Від самого початку це був політичний проект з метою наближення України до Заходу, – вважає М. Пшеломець. Саме Україна мала найбільше виграти від чемпіонату. Над Дніпром сподівалися, що значну роль у підготовці турніру відіграє приватний фінансовий внесок, проте більшість інвестицій профінансовано з державного бюджету. Ті приватні підприємці, які інвестували, тепер хотітимуть “повернути” гроші, а Євро 2012 є єдиною нагодою, коли це буде можливо. Пересічний житель України не має і не матиме з цим нічого спільного. Деякі цікаві проекти, які могли привабити туристів на турнір саме в Україну, вимагали зовнішньої підтримки.
– У Львові мав відбутися спеціальний міський футбольний фестиваль. Але місто не отримало підтримки від УЄФА чи з фондів Східного партнерства. На жаль, самостійно влада не спроможна цього реалізувати, – говорить І. Маґдиш.
Однак і польське суспільство не мало впливу на те, що відбуватиметься в його громадському просторі, адже від самого початку підготовки до турніру над Віслою прийнято закон, який виключає можливість проведення громадських консультацій з будь-яких питань, що стосуються Євро 2012. Трапилося так лише одного разу в Познані, але тоді ще не почав діяти закон.
Підготовка українців до Євро 2012 часто над Віслою спостерігалася крізь призму корупції. Безперечно, з цим пагубним явищем повинні боротися й самі громадяни держави чи неурядові організації. Проте, як говорить Р. Кабачій, “у нас (в Україні – ред.) нема громадянського суспільства, а неурядові структури, замість того, щоб боротися з проблемою, мусять воювати за своє існування”. З цієї причини багато цікавих громадських проектів, які нерідко могли б бути організовані навіть у співробітництві з польською стороною, не реалізовано: бракувало відповідного українського партнера.
– Ми від 2008 року шукали в Україні партнера для проекту стосовно громадської ролі спорту, але не знайшли, – твердить Р. Влох, яка працювала при “Громадському проекті 2012”: його метою було, зокрема, дослідження відносин Польщі та України крізь призму підготовки до турніру.
Здається, суспільства обох країн бачать у чемпіонаті щось, що проходить поза ними. Але чи спільна організація Євро 2012 для обох держав – це початок великої приязні? Чи, радше, розчарування?
– Було забагато емоцій. Насправді пригодилася б прагматична симпатія, – помічає соціолог. Проте така симпатія зроджується віднизу, за допомогою спільних малих локальних проектів, чого, на жаль, в обох випадках забракло.

“Наше слово” №23, 3 червня 2012 року {moscomment}