Валерій Майданюк, політолог ■ УКРАЇНА ■ №3, 2015-01-18
За наявної кон’юнктури геополітичних сил Росію чекають дедалі тяжчі міжнародні санкції, Україна переживає глибокий економічний спад, а Крим перетворюється в сіру зону без реальних шансів повернутися до складу України в середньостроковій перспективі. Проте в Кремлі розробляють декілька варіантів стратегії: як позбавитися міжнародних санкцій і зберегти російський контроль над Кримом за рахунок України.
Тиск економічних санкцій та міжнародної ізоляції, падіння цін на нафту і курсу рубля, збідніння населення й активізація сепаратизму в бунтівних реґіонах РФ, які хочуть реальної федералізації, примушують кремлівську кліку об’єктивно враховувати рівень адекватності своїх геополітичних амбіцій. Подальша воєнна ескалація може призвести до колапсу російської економіки, що неодмінно зумовить сплеск сепаратизму в реґіонах, де мешкає понад 100 неросійських народів. Колись саме економічна криза й падіння цін на нафту спричинили розпад СРСР. Після того, як Кремль більше не міг утримувати економічну стабільність, неросійські народи, як татари, чеченці, казахи, українці, вірмени, вирішили, що самостійність дає їм більші шанси на розвиток, аніж наділення дотацією від ослабленої метрополії. У Кремлі вже починають розуміти, що терпіння Заходу велике, але не безмежне, а РФ уже наближається до критичної точки.
Внаслідок загострення економічної кризи у виснаженої Росії не буде іншого виходу, ніж залишити анексовані території і здатися на милість переможців у Гаазі, щоб піти у ва-банк та розпочати широкомасштабну війну проти заходу і США. У першому варіанті Росію чекає економічний крах та розпад країни на національні уламки. В другому варіанті ознаки першого будуть помножені на мільйонні людські жертви, воєнні руйнування, гуманітарну катастрофу та радіоактивний попіл. Обидва варіанти для Кремля є програшними, але сьогодні ще є час уникнути обох катастрофічних сценаріїв.
Окремі західні політики заявляють, що зняття санкцій з РФ можливе, якщо Москва відмовиться від своїх аґресивних намірів щодо України. Для багатьох корпорацій та політиків ЄС Росія є вигідним економічним партнером, якого шкода втратити через територіальні конфлікти двох корумпованих східнослов’янських держав. Певні сили як в Росії, так і в Європі готові погодитися на сприятливий для РФ сценарій виходу зі скрутної ситуації за умови «збереження Росією обличчя».
Москва уже починає заявляти про визнання Донецької та Луганської областей частиною України, а також озвучуються ідеї проведення другого, тепер уже леґітимного, кримського референдуму. Очевидно, пробною тактикою такого варіанту стали заяви «ручної та конструктивної» російської опозиції. «Ми пропонуємо провести повністю леґітимний референдум – за згодою України і під контролем міжнародних організацій», – заявив лідер ліберально спрямованої партії «Яблоко» Сергей Мітрохін. Рішення просто повернути Крим Україні політик вважає недоцільним, адже це, на його думку, спричинило би в Криму громадянську війну. Повторний референдум міг би стати варіантом «гідного виходу» Росії з незручного становища, під час якого Кремль зробить усе можливе незаконне й аморальне, щоб кримчани проголосували за «русский мир».
Майже за річний період придушення будь-якої опозиції на півострові і тотальної антиукраїнської істерії та кремлівської пропаґанди, більшість адекватних громадян може повірити цим інформаційним маніпуляціям. В умовах інформаційного вакууму та реплікації чуток про розіп’ятих нацгвардією російських хлопчиків, «розстріли російськомовних» та «геноцид православних», сформувати іншу думку про Україну буде важко. Блоґери жартують, що Дмитро Ярош сам почав побоюватися «Правого сектора», після перегляду російських телеканалів. Отож, за період масової пропаґандистської кампанії, яка передуватиме можливому референдумові, Кремль здобуде понад 50% прихильників «возз’єднання» Криму з Росією.
Крім того, в РФ уміють організовувати «демократичні» вибори, за результатами яких у зруйнованій та скаліченій путінськими військами Чечні, у замінованих дільницях, попри погрози чеченських повстанців, чеченці дали 108% голосів за партію Путіна. У Кремлі чудово пам’ятають політичний заповіт Сталіна, за яким важливо не те, як голосують, а хто рахує. Тому у фальсифікації кримського референдуму можна не сумніватися. Путін добре знає злодійську приказку, за якою найголовнішою помилкою, яку робить людина, сідаючи грати в карти з досвідченим шулером, є вже те, що вона сіла з ним грати. Тож Путін готовий погратися з Європою у видимість демократії.
Ще одним варіантом «гідного відступу» Росії може стати надання для Кримського півострова суверенного статусу або передача під спільне управління РФ, України чи міжнародних структур. При цьому РФ зберігатиме свій економічний, політичний та інформаційний вплив на Кримську автономію. Цей крок зніме міжнародну напругу, створить умови для відміни санкцій та примирення з Києвом і водночас залишить Крим під фактичним контролем Москви, розділивши при цьому з Україною фінансові витрати на утримання дотаційного півострова.
Однак навіть самостійний статус Криму чи підконтрольність півострова структурам ООН на правах підмандатної території не вирішать кримського питання. Більше як 50% етнічних росіян, переселених на Крим у 1940–1950 рр., близько 15% кримських татар, кількість яких активно зростає, а також сотні тисяч українців, яким нав’язують російське громадянство, будуть створювати ситуацію перманентного конфлікту, який підживлюватимуть Москва та Київ, змагаючись за вплив на півострів. Світ уже знає сумний приклад Східної Пруссії та вільного міста Данциґа, які були населені німцями, але опинилися у складі інших держав. Із приходом до влади в Німеччині нацистів ці території були анексовані та приєднані під шалені овації мільйонів німців, які в націоналістичній ейфорії не помітили наближення катастрофи, що стала відплатою за окупацію сусідніх країн – ІІ Світової війни. Отож очевидно, що остаточне вирішення кримського питання відбудеться або після занепаду і дезінтеґрації Росії, яка більше не зможе інспірувати сепаратистські рухи в сусідніх країнах, або ж після вирішення проблеми наявності росіян у Криму.
У березні 2014 р. офіційна кремлівська пропаґанда заявляла, що нарешті кримчани повернулися «додому», тобто до складу РФ. Оскільки після насильницької депортації кримських татар 1944 р. більша частина переселенців у Крим була з Тамбовської, Рязанської, Тульської та Вологодської областей РФ, то остаточне вирішення кримського питання відбудеться лише тоді, коли кримчани-росіяни повернуться справді додому – у внутрішні області Росії. Однак це той випадок, коли демократія тут безсила. ■
