Ярослав Присташ ■ УКРАЇНА ■ №6, 2015-02-08
Міжнародне товариство
Коли в Європі заговорили про знесення деяких санкцій проти Росії, російські найманці почали офензиву та обстріляли мирне населення в Маріуполі. Обстріл мирного населення може попасти під Міжнародний Гаазький трибунал, як воєнний злочин. Коли б не це, то Європейська Унія поступилася б та дала сиґнал Путіну, як заохочення до мирного вреґулювання російсько-українського конфлікту. Однак таке мислення базується на двох помилкових чинниках. По-перше, Путін вирве все, що йому дадуть, але не зупиниться і піде далі. Його цинізм не має меж. Навіть полоненою Надією Савченко торгує за полегшення санкцій. По-друге, ЄУ хотіла замилити око громадській думці своїм неясним обґрунтуванням полегшення санкцій. Насправді йдеться про економічні інтереси. Деякі держави дуже незадоволені санкціями і хотіли б їх знести, наприклад, Угорщина чи Чехія.
Однак важливо утримати теперішні санкції і ввести нові. Варто навіть заблокувати міжнародні міжбанківські коди SWIFT, без яких неможливе перераховування фінансових потоків. Такі натиски є виразним сиґналом того, що цивілізований світ не приймає порушення міжнародних договорів і світового ладу.
Механізм санкцій та обурення у світі на дії Росії на сході України працює, як маятник. Війна стає банальною дійсністю, лише чергова трагедія прокидає з летаргу ситий Захід і спонукує його до якоїсь реакції.
Іншою формою допомоги є мілітарна підтримка. Не йдеться про солдатів, а скоріше дорадників і зброю. Про це нарешті заговорили у США та Європі. У Польщі дуже різко виступив зі статтею діяч антикомуністичної опозиції «Солідарність» Збіґнев Буяк, який закликав послати в Україну офіцерів Війська польського як дорадників і спеціалістів. Виникла дискусія, але ніхто не збирається залучати польську армію до бойових дій, оскільки це навіть протизаконно. Однак З. Буяк у статті з промовистим заголовком «Польща на грані зради» у виданні «Rzeczpospolita» звинувачує польський уряд у бездіяльності. Йому соромно, що Польща не допомагає Україні в її боротьбі за свою свободу. Брак військової допомоги оцінює як своєрідну зраду. «Відмова, утруднення чи хоча б байдужість стосовно потреб українських солдатів – це очевидне заохочення Путіна до продовження його вторгнення в Україну», – пише Буяк. Він закликає надати Україні зброю, спеціалістичне оснащення, навчити армію сучасного командування. «На жаль, відповідь польської влади на український заклик про допомогу вражає цинізмом і політичною безвідповідальністю. Цинічні аж до жорстокості є слова: „Нехай попросять”, „Не просили про допомогу”, „Нехай куплять”, „Адже можуть купувати”», – обурюється З. Буяк.
Про військову допомогу заговорили також у США. Навіть президент Барак Обама під тиском опозиційних конґресменів задекларував мілітарну підтримку. Поки що результатів не видно. Можливо, все проходить конфіденційним шляхом.
Внутрішні фактори
Щоб Україні допомогти, потрібна, однак, воля самої України. Ніхто за неї не буде боротися. Україна повинна сама подолати російських найманців. Головне, щоб українська армія мала ясний центр командування. Брак почуття відповідальності, корупція і широка російська аґентура в силових структурах доводить до немочі. Проблемою є також часткова мобілізація. Хоча хлопців не висилають на фронт, усе ж вони тікають за кордон від армії. Це спостерігається особливо у реґіонах, де патріотизм високий, наприклад, в Івано-Франківській області. Ось чому такі успіхи російських найманців і військовиків.
Свідомий слабості України президент Порошенко обстоює мирний варіант вирішення ситуації навколо Донбасу. В інтерв’ю на телеканалі TVN24 Biznes i Świat сказав, що лише діалог є виходом. Президент наголосив на тому, що вихідними є Мінські домовленості про закриття українсько-російського кордону, розмежувальної зони, часткове роззброєння, припинення постачання зброї так званим сепаратистам і початок переговорів про статут Донбасу. Проблема в тому, що Путін хоче пересунути зону на сьогоднішній стан, тобто забрати ще 550 кв. км.
На обстріл Маріуполя Рада національної безпеки України прореаґувала введенням санкцій проти Росії. Це рішення давно мало б бути введене, оскільки Захід цим тисне на Росію. Проте в Україні бізнесові пов’язання з Росією тісніші й олігархи дбають про свої справи. Російський бізнес не потерпить.
В свою чергу, 27 січня ц.р. Верховна Рада України визнала Росію державою-аґресором і закликала міжнародні організації (ООН, ЄУ, ПАРЄ, НАТО, ОБСЄ, ГУАМ) до подібного рішення, а також до визнання, що Росія підтримує тероризм. ВР України закликала підтримати і загострити санкції. Що це означає, коли війна іде вже рік. За цим рішенням не стоять жодні юридичні наслідки, але це спроба вивести конфлікт на міжнародну арену. Зрештою, ЄУ та США заповіли чергові санкції для чергових осіб та підприємств.
Польський генерал, колишній командувач спецпідрозділу «Гром», на сайті wPolityce.pl скритикував українську владу: «Залишили солдатів самих собі і Росію оголошують аґресором, про що відомо вже віддавна. Президент Порошенко їздить по світі, просить про допомогу, але невідомо, як допомогти українцям, коли нема ясних планів захисту».
З подібною критикою дій української влади виступив у розмові з Польським пресовим аґентством (за TVN24) британський експерт у справах безпеки Нью-Йоркського університету Марк Ґалеотті. Він вважає Україну більш корумпованою від Росії, а щодо бойових дій висловив думку, що «нема стратегії, не знають, як закінчити цю війну, не мають планів боротьби». Експерт розкритикував Порошенка, що він більше дбає про свій другий термін та інтереси олігархів, як про Україну. Наголосив на тотальній інфільтрації України російськими службами.
Тимчасом, міністр оборони Польщі Томаш Семоняк відзначає, що конфлікт може тривати роками. Чи Україна стане другим Ліваном?
Що робити
У цьому протистоянні ставка йде не тільки про Україну, але й про боротьбу за остаточний похорон ялтинського ладу, який Кремль намагається відтворити і надалі вирішувати долю інших держав.
Єдиним мирним способом є координація дій між США, ЄУ та Україною. Спільним фронтом вдасться зупинити аґресора і змусити до відступу. Це довший шлях, але він не несе за собою безглуздих жертв і знищення майна. Відступати не можна, бо це буде приклад для інших хижацьких держав, що силою можна міняти світ на свою користь.
З цього теж виникає, що ситуація України є своєрідним тестом спроможності дій для всього українського народу, чи він дійсно заслуговує на незалежність та євроінтеґрацію. Зупинити Путіна можна, якби вся Україна взялася за це. Так мобілізувати громадян України може тільки особа з великим довір’ям та авторитетом. Чи Петро Порошенко може бути цією особою?.. ■
