Деякі учасники зустрічі досить скептично поставилися до її ідеї, тобто осмислення методу корисної для української громади в Польщі співпраці з Україною. Звичайно, підстава для скептицизму існує, адже щонайменше десяток років влада України не щадила запевнень у допомозі. На практиці вона іноді надходила в постаті виконавців з України на фестивалях української культури в Сопоті чи Кошаліні, поповнення бібліотек українською літературою, освітніх закладів та оупівських осередків телевізорами, антенами, радіотехнікою. Трапилося, що були й невеликі гроші. Проте не було і досі немає в цій допомозі системності, постійної, планованої і заздалегідь проконсультованої підтримки. Підкреслював це на зустрічі, зокрема, депутат Сейму Польщі Мирон Сич, пропонуючи детально обговорити питання. Погоджувався і сам господар, який запевнив, що хоче спільно з українською громадою створити такі механізми співпраці, які були б корисними для всіх.
У ході дискусії представники українських громад підкреслювали, що вони не хочуть бути прохачами, пропонували співпрацю, яка би принесла двосторонню користь. Такі напрацювання мають уже відділи ОУП у ґданському консульському окрузі з осідками у Ґданську, Ґіжицьку, Ельблонзі, Кошаліні, Ольштині та Щецині, з гуртками, зокрема, у Бартошицях, Кентшині, Ілаві, Доброму Місті, Круклянках, товариство “Черемош” з Венґожева, Спілка української незалежної молоді, українські шкільні комплекси в Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому. Ними могла б скористатися Україна для популяризації своїх надбань у Польщі чи навіть у Калінінградській області РФ, з якою, передусім з тамтешніми українцями, маємо постійні зв’язки. Досі популяризацією культурних надбань України займаються українські неурядові організації. Українці в Польщі можуть гордитися тим, що їхня громада вже майже двадцять років є ініціатором налагоджування співпраці між українськими та польськими реґіонами, районами, містами та селами. В самому тільки Вармінсько-Мазурському воєвідстві з ініціативи ОУП підписано близько трьох десятків договорів про партнерську співпрацю.
Про потребу налагодження постійної співпраці між освітніми закладами Польщі й України говорили директори шкільних комплексів з Бартошиць та Ґурова-Ілавецького Любомира Тхір і Мирослав Олійник. вони закликали активніше проводити міжнародний обмін молоддю, здійснювати спільні проекти. Молодь з України щораз частіше обирає вищі навчальні заклади Польщі. Наприклад, у Вищій економічній школі в Бидґощі навчається понад 150 студентів з України, в Морській академії у Щецині є їх близько сотні, є вони і в інших навчальних осередках країни над Віслою. Тим часом виявляється, що їм практично нічого не відомо про українців у Польщі, а нам – про них. “А можна ж навзаєм допомагати!” – стверджував голова Щецинського відділу оуп Іван Сирник, подаючи приклади розгубленості студентів з України в чужій державі, що іноді призводить до обрання неправильного шляху, який потім руйнує молодій людині життя.
Спільних українських питань не вирішити без уваги України до них і постійної активності українців Польщі. Однак на все потрібні кошти. Один зі шляхів їхнього здобування запропонував фінансовий дорадник ґданської канцелярії “Егіда” Ігор Ярема, закликаючи українських підприємців Польщі організуватися в українську міжнародну бізнес-структуру, як це, до речі, уже давно зробили поляки в Україні. Така структура, з відповідною дозою патріотизму, з певністю не відмовилася б від підтримки окремих проектів. Треба врешті знайти спеціалістів, які знатимуться на розробці європейських проектів для здійснення окремих заходів.
Окреме питання, яке виникло під час ґданської зустрічі, – це справа посвідчень закордонних українців. Як підсумував хтось із присутніх: “Закордонних українців злегковажили повністю”. Натомість можна би скористатися польським прикладом: карту поляка польські консули в Україні видавали безкоштовно через кілька хвилин розмови з зацікавленими.
Україна з увагою, повагою і відповідальністю повинна ставитися до потреб своїх дітей поза своїми межами. Є від кого повчитися. Фундація “Wspólnota Polska”, Сенат РП, Міністерство культури Польщі вже багато років дбають про власну діаспору, розсіяну по всьому світі – ці установи не щадать своєї допомоги навіть полякам, які проживають у таких багатих країнах, як США чи Канада. В Генеральному консульстві України у Ґданську відбулася ділова розмова. Наслідків доведеться почекати. Важливо, щоб вони відповідали сподіванням українців поза межами української держави.

---

Коментар Мирона Янкова, генерального консула України в Ґданську
Зустріч, яка відбулася в генеральному консульстві України у Ґданську в першій декаді грудня, є знаковою, важливою і потрібною. Була можливість обговорити всі проблемні питання, які стосуються функціонування української меншини в Польщі. Вони не є загрозливі, не суперважкі, але вони є. Ці проблеми стосуються важливих планів, як-от навчання і перебування українських студентів, громадян України, у Польщі, українське шкільництво, функціонування пунктів навчання української мови, виділення коштів реґіональною владою воєвідств для проведення українською меншиною різних заходів. Треба підкреслити, що є рейтинґові заходи, які підвищують імідж Польщі як держави. І таких заходів – дуже багато.
Ми обговорили всі проблемні питання, над якими повинно працювати і консульство, і посольство, координуючи свою роботу з відділами, з гуртками ОУП, з українськими організаціями студентів у Польщі. Крім ОУП, маємо також багато інших організацій: товариства істориків, вчителів тощо. Такі зустрічі, я надіюся, будуть реґулярними і вони зможуть перейти в планове русло, на них будуть вирішуватися різноманітні питання, що дозволить більш реально працювати з реґіональною владою в Польщі і з відповідними інституціями у Варшаві. Звичайно, будемо намагатися більш активно залучати до допомоги, до дій і Україну, її реґіони, райони і міста, у першу чергу ці, які співпрацюють з Польщею. Це була б солідна допомога. Отже, перед нами обнадійливе майбутнє.

“Наше слово” №2, 8 січня 2012 року {moscomment}