Нині відомо, що цього року з підтримкою закордонних українців ніяких проблем не буде, бо, як поінформував нас начальник В. Боєчко, 2009 р. бюджетних призначень за видатками для програми… не передбачено. Майже не передбачено, бо записано 100 тис. гривень на виготовлення посвідчень закордонного українця. Тут треба поставити питання, як ця сума (при курсі 1 грн. – 0,4537 зл.) виглядає на фоні більше 60 мільйонів злотих, які 2009 р. польський Сенат виділив на свою діаспору. Звичайно, в країнах бюджети різні, але чи дійсно криза втиснула Україну в таке становище, щоб у приблизно 1300 разів менше, ніж сусіди, призначити на підтримку людей, які у всьому світі популяризують українство та Україну?
“Наше слово” №11, 15 березня 2009 року {moscomment}
