В Україні повинна бути знищена політична власність на все Партії реґіонів, – говорив А. Яценюк, відзначаючи, що основні завдання об’єднаної опозиції – це отримати більшість у наступному парламенті, звільнити Юлію Тимошенко, Юрія Луценка та інших опозиційних політиків.

За його словами, з огляду на режимно-олігархічний характер, не можна йти на жодні домовленості з нинішньою владою в Києві. Тому опозиція домагатиметься, щоб парламентські слідчі комісії переглянули діяльність Партії реґіонів, і робитиме все, щоб довести до імпічменту президента Віктора Януковича. Як звернув увагу Яценюк, опозиція мусить відбудувати довіру людей до політиків і, хоч їй сьогодні не вдається зібрати багатотисячні мітинґи, реальні акції протесту будуть у випадку фальсифікації парламентських виборів.
На думку політолога Володимира Фесенка, парламентські вибори не дадуть однозначної відповіді на те, як ситуація в Україні розвиватиметься далі. Опозиція має суто теоретичні шанси на створення уряду, до цього ж у громадській свідомості нині домінує розчарування й недовіра. Більшість українців не довіряє ні владі, ні опозиції, у якій зневірилася після Помаранчевої революції. Фесенко вважає, що В. Янукович насправді не хоче інтеґрації з ЄС, а декларації про “зближення із Заходом” використовує, щоб не стати одним з “губернаторів” Владіміра Путіна. Сама Росія, в оцінці Фесенка, буде чекати, коли Янукович увійде в остаточну кризу у відносинах з ЄС, а відтак економічно тиснутиме, аж врешті “привабить”, допомагаючи залишитися президентом після 2015 р.
Публіцистка Соня Кошкіна небезпечні зміни в Україні ілюструвала рухами в державному бюджеті. На її погляд, останніми роками виразно посилилися ті бюджетні статті, що стосуються фінансування органів державної влади, силових структур, прокуратури, Служби безпеки, міліції тощо. Тобто наявні суто популістські статті, завданням яких є просто підкуп виборців – натомість нема коштів на стратегічні програми чи освіту: “Це бюджет тоталітарної країни”, – наголосила С. Кошкіна. Щоб з тим боротися, треба відновити політичний баланс і створити елементарну конкуренцію владі.
Такою нагодою є саме парламентські вибори: хоч, як зауважила журналістка, якщо не буде швидко досягнутий баланс, то теперішня влада встигне нейтралізувати більш-менш усіх, хто спроможний чинити їй опір: “Тоді на парламентських виборах буде чисте поле і не треба буде робити ніяких фальсифікацій”, – підсумувала С. Кошкіна.
Такий діагноз підтвердив і Віталій Портников, схиляючись до думки, що В. Янукович створив систему “кримінальної держави”, у якій абсолютно не зрозуміло, де закінчується великий бізнес, а де починається чиновник, міліціонер тощо. За словами журналіста, в Україні фактично нема парламентаризму, знищено судочинство, незалежних експертів та мас-медіа, а всім управляє президент і вузьке коло його близьких. Оптимістичним у цьому всьому, як запримітив диспутант, є те, що гроші на утримання такої системи повинні закінчитися через два-три роки: “Треба бути не експертами, а астрологами”, – каже Портников у контексті наслідків передбачуваного економічно-політичного краху. Він також відзначав, що роль Польщі стосовно позиції України у світі є не такою, якою вона мала б бути. За словами публіциста, Польща не повинна “параноїдально” захищати Україну від російських рук, бо в трикутнику “Київ-Москва-Варшава” насправді нема ворогів – кожний з кожним повинен мати добрі взаємини. На його думку, Польща, будучи адвокатом України, повинна брати до уваги фатальні зміни, які мають місце над Дніпром: не “авторизувати” режиму і мати вихідні позиції для надання підтримки в той час, коли “кримінально-олігархічна держава зникне з української карти”: “Польща у своїй політиці завжди керувалася не тільки миттєвими інтересами, а насамперед ціннісними категоріями, в чому й полягає її сила”, – говорив Портников.
Трохи по-іншому бачить майбутнє черговий учасник дискусії, Микола Рябчук. Він погоджується, що нинішній український уряд провалиться, – але режим, надто скоро не відійде. Можна його “перемонтовувати”, в оцінці Рябчука, орієнтуючись на ті суб’єкти з оточення президента, які побоюються ізоляції у Європі. Надія на те, що в Україну не прийдуть “білоруські порядки” – тому, що суспільство над Дніпром недостатньо придушене і, роблячи опір, здатне бути активним аґентом змін. Сьогодні треба використовувати всі можливі шляхи опору, а одним з них, як вважає М. Рябчук, безумовно, є парламентські вибори. Проте опозиція, на його погляд, не має ніяких шансів виграти ці вибори, однак має шанс “більш-менш достойно програти”. А це, у свою чергу, не дасть можливості теперішній владі створити конституційну більшість і залишить відкрити стежку для майбутніх змін. Рябчук відзначав також, що від парламенту нині мало що залежить – тому сьогодні слід готуватися до президентських виборів: саме в голови держави є реальна влада.
Учасники дискусії погоджувалися в тому, що сьогодні важко остаточно передбачити післявиборні сценарії в Україні. Якщо, з одного боку, лунали заохочення забути про вибори, бо “депутатські мандати вже проплачені”, то з іншого – вдалося почути голос про потребу мобілізації, організування міжнародного нагляду над виборами тощо. Учасники радше одноголосно стверджували, що Україну цілком не варто ізолювати – хоч санкції проти деяких представників теперішньої влади могли б бути виразним сиґналом, що Європа не погоджується на деякі процеси в Україні. Напевно треба інвестувати в розвиток громадянського суспільства – бо лише для нього цінності та гідність більш вартісні, ніж ковбаса, подарована за голос під час виборів.

“Наше слово” №25, 17 червня 2012 року {moscomment}