Оцінюється, що протягом Євро 2012 Україну відвідало близько мільйона любителів футболу. Крім футбольного свята, чемпіонат мав бути для країн-організаторів нагодою запрезентувати свої переваги й принади, що мало би принести в майбутньому збільшену зацікавленість туристів.

Повідомлення в ЗМІ, що появлялися напередодні чемпіонату, не заохочували відвідати Україну. Достатньо згадати британську програму “ВВС Panorama” (“Стадіони ненависті”), яка представляла Польщу й Україну як місця, де квітне расизм і антисемітизм, та застерігала англійських вболівальників перед їх відвідуванням, якщо вони не хочуть повернутися додому в трунах.

Озвучувалися теж пропозиції бойкоту, що лунали з боку політиків. У ЗМІ домінувала картина України, як непідготовленої до проведення чемпіонату.
У закордонній пресі та коментарях читачів домінує думка, що репротажі ВВС були відверто наклепницькими, а змальована в них картина була значним перебільшенням. Хоч і не можна заперечувати існування проблеми расизму чи антисемітизму, то такі інциденти часто провокувалися з боку фанатів, які приїхали з інших країн. Тим, що відлякувало потенційних гостей від поїздки в Україну, були в основному завищені ціни, як часто згадують фанати (“Я заплатив 250 євро за дві доби”).
Не всі однак попали так погано, а більшість відвідувачів із Західної Європи, попри свідомість, що ціни зросли, все ж таки сприймала їх як помірковані (зокрема на пиво), або нижчі, ніж у себе вдома. Чекаючи найгіршого (як британці) або без жодних попередніх очікувань (як данці) вони були приємно здивовані Україною, дружньою атмосферою, відкритістю та гостинністю людей, їх готовністю допомогти (в цьому не заважало навіть погане знання англійської).
Більшість туристів однак не відкрили для себе нічого глибшого, крім стандартного “доброго пива, гарних жінок, погоди та стадіонів”. Згідно опитування шведів, яке провели журналісти “Української правди” під кінець їхнього перебування в Україні, багато з них сприйняли Київ як дуже гарне місто, але насправді не змогли його детально подивитися – не вистачало інформації, буклетів і т. д. До того ж, вони розуміли, що побачене ними було результатом підготовки до Євро, певною мірою штучним. Для більшості основним був однак “футбол та пиво”. Деякі порекомендують друзям поїхати в Україну, інші ні – тому що не дуже відомо, що там можна робити, коли немає футболу. Серед помічених іноземцями неґативних моментів були також: рівень обслуговування в ресторанах, розшарування суспільства (невиправдано дорогі автомобілі на фоні великої кількості мешканців, які не можуть дозволити собі подібні збитки), кількість міліції на вулицях. Пересування українськими поїздами також було для фанатів чимось зі сфери екзотики (наприклад, можливість купити вареники від бабусь на платформі).
Звичайно, західна преса навіть у контексті футболу не замовчує політичних проблем в Україні. Проте основним позитивним чинником чемпіонату було мабуть те, що в Україну поїхала велика кількість людей, яким подібне могло б ніколи не спасти на думку, якби не футбол. А вже коли приїхали, то все ж таки хоч що-небудь – навіть якщо поверхневого, навіть якщо стереотипного – про Україну дізналися.

Англо- та франкомовну пресу переглянула Наталя Кертичак
* * *
Коли іспанці святкували 1 липня перемогу в чемпіонаті своєї футбольної збірної, київське небо тої ночі над майданом Незалежності забарвилося в червоний колір за допомогою майже 15 тисяч іспанців та ще кільканадцяти тисяч українських прихильників “Червоної фурії”.
Частина іспанських вболівальників добиралися в Україну автомобілями та були шоковані якістю доріг. Один з них поділився своїм досвідом: “Ми приїхали з Валенсії автокемпером (пол. przyczepa kempingowa – ред.). Найгірше – це українські дороги. Ми навіть купили дорожню карту, але там фіґурували шосе, яких не існувало. Катастрофа”. На цьому пригоди вболівальників не завершилися. Один іспанський фанат розказує, як на дорозі до Києва зупинив їх поліцейський патруль. Коли запитали, що сталося, почули у відповідь ламаною англійською мовою, що або заплатять 30 євро, або далі не поїдуть. Коли дали гроші, їх відпустили. Iнший іспанець признався: “Мене затрималa в аеропорту Бориспіль прикордонна служба, вказавши, що в мене проблеми з паспортом. За їх словами, щоб це вирішити, мені потрібно звернутися у відділення міліції, що обійдеться мені в 60 євро. Але якщо я дам їм 30, то вони закриють на це очі та дозволять мені піти. Звісно, кінець кінцем, я дав вказану суму”.
На чвертьфінальний матч Іспанія – Франція на Донбас Арені прибуло лише 2 тис. іспанських вболівальників, – пише іспанський інтернет-портал “ЛяВосЛібре”. Ймовірними причинами того, що так мало іспанців вирішили подивитися матч, були: ціни на рейси, які перевищували 700 євро; відстань у три тисячі кілометрів; ціни в готелях, які піднялися на 150%; низька туристична привабливість міста. Але підтримка іспанської збірної була значно більша завдяки тисячам українців, багато з них прийшли на стадіон переодягнені в костюм тореадора чи з іспанськими прапорами та футболкою збірної.
Спортивний журналіст Хосе-Мануель Куеяр пише, що в Києві місцеві готелі підняли свої розцінки втричі, а то і більше. За його словами, Київ (як і вся Україна) – це місто поза законом. Телефонуєш у готель, питаєш ціну за кімнату, а тобі відповідають, що 450 євро за ніч. Кладеш слухавку, телефонуєш знов за п’ять хвилин – тобі вже кажуть, що 350 або 550 євро. Не раз було, що замовляєш кімнату, а в результаті лишаєшся без неї, бо хтось “особливий” мав у ній потребу. Навіть спецпосланці іспанських ЗМІ були вимушені оселитися в спортивному містечку “Динамо”, – звертає увагу іспанець. – Багато фанатів, – додав він, – які хотіли залишитися на пару днів, щоб трохи насолодитися містом, будуть розчаровані. У Києві основні пам’ятки на площах – це радянські танки, а саме місто має хіба дві чи три основні вулиці, які мають певну привабливість, у той час, як околиці дихають радянським декадентством, що аж болить дивитися”, – наголошує журналіст.
Іспанська федерація туристичних аґентств запевняє, що з нагоди Євро 2012 Польщу та Україну відвідали до 40 тис. іспанців. Більшість з них, вражені гостинним прийомом українців, може й не згадають про недоліки, бо повертаються з безмежною радістю і спогадами. Вони всі в один голос заявляють, що панувала неймовірна атмосфера і це було велике свято, яке варто було пережити.

Іспанськомовну пресу переглянув Андрій Якубув

“Наше слово” №29, 15 липня 2012 року {moscomment}